Дивні святкові традиції

Знаєте, як доводиться інколи пояснювати іноземцям, що таке холодець? «Желе з м’яса» кажеш ти й далі зазвичай бачиш дещо налякано-презирливий вираз облич. Проте, не тільки нам є чого соромитись в міжнародному розумінні особливостей власної кухні. Тому розповім вам про три дивні кулінарні традиції з Німеччини, США та Японії.

Німеччина і їжаки з м’яса

Коли я вперше побачила меттігел, то засміялась, а потім, коли дізналась, що це шанована німецька страва, то вже й крикнула. Меттігел — це такий собі їжачок із сирої свинини з голками з цибулі та оченятами та носом з перцю горошком, каперсів або оливок.

Таке враження, що радянська каральна кулінарія не оминула й цю частину світу. З’явилася ця страва в середині 1900 років після закінчення Другої світової війни та стрімкого економічного відновлення. Хоча корінням вона сягає Середніх віків та намагань королівських кухарів вразити гостей, вигадуючи дивакуваті творіння. У 50–60-х роках м’ясо стало знову доволі доступним і меттігел оселився на столах вечірок.

А у 80-х став немодним, як і будь-яка страва з сирого м’яса. Частково через побоювання пов’язані із поширенням коров’ячого сказу. Але більшою мірою через те, що німці почали соромитися його. Яловичий тартар виглядав класно, бо асоціювався із французькою кулінарією, а усміхнений деформований шматок сирого свинячого м’яса був за висловом кулінарного письменника Вольфрама Зібека, основним символом «глибоко німецького бажання їсти сміття».

А років 10 назад це страшненька страва пережила несподіване повернення й стала популярною у молодого покоління як протест проти прилизаної ідеальної естетики інстаграму та виявом самоіронії. На хвилі веганства з’явились навіть рослинні варіанти меттігеля.

США та єноти

Смажена качка або індичка? Hold my beer, як щодо смаженого єнота? Ще в 1926 році жінка з Міссісіпі надсилала на Різдво тридцятому президенту Калвіну Куліджу єнота.

М’ясо єнота — давній американський кулінарний продукт, який пройшов шлях від «їжі рабів» на ринках Нью-Йорка до кулінарних книг по всій країні. Тварина, яка колись підтримувала цілі регіони, зникла з більшості сучасних обідніх столів, але не з усіх. Єнотів їли корінні американці й цю традицію з часом від них успадкували раби, які прибували до Штатів. Це був непоганий варіант збагачення бідного раціону протеїнами, єнотів до того ж можна було легко вполювати. Наприкінці 19-го століття традиція їх вживання в їжу поступово поширилась з Півдня вже й на бідне біле населення. З’явившись як їжа виживання, єноти поступово стали нормальним гостем на столах американського середнього класу. Їх продавали на м’ясних ринках навіть у Нью-Йорку. Страви з м’яса єнотів були в меню ресторанів від Мену до Луїсвілля, а рецепти у численних кулінарних книгах. Тож у 1926 році єнот вважався вже їжею достойною святкового столу самого президента.

З початком інтенсивної урбанізації почали з’являтися й спеціалізовані тваринні господарства, а фокус змістився на інші, більш популярні види м’яса. Вживання єнотів стало стигматизованим. Тим, з чим люди, які їли його, щоб вижити, більше не хотіли себе асоціювати. Попри це рецепти страв з єнота пережили кілька перевидань найпопулярнішої кулінарної книги Америки — Joy of Cooking. Сьогодні ця традиція приготування страв з єнотів збереглася в сільських, економічно скрутних громадах, часто як заходи зі збору коштів для підтримки вразливих верств спільноти.

Президент Кулідж єнота їсти відмовився, натомість він став їхнім пухнастим домашнім улюбленцем.

Японія й KFC

Декілька мільйонів японців щороку відзначають Різдво відерцем смаженої курки з KFC. Як так сталося? Відповідь криється у комбінації вдалого маркетингу, особливостей організації дому та існування християнства у країні.

Невдовзі після відкриття першого закладу мережі в Японії у 1970 році, у його менеджера, Такесі Окавара, виникла ідея як промотувати смажену курку. Він чув як експати жаліються на неможливість відсвяткувати Різдво традиційною індичкою. Тож Такесі вигадав Party Barrel (Відерце для вечірки), яке, як він сподівався, зможе стати прийнятною заміною. У 1974 році KFC взяло цю ідею для національного маркетингового плану, назвавши його Kurisumasu ni wa Kentakkii, або Кентуккі на Різдво. Нововведення швидко пішло вгору, як і Окавара, який піднявся по кар’єрних сходах компанії та працював президентом і генеральним директором KFC Japan з 1984 по 2002 рік. Party Barrel на Різдво майже одразу став національним явищем. Воно заповнило порожнечу, адже в Японії не існувало різдвяної традиції, тому KFC прийшов і сказав: ось що ви повинні робити на Різдво.

Святкові бокси це не просто відерце зі смаженою куркою, там цілий набір з різноманітних додатків, пирогів та навіть рисового вина. Щороку пропозиція змінюється. У популяризації нової традиції також допомогло те, що заклади одягнули талісман компанії, усміхненого сивого полковника Сандерса, у вбрання Санти. У країні, яка високо цінує своїх старших, Сандерс у червоному атласному костюмі незабаром став символом свята. До того ж в Японії Різдво не є офіційним святом. Тож перспектива витратити весь день на приготування шинки чи індички та гарнірів, просто непрактична для місцевих сімей. Лише у небагатьох японських будинках є духовки, тому купівля курки на винос відповідає японським особливостям організації побуту. Натомість відерко смаженої курки стало зручною та популярною відповіддю.

Для розуміння масштабу вдалості ідеї — продажі на Різдво приносять KFC до третини річного доходу в Японії, а замовлення клієнтам інколи потрібно робити за тижні.

Такі от дивні з нашої точки зору святкові традиції існують у різних куточках світу. А в нас свої й це чудово.

Авторка: Дарія Крікунова

Підписуйтесь на мій телеграм канал про гастрономію «Бетонна Галушка»: тут