Розділ Марксового «Капіталу» в перекладі Франка

Передмова Михайла Возняка до частини Марксового “Капіталу” в перекладі Івана Франка, що опублікована в журналі “Культура” (Львів, 1926 № 4–9). Публікація в рамках проекту “Капітал” Маркса українською.

Викладаючи свій соціалістичний світогляд у листі з 20 вересня 1878 р. до Ольги Рошкевичівни, Франко зарахував і до найкращих економічних книг, які вийшли до того часу, „Kapital“ Маркса й „Wesen und Leben des socialen Körpers“ Шеффлє. Тут і запримічував, що вони „писані так тяжко і незрозуміло, що зовсім неприготованому читати і понимати їх — чиста неможливість“. Заразом додавав свою думку, що найкращим приготуванням до їх читання й розуміння це — власне думання над економічними питаннями.

Про свою працю на полі економічного соціялізму писав Франко в квітні 1890 р. до Драгоманова ось що: „Ще 1878 р. я написав невеличкий катехізм економічного соціялізму, котрий був виданий львівськими робітниками. 1879 і 1880 р. я в спілці з другим знайомим (із Жидів) викладав економію суспільну в робітницьких кружках самоосвіти. В р. 1879 я зладив був невеличкий елементарний підручник економії суспільної по Міллю, Чернишевському й Марксу па взір сербської компіляції Светозара Марковича, а 1883 частину єї переробив і дав Просвіті, котра й випустила єї як осібну книжку „Про гроші і скарби“.

Ближчі подробиці про Франків популярний підручник суспільної економії подають його листи до Михайла Павлика. Повідомляючи його в середині 1879 р., що від осени того року виходитиме у Львові журнал „Нова Основа“, Франко висловив думку, що в ній „зараз же зразу почне міститися систематичний виклад економії після Чернишевського і Маркса“. В листі з 30 липня повідомляв, що працює на селі правильно, пишучи що дня 5–6 чверткових сторін. Його підручник мав бути зрозумілий для гімназистів і освіченіших селян. Беручи за підставу порядок Светозара Марковича, Франко перекладав уступи з Чернишевського, Мілля та Маркса, при чому додавав або відкидав з Марковичевого зводу те, що уважав за відповідне. До часу писання листу до Павлика мав Франко майже вже скінчену продукцію (4 арк. друку).

З браку коштів не прийшло до видавання „Нової Основи“ й тим самим не судилося побачити денне світло Франковому підручникові суспільної економії, що мав друкуватися по дві картки в кожному числі „Нової Основи“ й вийти окремою відбиткою з неї. Досі мені не вдалося відшукати рукопис згаданої Франкової компіляції. Підручник Франка був одним із документів знайомости Українців із Марксовим „Капіталом“ іще й тому, що в „Доповненях“ до „Основ суспільної економії“ давав Франко переклад двадцятьчетвертого розділу першого тому „Капіталу“ Карла Маркса.

Про переклад згаданого розділу писав Франко 14 вересня 1879 р. до Павлика ось що: „Я знов переводжу з Маркса: Початок і зріст капіталістичного господарства — статю недовгу (2 арк.) і зрозумілу так, що годі“. Франків переклад згаданого розділу Марксового „Капіталу“ зберігається в архиві Франка в Бібліотеці Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові під ч. 429; на жаль рукопис не цілий, — кінець його не зберігся або закинувся кудись. Бажаючи подати свій переклад у додатку до свого підручника, названого „Основи суспільної економії“, Франко долучив переклад до тексту підручника такою своєю передмовою:

Доповненя до „Основ суспільної економії“
„В самім початку „Основ суспільної економії“ сказано було, що економія, се наука абстрактна, т. є. що ціль єї не є виключно — розслідити закони економічні теперішної суспільности, але загальні закони праці людської. А позаяк с переміною суспільного ладу в протягу віків і закони ті проявляются щораз то в інших формах, випливаючих конечно з даного ладу, то наука економічна не може ніякої с тих форм вважати сталою і незмінною. Не може, значит, і нинішних форм уважати сталими, а мусит шукати таких форм, котрі після нашого теперішного знаня булиб відповіднійші для суспільної праці і суспільного добробутку, ніж нинішні форми.
С тої то причини в сістематичнім викладі основ сусп. економії ми не могли давати надто широкого місця вислідам про нинішний лад, а ограничились тілько головним єго нарисом. При викладі абстрактної теорії праці се була конечна річ, — але прецінь ніхто не заперечит, що на практиці для кождого дуже важне — знати передовсім докладно теперішний лад, єго почин і розвиток. Таке знанє вже тим корисне, що замісць теоретичних засад подає масу фактів, котрі самі прут розум до таких а таких виводів, між тим коли ті самі виводи, подані без підставних фактів, усякому можут видатися хиткими та схопленими з воздуха мріями. Для того то думаєм ми, що поповнимо подекуди конечний недостаток теоретичного викладу, подаючи в „Доповнених“ обширнійший огляд деяких питань, не порушених або з боку ткнених в самім викладі.
Одна з найважнійших недостач усякого чисто теоретичного викладу та, що приходится виключати з него всякі ширші історичні перегляди. Правда, се не є недостача конечна, бо остаточно мож би бути вірним теорії, подаючи перегляд розвитку та впадку всіх економічних порядків від почину цівілізації аж до тепер. Але не кажучи вже о тім, що для такої загальної історії економічного розвитку призбирано доси дуже ще мало матеріялу, — в нашім підручнику такий виклад був би неможливий вже й за недостачею місця. А говорити обширно про розвиток одного — ниніншого — ладу, не казавши нічо про розвиток їнчих, се значилоб вважати сей лад чимось важнійшим від прочих, між тим коли в історії, як і в зрості кождого орґанізму, кожда фаза розвитку для вислідника рівноважна.
Але вважаючи потрібним познайомити наших читателів з історичним розвитком сучасного, капіталістичного ладу, ми робимо се в „Доповненях“. А для своєї цілії ми не можем найти кращого провідника над Карля Маркса, котрий в однім розділі своєї книжки „Das Kapital“ списав короткий, хоть яркий перегляд того, як розвивалася капіталістична продукція. С тим розділом ми й хочемо познакомити наших читателів“.

Не вспівши надрукувати свого підручника суспільної економії, Франко перечеркнув подану вище передмову та збирався видати свій переклад окремою книжечкою в „Дрібній Бібліотеці“, як свідчить про це такий наголовок па рукописі Франка: „Дрібна бібліотека. Карль Маркс. Початок і історичниj розвиток капіталістичноji продукціji в Англiji. З німецького переклав Іван Франко“.

Рукопис обіймає 12 чверток, з чого дві йдуть на обгортку. 10 внутрішніх чверток набиті перекладом, із виїмкою трохи не цілої сторінки першої чвертки перекладу з перечеркненою первісною передмовою Франка до перекладу як додатку до підручника економії. На внутрішніх сторінках карток, що творять обгортку, написана драгоманівкою, як і ввесь переклад, така передмова до перекладу як окремого випуску „Дрібної Бібліотеки“:

„В першій части своєї великої економічної праці про „Капітал“ стараєсь Карль Маркс вияснити передовсім, як повстає капітал? В тій ціли виказує він поперед усего, що єдиним жерелом усякої вартости є праця людська, котра з матеріалів сирих, даних природою, і при помочи сил природи витворює предмети вжиточні для чоловіка. Коли предмети такі витворюются не для власного вжитку самого витвірця, а для заміни за їнші, тоді вони звутся товарами. Капіталістична продукція полягає на витворюваню товарів, але не всяка продукція, де витворюются товарі, є вже капіталістична. До того потрібно ще одної дуже важної вимінки: щоби сама праця стала товаром, т. є. щоб на торзі за певний товар (гроші) мож було заміняти (купити) працю людську.
Звичайно під назвою капіталу у нас розуміются беззглядно гроші. Се по части хибно. Гроші, як бачимо, тоді тілько стают капіталом, коли за них купуєся на торзі робуча сила.
Але праця людська, се не є звичайний товар. Се товар живий, котрий має тоту властивість, що надає вартість другим предметам, і надає єї більше, ніж кілько сам коштує. Торгова ціна праці, так як і ціна кождого товару, означена звичайними економічними правилами, с котрих найважнійше — кошт витвореня товару, т. є. в тім разі — кошт удержаня робітника і єго робучої сили. Таку ціну платит капіталіст робітникови за єго працю. Між тим робітник в тім часі, на котрий нанявся, витворює далеко більше, ніж кілько виносит єго плата. Він витворив надзвишку вартости понад вартість своєї плати, — тота надзвишка, се зиск капіталіста, — вона побільшує єго капітал. Значит, уся капіталістична продукція полягає на твореню надзвишки, котра задармо дістаєсь капіталістови. Цілий розвиток економічний капіталістичної продукції полягає на тім, що капіталісти всіми силами старалися до крайної можности вбільшити тоту надвишку. Вбільшити єї мож було двома способами: або продовжуючи день робучий (надвишка абсолютна), або приневолюючи робітників в коротшім часі працювати з більшою натугою (релятівна надвишка). Оба ті способи витрібували капіталісти, і то перший з них (продовженє робучого дня) до такої крайности, що аж уряд, затрівожений робітницькими розрухами, мусів вдатися в те діло і ограничити стало довготу робучого дня. Від тоді капіталістична продукція і доси пре в другий бік, — стараєсь той означений правно день робучий як найдоскональше використати, раз-ураз заводячи нові машини, котрі до крайности упрощуют і прискорюют продукцію, а до обслуги вимагают як найменшого числа рук.
Се головні думки, виведені Марксом з безмірної маси фактів, нагромаджених в єго книжці. При кінци книжки розбирає він ще одно важне питане: Яким способом почалася тота капіталістична продукція? Як і на якім ґрунті та при якій управі виріс той дивний порядок, оснований на щоденнім хитрім визиськуваню, на крайній бідносте незлічимих мас народа, а крайнім богацтві немногих щасливців? Сесь важний розділ Марксової книжки — прекрасний культурно-історичний очерк — зрозумілий буде і окремо від цілої книжки і ми хочемо познакомити з ним нашу громаду, як для самої єго великої стійности наукової, так і для того, щоб заохотити всіх, хто тілько владає німецькою мовою, до читаня цілої Марксової книжки. Звичайно говорится про дуже трудний і незрозумілий спосіб писаня у Маркса. Се мож би сказати хіба про перший розділ єго книжки, — а о кілько такий суд справедливий що до прочих розділів, най посвідчит тота часте, котра отсе переведена.“
І. Ф.

Глибоке зацікавлення Марксом у Франка позволяє приписати йому з женевської „Програми галицьких соціялістів“ (Program socjalistów galicyjskich) з 1881 р. оцю главу, присвячену Марксові:

„Відколи досліди вчених, а саме Карла Маркса, піднесли теорію соціялізму до значіння позитивної науки, соціялізм на всьому цивілізованому світі є властиво тілько один.
Побіч соціялізму, що його в наукову систему вбгали Маркс, Енґельс і инші, всякі давніші соціялістичні або комуністичні системи, а саме на відорваних спекуляціях оперті вчення утопістів, мутуалістів, еґалітаріїв тощо, мають хіба тільки історичне значіння.
Ось у головних нарисах міркування новочасних теоретиків соціялізму.
В історії людськости так, як у всій природі, відбувається постійний еволюційний процес. Маркс і його школа доказали, що властивим мотором цього природнього розвитку є економічні відносини, а саме кожночасна продукційна система. Організація продукції завжди досі витворювала класові антагонізми, що, дійшовши до якогось пункту, з конечности викликували зміну в самій продукції. Дотеперішня історія це історія боротьби клас. Сьогоднішня продукційна система, оперта на капіталістичній власности й наємній праці, це одна тільки фаза в тому розвитку, це етап у поступі так, як були давніші продукційні системи: громадовладне господарство, невільництво, підданство тощо. Одно з другого повставало — в міру того, як ці форми зуживалися та ставали в суперечности до суспільних потреб. Так само й теперішня продукційна система мусить із часом зробити місце новій.
Йдучи за методою, яку піддав цей погляд на історію людськости, доказано, що теперішня капіталістична власність землі та знарядів праці цілком не є чимсь конче потрібним, прирожденним, але швидче тільки переходовою формою, витвором еволюційного процесу. Власність, що ше в славній „декларації прав людини“ з р. 1789 видніє як одно з головних прирожденних прав людини, втратила сьогодні в очах науки свій характер святости.
Аналіза капіталу, йдучи слідом класичної англійської економії, що дефініює його як „нагромаджену працю“, виказала, що капітал завдячує свою могутність тільки тому „залізному законові“, силою котрого плата робітника, завжди вагаючися довкруги конче до прохарчування робітника потрібної квоти, ніколи значно не перевищає її. Взявши під увагу, що вартість випродукованого товару можна висловити якоюсь скількістю суспільної праці, яка міститься в ньому, себто суспільно конче потрібним робучим часом [gesellschaftlich notwendige Arbeitszeit (Marx)], зужитим на ту продукцію, а робітник, як сказано, одержує тільки стільки, скільки потребує конче на життя (Standard of life), то деяка частина його праці, що міститься в витвореному товарі, лишилася незаплаченою й творить ту „додаткову вартість“ (plus-value, Mehrwert), котра лишається в руках капіталіста; вона саме довершує того, що капітал „росте“, вона є властивим джерелом капіталу. Власність капіталу походить із несправедливости, з рабунку: „Das Eigentum ist Fremdtum geworden“, говорить Лясаль.
Одначе капіталістична продукція, сама тільки будучи логічним наслідком своєї попередниці, носить уже в свому лоні засоби будучого ладу. В нескінченість поступає поділ праці завдяки щораз новим технічним уліпшенням, до яких склонює конкуренція, що безмежно зростає. Товари продукуються вже тільки для загального ринку. Продукція тратить місцевий і національний характер і стається загально-суспільною. Вся цивілізована людськість уявляється як одна велика витвірча спілка. Але ця кооперація не зорганізована, і в продукції панує апархія. Вільна конкуренція приневолює капіталістів постійно множити продукційні сили та продукти. Для цих продуктів мусять шукати збуту, здобувати щораз нові ринки. А як тільки збут не відповідає нагромадженій масі товарів, вибухає кріза. Ці крізи стають щораз частіші, тривають щораз довше.
Ці явища свідчать аж занадто ясно про хоробливість економічного ладу. Джерелом цієї хороби не що инше, як тільки внутрішня суперечність, яка заходить між кооперацією в продукції й індивідуальним привласнюванням випродукованих вартостей. Ця суперечність спричинить загин капіталістичної продукції. Бо конче потрібною умовою цієї системи є постійне громадження й концентрування (акумуляція) капіталу з одного та зріст нужди й недостатку з другого боку. Сам капітал витворює собі армію, що мусить завоювати його. Робітничі ряди, заправлені до спільного ділання самим способом новочасної продукції, стануть нарешті до бою зо своїми панами: Вивласнюючі будуть вивласнені…
Боротьба пролетаріату з буржуазією, боротьба праці з капіталом ведеться вже тепер, перед нашими очима, всюди та в кожній хвилині. Найживіше ведеться вона там, де розвинений фабричний промисл найнаглядніше показує наслідки капіталістичної продукції. Конець боротьби зближається в міру того, як вменшається число тих, у руках котрих зосереджується капітал, а збільшається число та здисципліпування „робітничих баталіонів“ — пролетаріату.
Кінцева побіда пролетаріату цілком не спровадить за собою панування нової суспільної класи, але швидче змінить усі класові різниці. Коли попередні суспільні боротьби були „рухами меншости в інтересі більшості!“, боротьба пролетаріяту з буржуазією є рухом величезної більшости, видвигненим в інтересі цієї більшости. А як тільки ця більшість дійде до побіди, всі инші суспільні шари мусять бути скасовані. Цим різниться рух пролетаріяту від своїх попередників ; в цьому лежить його поступове значіння“.

Вистачить узяти під увагу з одного боку глибоке вдумання Франка у виводи Маркса й з другого подібні Франкові думки, як у наведеному відступі програми, в його економічному катехизисі, популяризації соціялістичної програми й сучасних листах, щоби ствердити їх ідентичність. А про участь у складанні згаданої програми заговорив Франко сам у своїй автобіографії. Правдоподібно йомуж належить далі те з програми, де говориться про Енґельса й „Комуністичний маніфест“ у третій главі, тим більше, що тутже є мова про українські соціялістичні групи „Громади“, — а останнє без сумніву завдячувала програма Франкові.

На Маркса покликувався нераз Франко в своїй полеміці з „Правдою“ в статті „Редакція „Правди“ в боротьбі з вітраками“. (Замітка на примітки до Шеля в XI вип. „Правди“). Ні ціль, ні обєм замітки не позволили йому ввійти в подробиці та вказати ширше, що й як думають соціялісти про питання, порушені редакцією „Правди“, „а особливо розібрати Марксову теорію вартости“. Сподівався зробити це з часом у „Дрібній Бібліотеці“), на жаль, найближчий її випуск, куди ввійшло автобіографічне оповідання Франка „На дні“ з часу його другого арештування, був останній, що побачив денне світло.