Чому люди ненавидять веганів?
Веганство пройшло шлях від непопулярної ідеології до найбільш гламурного віяння соціальних медіа. Але чому воно все ще викликає стільки гніву?
Передмова перекладача
25 жовтня в The Guardian вийшов лонгрід “Why do people hate vegans?”, який, попри провокаційний заголовок, досить непогано покопався в темі. Вивантажили дослідження, пожурили як веганів, так і м’ясоїдів, постаралися розібратися у причинах нинішнього стану речей та поділилися думкою про те, куди все рухається.
Я ж це все взяла й переклала, щоб у всіх нас було більше тем для розмов та своя виважена думка з цього приводу.
Цей переклад зроблено та публікується виключно з ознайомлювальною метою.
В історії є безліч прикладів, коли їжа використовується в політичних цілях — від голодування до їстівного снаряда. Попри це, натовп веганів, який зібрався в центрі Лондона на початку цього року, навряд чи забуде той момент, коли Гатіс Лагздінс зняв з білки шкуру і з’їв її сирою.
Лагздінс разом зі своїм співучасником Деонісієм Хлєбніковим виконав це шоу на щотижневому Soho Vegan Market на вулиці Руперта. Згодом він влаштував демонстрацію на VegFest у Брайтоні (хоча цього разу в якості закуски він вибрав сиру голову свині) у рамках самопроголошеного «м’ясоїдного туру», покликаного висвітлити вади рослинної дієти. На лондонському заході він був одягнений у чорний жилет із написом «Віганство = недоїдання».
Війна з веганами почалася з малого. Траплялися камені спотикання, деякі досить обурливі, щоб отримати освітлення у пресі. Так Вільям Сітвелл, тодішній редактор журналу Waitrose, подав у відставку після того, як позаштатний автор розголосив електронне листування, в якому Вільям жартував про «вбивство веганів одного за одним». (Сітвелл перепросив за це.) Також у банку Natwest відбувся PR-кошмар, коли співробітник сказав клієнту, що дзвонить подати заявку на кредит, що йому потрібно вимовити: «Всім веганам потрібно дати в обличчя». Коли у вересні цього року протестувальники за права тварин увірвалися до Brighton Pizza Express, один із гостей піцерії зробив саме це.
Зазвичай веганів звинувачують у тому, що вони насолоджуються своїм статусом жертв, але дослідження показують, що вони його заслужили. У 2015 році дослідження, проведене Cara C MacInnis та Gordon Hodson та опубліковане в журналі Group Processes & Intergroup Relations, показало, що вегетаріанці та вегани (вегани особливо) у західному суспільстві зазнають дискримінації та упередженості нарівні з іншими меншинами.
Колись вегани були нішевою групою за інтересами, яку парадували на телешоу, таких як «Сімпсони» (в одній із серій якого персонаж описує себе як «вегана п’ятого рівня», й відмовляється їсти все, що відкидає тінь), останні ж два роки вегани в центрі уваги. Філософія, заснована на ненападі, опинилася в епіцентрі деяких із найзапекліших суперечок у соціальних мережах. У листопаді 2018 року шоу «Доброго ранку, Британія» провело дискусію під назвою «Чи ненавидять люди веганів?» Через тиждень політичний вебсайт Vox схопився за тему в ще більш прямолінійній манері, поставивши запитання: «Чому люди так ненавидять веганів?»
На тлі того, як починає формуватися консенсус про те, що споживання меншої кількості м’яса майже напевно буде найкращим рішенням для всіх — й для Землі в тому числі ці недавні прояви ворожнечі щодо веганів представляють дивовижну ескалацію військових дій. Звичайно, вживання меншої кількості м’яса не означає, що м’ясо не можна їсти взагалі. Крайні заборони, пов’язані з вегетаріанством (заборона вживати будь-які продукти тваринного походження та яйця, носити шкіру та вовну), вказують на те, що це могла бути просто ще одна дієта Аткінса або захоплення чистою їжею — просто черговий галас, який швидко вщухне, залишивши по собі лише незначний жаль. У той момент, коли очікувалося, що зростання кількості веганів досягне плато, несподівано виявилося, що воно продовжилося. Опитування Ipsos Mori 2016 року показало, що загальна кількість веганів у попереднє десятиліття у Великій Британії збільшилася більш ніж на 360%, до понад 500 000 осіб.
Великий бізнес швидко зорієнтувався. Американська компанія Beyond Meat, виробник бургерів на рослинній основі, смак та текстура яких настільки схожі на рубану яловичину, наскільки це тільки можливо, нещодавно вийшла на біржу й незабаром була оцінена у 3,4 млрд доларів. Такі величезні конгломерати, як Nestlé та Kellogg’s, теж виходять на ринок штучного м’яса. Слідом за ними супермаркети та мережі ресторанів представили асортимент веганських продуктів. І все ж таки остаточним доказом того, що веганство стало мейнстримом, так само як і негативна реакція на нього, можливо, стала реакція на новину в січні цього року, про те, що популярна мережа пекарень Greggs запускає веганську сосиску в тесті з Quorn [прим. марка рослинного м’яса]. Пірс Морган розкритикував це рішення, написавши у твіттері: «Ніхто не чекав на вашу чортову веганську сосиску в тесті, клоуни». Як виявилося, Морган помилився: веганська сосиска у тесті виявилася таким хітом, що вартість акцій компанії підскочила на 13%.
Те, що ми вирощуємо, збираємо, відгодовуємо та вбиваємо, завжди виявляється політичним питанням. Реклама Tesco, яка демонструє веганські продукти, зіткнулася з протестами з боку Національної спілки фермерів, яка стверджувала, що реклама «демонізувала» м’ясо. Заступник голови ради графства Шропшир, Стів Чармлі, спровокував твіт-шторм після того, як натрапив на провеганську рекламу в окрузі, який, як він стверджував, «заснований на сільському господарстві». Цей момент й цей конфлікт давно назрівали. Зростання веганізму — це питання не стільки особистого смаку, скільки зіткнення поколінь. Він меншою мірою про безпосередньо м’ясо, рибу та молочні продукти, ніж про системи, які поставляють ці продукти на наші столи в таких надмірних кількостях. Зрештою, веганські війни насправді пов’язані не з веганством, а з тим, як свобода особистості входить у конфлікт із особистою кризою та кризою стану довкілля.
У багатьох культурах практика повного обмеження вживання продуктів тваринного походження має вкорінену історію: системи переконань, засновані на ненасильстві, багато растафаріанців, послідовники джайнізму та деякі секти буддизму протягом століть давали обітницю утримання від м’яса, риби, яєць й молочних продуктів. Однак у більшості західних країн суспільне розуміння того, що насправді спричиняє веганство, було поверховим. До 1944 року навіть не було загальноприйнятої англомовної назви для течії. У тому році британський столяр Дональд Вотсон скликав зустріч із кількома іншими немолочними вегетаріанцями (включаючи його дружину Дороті), щоб обговорити менш громіздкий ярлик для їхнього способу життя. Вони розглянули альтернативи, такі як безмолочні, вітан та беневор (dairyban, vitan, benevore), перш ніж зупинитися на терміні, який ми використовуємо сьогодні, просте скорочення вегетаріанця на тій підставі, що «веганство починається з вегетаріанства і є його логічним розвитком».
Але цей логічний розвиток не зупинився на тому, щоб утримуватись від певних продуктів. Найважливішою за саму дієту для початкових веганів була система переконань, загальна ідеологія, яка відкидала не лише тваринний білок, а й те, яким чином тварини стали частиною промислового ланцюжка. У 1970-х роках Керол Дж. Адамс розпочала роботу над книгою «Сексуальна політика м’яса», яку опублікували через два десятиліття: оригінальний феміністський текст, в якому веганство позиціонується як єдине логічне рішення соціальної системи, яка зводить як жінок, так і тварин до бажаної, але одноразової, плоті.
Інші активісти на початку 70-х розглядали як веганство може забезпечити життєздатну альтернативу наявним системам харчування. У 1971 році в книзі «Дієта для маленької планети» активістка соціальної політики Френсіс Мур Лаппе представила широкому загалу екологічне обґрунтування причин для переходу у вегетаріанці або вегани (в результаті було продано понад 3 млн екземплярів книги). У тому ж році герой контркультури Стівен Гаскін заснував веганську спільноту The Farm в окрузі Льюїс, штат Теннессі, зібравши близько 300 однодумців. Через чотири роки «Фермерська вегетаріанська кулінарна книга» Луїзи Хаглер оголосила: «Ми вегетаріанці, тому що одна третина світу голодує, а принаймні половина лягає спати голодними щоночі», й познайомила західну аудиторію з методами самостійного приготування таких продуктів. як тофу та темпе.
«Фермерська вегетаріанська кулінарна книга» на десятиліття вперед закріпила певну вегетаріанську естетику в умах чільної культури поїдання м’яса. Веганство стало синонімом соєвих бобів та коричневого рису, підстаркуватих хіпі, які налягають на нудні миски з необхідними зернами та бобами, а не гламурних, яскравих юних послідовників, які тепер випромінюють позитив зі своїх каналів у Instagram.
Важко переоцінити роль, яку зіграли у перетворенні іміджу веганства соціальні мережі, з їхньою здатністю миттєво формувати почуття спільності. Безліч вірусних інтернет-феноменів допомогли звільнити веганство від затхлих старих асоціацій: від блогу “Woman Laughing Alone with Salad”, до розмаїття у мережі страв з асаї та головної страви цього покоління — авокадо тосту. Веганську їжу представив широкій аудиторії, зокрема Instagram, перепакувавши її для епохи інтернету з його низьким рівнем уваги (підкріплюючи заявами, що це добре для вас і фотогенічно!). Не всі вважають це позитивною подією: веганська письменниця та ведуча подкастів Алісія Кеннеді вважає тривожним той факт, що інтернет перетворив щось з такою багатою політичною історією на «добру справу», яка дозволяє потенційним споживачам маркувати себе веганами, без необхідності мати справу з «наднормативним багажем» ідеології. Інший американський письменник, Хушбу Шах, стверджував, що популяризація веганства через соціальні мережі виключила з панівного дискурсу небілих осіб та історії, оскільки білі блогери та впливові особи у своєму іміджі формують спосіб життя.
У той самий час аналогічна трансформація відбувалася з їжею, яку їли вегани. Квітуча сцена вуличної їжі у великих містах вплинула на веганську естетику, наблизивши її до «сміттєвої» фаст-фуд стилістики, що надало дієті ще більшої популярності. Такі кулінарні канали на YouTube та Facebook, як BOSH!, використовували відео, щоб показати процес приготування ефектних страв, й це привнесло в дієту трохи настільки потрібних веселощів. (Що характерно, хлопці з BOSH! Генрі Ферт та Іан Теасбі називають себе не кухарями, а «реміксерами їжі».)
Мова почала відображати нове, більш доступне веганство. Набули популярності такі описи, як «на рослинній основі», ефективно перевівши фокус масової уяви на щось зелене та життєво важливе. Інші неологізми, такі як «флекситаріанський» (термін, що означає людину, яка в основному веган або вегетаріанець, але іноді їсть м’ясо або рибу; доданий до Оксфордського словника англійської мови в червні 2014 року), перетворюють лячну веганську ідеологію, на кумедну, здорову, невимушену річ, яку можна спробувати.
У цьому дусі були втілені такі культові ініціативи, як Veganuary (запущена у 2014 році щорічна кампанія, що заохочує людей не їсти м’ясо протягом першого місяця року) та Meat Free Mondays (понеділки без м’яса) — відхід від масштабної трансформації дієти до чогось більше керованого час від часу, з відповідним блиском, можливістю поділитися (тобто похвалитися) цим досвідом в інтернеті. Про інтерес до веганства (принаймні до веганського сніданку) оголосила навіть Бейонсе. Спортсмени, такі як Вінус Вільямс (яка перейшла на сиру веганську дієту через рекомендації по здоров’ю) та Льюїс Хемілтон, також відіграли життєво важливу роль у підвищенні обізнаності та перетворенні чогось, що колись вважалося дивним і дещо дратівливим, на бажаний спосіб життя.
Цьому сприяла зростаюча кількість наукової літератури, в якій передбачалося, що деякі процеси, які сформували сучасну західну дієту, були для нас катастрофічно поганими. У матеріалі під назвою «Так, бекон справді нас вбиває», Бі Вілсон писала про вплив на здоров’я обробленої свинини. Замовлений медичним виданням Lancet спільно з глобальною некомерційною організацією Eat (стартап, присвячений трансформації глобальної продовольчої системи), звіт «Їжа під час антропоцену» дійшов висновку, що «нездорове харчування є найбільшим тягарем хвороб у світі» і що виробництво м’ясної їжі є «найбільшим джерелом погіршення стану довкілля». Ще одне велике дослідження, проведене групою з Оксфордського університету, опубліковане в журналі Nature у жовтні 2018 року, показало, що для уповільнення темпів зміни клімату необхідне значне скорочення споживання м’яса. Було показано, що тваринництво веде до небезпечних рівнів скорочення лісів та зростання викидів парникових газів. Такі феномени попнауки як документальні фільми “Cowspiracy!” і “What the Health”, доступні на Netflix, також зробили свій внесок, й ваша дієта раптово здалася вам способом порятунку світу.
Великі виробники м’яса продовжують наполегливо лобіювати наше дароване Богом право їсти м’ясо тварин, що призводить до низки юридичних заборон щодо того, що можна і не можна назвати «м’ясом». В одному американському штаті навіть існує заборона на формулювання «вегетаріанський бургер». Проте віральність веганства виявилася непереборною. Приблизно з 2015 року з неймовірною швидкістю почали поширюватися посібники з веганської та рослинної кулінарії, а хлопці з BOSH! продали понад 80 000 екземплярів книги, яка чотири тижні була у списку бестселерів Sunday Times. Сьогодні Amazon видає понад 20 000 результатів на запит «веганська кулінарна книга». Продажі рослинного молока злетіли до неба. Фінансові результати виробника альтернативного білка Quorn злетіли так високо, що один аналітик схарактеризував ситуацію як «битву за центр тарілки». До 2018 року компанії Byron, M&S та Pret вклали значні кошти у веганський асортимент. The Guardian проголосила 2018 «роком, коли веганство вийшло зі сфери контркультури і стало панувати». У 2014 році перша кампанія Veganuary об’єднала лише 3300 осіб; до 2019 року їх кількість перевищила 250 000, причому 53% з них молодше 35 років.
Але вибухове зростання веганства саме по собі не пояснює, чому навколо нього розгоряються такі суперечки. У веганстві та веганах є щось, що викликає глибші почуття. Що такого у веганському способі життя, що провокує таку сильну емоційну реакцію у тих, хто її не поділяє? Чому люди так сильно ненавидять веганів?
Ранні спроби створити веганську утопію не мали успіху. У 1840-х роках трансцендентальний філософ Амос Бронсон Олкотт (батько авторки книги «Маленькі жінки», Луїзи Мей) заснував у Гарварді, штат Массачусетс, Fruitlands — веганську спільноту, призначену бути не чим іншим, як другим Едемом. Але Олкотт наполягав на тому, що всі уживані його спільнотою культури мали висіватися та поля оброблятися вручну. Це призвело до того, що учасники не могли виростити достатньо їжі для своїх потреб (навіть з урахуванням того, що кількість учасників не перевищувала 13 осіб). Дієта з фруктів та зерна, які зазвичай споживаються в сирому вигляді, залишала учасників сильно виснаженими. Через сім місяців після відкриття Fruitlands закрилася. За словами одного з біографів, його назвали «однією з найневдаліших утопій в історії».
Вибраний час був невдалим для американських вегетаріанців, які вже були залучені до серйозної боротьби з громадською думкою. У 19-му столітті вегетаріанці та вегани були відомі як Гремоніти, названі так на честь пресвітеріанського міністра та реформатора Сільвестра Грема, який проводив кампанію проти поїдання м’яса на тій підставі, що це було і нездорово, і морально огидно. Гремоніти були темою частих запеклих статей у популярній та медичній пресі того часу, яка описувала їх як «мертвих», «немічних», «напівбожевільних», «з кислими мінами» та «харчовими диваками».
У 21 столітті термінологія, можливо, й змінилася, але настрої залишилися незмінними. Дослідження, проведене у 2015 році Макіннісом та Ходсоном, показало, що тільки наркомани сприймаються респондентами негативніше. Наприкінці зазначено: «На відміну від інших форм упередженості (наприклад, расизму, сексизму), негативне ставлення до вегетаріанців та веганів не розглядається як поширена соціальна проблема; швидше [це] є звичайною справою й значною мірою прийнятно».
У роботі 2011 року соціологи Метью Коул та Карен Морган розглянули явище, яке вони назвали «вегетафобія», продемонструвавши, що британські ЗМІ постійно зображували веганів у негативному світлі. Через кілька днів після того, як було опубліковано історію «Веган, що дав відсіч» авторства Селени Нельсон, позаштатної співробітниці в центрі ряду журналів Waitrose, на її адресу посипалися епітети на кшталт «людина без почуття гумору», «бойова» та «войовнича». У 2017 році жителі швейцарського кантону Ааргау закликали позбавити громадянства вегетаріанку, тому що вона була «дратівливою», а радість, з якою світові ЗМІ переказали цю історію, виявила поширене й повсякденне упередження.
Щоб виправдати свою ворожість, противники веганізму висловлюють безліч заперечень проти такого способу життя. За вже знайомим жартом (Питання: «Як дізнатися, що хтось веган?» Відповідь: «не хвилюйтеся, вони вам повідомлять»), вегани зображуються як повчальні та ханжі. Характеристика, яка дратувала, зокрема, респондентів MacInnis and Hodson’s, які сприймали «вегетаріанців/веганів негативніше, коли їхні мотиви стосуються радше соціальної справедливості, ніж особистого здоров’я».
Існують раціональні мотиви відмовитися від веганської дієти за станом здоров’я. Вегани можуть відчувати брак важливих поживних речовин, таких як вітамін B12. Це особливо помітно у разі екстремальних дієт (таких як фруктаріанство), за які виступають деякі веганські блогери або інфлюенсери Instagram з неортодоксальним підходом до науки про харчування. Різні мережі супермаркетів також намагалися задовольнити зростаючий попит на веганські продукти за допомогою веганських страв з високим ступенем обробки — від Impossible Burger до рослинних фрикадельок, гужонів та хот-догів. Як стверджувала Бі Уїлсон у публікаціях у The Guardian, висока частка оброблених інгредієнтів у цих продуктах означає, що так званий ореол здоров’я, який надають веганським продуктам, цілком може бути ілюзорним.
У той час як веганство дійсно стає мейнстримом, а такі компанії, як Beyond Meat, пожинають надприбутки, можливо, все, що ми робимо — замінюємо один тип індустріалізованої системи іншим. Наявні дані свідчать про те, що інтенсивне тваринництво, враховуючи його вплив на здоров’я людини та навколишнє середовище, є поганим розв’язанням проблеми голоду у світі. Але інтенсивне промислове вирощування сої, кукурудзи та зернових також призводить до значних викидів вуглецю. Так само як і авіа транспортування інгредієнтів, що завжди забезпечує вас ягодами та горіховими маслами для асаї боулів або авокадо тостів.
Веганство, звичайно, засноване на соціальній справедливості — деталь, яка зникла з поля зору, коли рух став мейнстримом. Але навіть у його розведеній формі 21-го століття веганство викликає багато обурення: адже воно без прикрас презентує харчові уподобання людей, а в природі людей оборонятися. У країнах, де для багатьох м’ясо дуже дороге, люди іноді є вегетаріанцями або веганами вимушено. На багатому заході не вживати м’ясо — особистий вибір і позиція. Це перетворює веганство на відмову від способу життя та на докір цінностям більшості — особливо в країні (такій як Великобританія), яка все ще щосили намагається втекти від довгої тіні нормування продуктів. Ми звикли любити тварин та засуджувати жорстоке поводження з ними, та все ж ми виховані в культурі, яка насолоджується сендвічем з беконом, печенею у неділю, рибою з картоплею фрі. Одне з простих пояснень того, чому людям не подобаються вегани, полягає в тому, що вони показують, наскільки заплутане людство у виборі продуктів харчування й наскільки нелогічним є прийняття рішень.
І все ж ніщо з цього не пояснює насправді того, чим вегани так засмучують людей. Використання щодо веганів термінів байдужий, войовничий, ханжеський, дратівливий чи лицемірний — лише димова завіса для того, що люди відчувають насправді — страх. Від веганів стає тривожно та моторошно: вони живуть серед нас, говорять як ми, поводяться як ми, але за одним істотним винятком. М’ясо можливо і є вбивством, але для деяких людей перспектива життя без нього ще гірша.
Немає жодного виправдання тій кількості м’яса, яку їдять у західному суспільстві. Кількість ресурсів, які йдуть на гуманне розведення та забій тварини, має зробити м’ясо недосяжною розкішшю — й в минулому так і було. М’ясо завжди було прерогативою багатих, символом процвітання. З часів Генріха IV у Франції «Курча в кожен горщик!» залишалося бажаною, але непрактичною обіцянкою протягом більшої частини тисячоліття, аж до президентської кампанії Герберта Гувера у 1928 році.
Тільки завдяки технологічним досягненням сучасного сільського господарства, м’ясо стало досяжним та доступним за цінами супермаркету. З середини 1800-х років фермери змогли розводити тварин більше, краще та швидше, ніж у минулому; вбивати їх швидше; обробляти їх плоть, щоб не допустити її псування; транспортувати м’ясо на більшу відстань та зберігати його довше. Найчастіше згадуваним психологічним поворотним моментом стала Друга світова війна, яка призвела до того, що Рассел Бейкер, який писав у New York Times, пізніше назвав свого роду «яловичим безумством». Солдатів відправляли на фронт із пайками консервованого м’яса. І щойно було оголошено про мир, не було вже кращого символу дивного нового світу, ніж шиплячий святковий стейк. За трохи більше, ніж сто років, м’ясо перетворилося з недосяжної розкоші на наріжний камінь дієти. У наші дні ми маємо право їсти м’ясо щодня.
У березні цього року на американському телевізійному ток-шоу Desus & Mero на каналі Showtime політик-демократка Олександрія Окасіо-Кортес під час обговорення «Нового екологічного курсу» заявила: «Можливо, ми не повинні їсти гамбургер на сніданок, обід та вечерю. Давайте будемо чесні із собою». Абсолютно безневинний коментар, заснований на тій же добрій науці здорового глузду, що й доповідь Lancet про м’ясо та погіршення стану навколишнього середовища, просто опубліковані в той самий час? Якщо ви запитаєте республіканців — на їхню думку збігів не буває.
Роб Бішоп, представник з Юти, схопився за коментар Окасіо-Кортес, стверджуючи, що відповідно до «Нового екологічного курсу» вживання гамбургерів виявиться «поза законом». Колишній радник Білого дому Себастьян Гірка пішов ще далі, скориставшись виступом на конференції «Консервативні політичні дії», аби заявити: «Вони хочуть відібрати у вас гамбургери! Саме про це мріяв Сталін, але йому це не вдалося!»
Насправді Сталін був у захваті від американського гамбургера й зайшов настільки далеко, що відправив свого міністра зовнішньої торгівлі до США з місією зі збирання фактів (в результаті з’явилася так звана котлета Мікояна, яка стала доступним радянським продуктом на десятиліття). Але «вони відбирають наше м’ясо» — це такий же давній згуртований плач, як і «вони відбирають нашу роботу» або «вони відбирають нашу зброю» — він передає те ж почуття загрози індивідуальним свободам з боку зовнішніх сил, атаку на право з народження. Тед Круз (помилково) стверджував, що його суперник-демократ Бето О’Рурк у разі обрання на його місце сенатора планував заборонити техаське барбекю: подібно до особистої вогнепальної зброї, м’ясо тварин стало символом опору проти посягань прогресивізму, чимось, що можна лише вирвати з мертвої руки, що холоне. Захисник прав чоловіків Джордан Петерсон славиться тим, що дотримується дієти з яловичини та солі; Дональд Трамп відомий своєю любов’ю до фаст-фуду й добре прожареного стейка з кетчупом. Існує навіть підмножина лібертаріанських ентузіастів криптовалюти, які називають себе біткоін-м’ясоїдними.
У період інтернету споживання м’яса явно відповідає певному типу консервативної альфа-маскулінності. До того, як Гатіс Лагздінс почав безсоромно публічно поїдати сиру плоть тварин, він був відомий тим, що вів канал на YouTube, що розповсюджує расистську ідеологію та праві змови про ілюмінатів. Серед ультраправих та афілійованих кіл в інтернеті був прийнятий принизливий термін «соєвий хлопчик», поряд з іншими термінами, такими як «нюня» й «бета», як спосіб знущатися з так званих воїнів соціальної справедливості за їхню нестачу енергії. Це перегукується з результатами дослідження MacInnis / Hodson, в якому респонденти з правими поглядами, які прагнуть відстоювати традиційні гендерні цінності, бачать щось тривожно підривне та гідне глузувань у будь-якому чоловікові, який віддає перевагу тофу над індичкою.
Це надмірне використання похідних від їжі епітетів працює в обидві сторони. У Великій Британії термін «окіст» набув популярності на початку 2010-х як принизливий і, мабуть, був натхненний червоним відтінком шкіри розлючених англійців середнього віку. Їжа завжди була пов’язана з особистою ідентичністю й тому невіддільна від політики. За своєю етимологією такі загальні терміни, як «дієта» (з грецької — спосіб життя) та «режим» (з латини — правило), є метафорами боротьби за те, що означає правильно вести своє життя. У основі концепції орторексії (постраждалі від якої нав’язливо виключають зі свого раціону продукти, які вони вважають шкідливими) лежить спотворена ідея «правильного» харчування. Неможливо говорити про дієти, не кажучи також про очікувані недоліки тих, хто їх не дотримується. Перефразуючи Брійа-Саварена, скажи комусь, що їсти, й ти скажеш, ким йому бути.
За обговоренням веганства стоять куди більші теми. Коли ми говоримо про веганство, ми говоримо про екологічні та соціальні зміни. Ми також розмірковуємо про стирання традицій (Техаське барбекю! Печеня щонеділі! Сосиска в тісті!). Ми також відкладаємо в довгий ящик референдум, що давно назрів, про те, як наш вибір продуктів харчування впливає на нас і навколишній світ. І хоча флекситаріанство підкріплює популярність веганства, зрештою мета останнього — це світ, у якому щорічне споживання продуктів тваринного походження на душу населення точно дорівнює нулю. Не дивно, що ситуація така розжарена.
Їжа може бути потужним каналом для наших занепокоєнь. В опублікованому півстоліття тому листі The New England Journal of Medicine описувався жахливий новий стан, симптоми якого (головний біль, пітливість, прискорене серцебиття) асоціювалися із загальним інгредієнтом страв, що подаються в китайських ресторанах: глутаматом натрію або MSG. Добавка, що покращує смак, була настільки демонізована, що була заборонена у деяких містах США. Попри численні дослідження, які переконливо доводять протилежне, віра в так званий «синдром китайського ресторану» залишається широко поширеною й сьогодні: азіатсько-американським кухарям все ще доводиться виправдовувати використання MSG, всупереч його широке використання в не азійських продуктах харчування. Це чудовий приклад збереження міських легенд, пов’язаних із їжею. Не було жодних сумнівів у расистському елементі у поширенні міфу про MSG. Гризучий страх застарівання також мотивував тих, хто брав участь у поширенні цього міфу, оскільки нова загроза їхньому існуванню почала набирати популярності.
На тих, хто чинить опір поїданню м’яса, чекає боротьба. Зрозуміло, що на карту поставлено не стейк, а ідентичність. Рух, який проповідує такі масові зміни, неминуче викликає занепокоєння, головним із яких є почуття, що веганські страви, такі як Quorn-сосиска у тісті від Greggs, позиціонуються не як альтернативи, а як заміна.
За деякими помітними винятками, більшість з яких були релігійними, м’ясо зберегло своє панування в культурах по всьому світу. Спочатку воно стало символом статусу, тому що його було важче добути, ніж рослинний матеріал. Навіть маленька тварина могла втекти, а якщо її спіймали — завдати ран, які могли виявитися фатальними у світі до антибіотиків. У міру того, як суспільство ставало ієрархічним, не було більш значущої ознаки статусу, ніж здатність їсти м’ясо за бажанням. У своїй книзі «На м’ясній голці (Meathooked)» 2016 року Марта Зараска розповідає про відкриття єгипетських гробниць, в яких фараони були поховані поруч із «м’ясними муміями», кошиками з яловичиною та птицею, які були забальзамовані під час підготовки до потойбіччя. Наша фетишизація м’яса не зменшилася, навпаки, прогнозисти передбачають швидке зростання споживання м’яса в країнах, що розвиваються, протягом наступного десятиліття. Як готове джерело білка, м’ясо залишається так само бажаним, вірним доказом процвітання.
Як писала Керол Дж. Адамс, слова, які ми використовуємо, захищають нас від моральних наслідків хижацтва: ми їмо яловичину, а не корів, свинину, а не свиней, а капуста залишається капустою, на якому б етапі свого життєвого циклу вона не знаходилася. Наша мова облагороджує м’ясо на фоні овочів: сильний, м’язистий тип — «м’ясистий», лінивий — «диванна картопля», нечуйний — «овоч». Відмовитися від м’ясоїдства не так просто, як перейти зі свинини на кворн: нам потрібно відмовитися від деяких цінностей, що вкорінилися.
Вже є ознаки того, що настають великі зміни. Постачальник британського університету Tuco нещодавно повідомив, що рекордна кількість їдалень обходиться без м’яса, описавши прийняття веганської чи вегетаріанської дієти серед студентів та співробітників як «мегатенденцію». Серед головних гравців торгівлі також зростає визнання того, що веганський асортимент — це не просто умовні гроші, а потенційні бестселери. Після успіху веганської сосиски в тісті Greggs Tesco оголосила, що збільшить свій асортимент спеціалізованих продуктів на рослинній основі майже на 50%, щоб йти в ногу з попитом.
Продажі, можливо, зростають швидко, але вони ледь впливають на глобальний ринок тваринного білка обсягом 1,7 трильйона доларів. Звісно, зміна культури не відбудеться без участі уряду, промисловості та науки. Як показали останні кілька років, широкомасштабні зміни навряд чи відбудуться без боротьби. Це робить поточне поле конфлікту невдалим — в реальному світі ми можемо практикувати поміркованість, емоційне флекситаріанство. В інтернеті, де нині точаться бої в багатьох із найжорстокіших сутичок веганських воєн, ми не знаходимо компромісу та навіть не шукаємо його. Інтернет зробив спілкування вкрай напруженим та поляризованим. Єдиний спосіб бути почутим в такому галасливому вихорі — це кричати ще голосніше.
Але сукупність доказів того, що ми їмо надто багато м’яса, наближається до того моменту, коли вони стають незаперечними. Цього літа у звіті ООН було визначено, що знищення лісів та викиди від вирощування великої рогатої худоби та інших інтенсивних методів ведення сільського господарства є основними факторами, що ведуть до кліматичної кризи у напрямку неповернення.
Деякі пропонують термінові заходи на кшталт Майкла Менсфілда, який нещодавно (у своїй промові, присвяченій запуску кампанії Vegan Now) припустив, що м’ясоїдство може стати незаконним. Він провів паралель із забороною на паління, і цілком можливо, що з часом м’ясо (особливо червоне м’ясо) стане новим тютюном — пороком, яким насолоджується невелика кількість людей, повністю усвідомлюючи його негативні наслідки для здоров’я.
Але, придумавши термін «екоцид» та кваліфікуючи його як злочин проти людства, Менсфілд сформулював дискусію у різних термінах. Ми можемо зобразити поточний момент як прірву, а зростаючий інтерес до дієт на рослинній основі — як вірний шлях до безпеки. У цій інтерпретації війна з веганами — це дія приреченої більшості, що бореться за захист свого шкідливого способу життя. Вегани цілком можуть бути галасливими та дратівливими, святішими, ніж ви, самозакоханими та проповідуючими. Але оскільки їх кількість стрімко зростає то, можливо, найгірше з того, що може статися це те, що вони мають рацію.
Автор статті: George Reynolds
Усі права на матеріал належать автору статті та The Guardian. Courtesy of Guardian News & Media Ltd
Будь-яке використання та цитування матеріалів цієї статті без вказання авторства — заборонене.
Перекладачка: Дарія Крікунова
Підписуйтесь на мій телеграм-канал про гастрономію «Бетонна Галушка»: тут
