I. Первісне нагромадженє капіталу
Перша глава 24-ої частини Марксового “Капіталу” в перекладі Франка подана за текстом в журналі “Культура” (Львів, 1926 № 4–9). Публікація в рамках проекту “Капітал” Маркса українською.
Ми бачили, що гроші стают капіталом тоді, коли служат до купованя робучої сили. Ми бачили, що капітал раз-ураз намагає — творити надзвишку вартости, а надзвишка вбільшує капітал. Між тим щоб капітал міг нагромаджуватись, мусит уже вперед витворюватись надзвишка; щоб могла витворюватись надзвишка, мусит істнувати капіталістична продукція, а щоб тота істнувала, мусит уже вперед більша маса капіталу бути нагромаджена в руках поєдинчих богатирів. Здаєсь затим, що весь той процес полягає на якімось „первіснім“ нагромадженю, котре мало місце перед капіталістичною продукцією, котре, значит, не було випливом капіталістичної продукції, а єї жерелом.
Тото первісне нагромаджене капіталу („previous accumulation“, як каже А. Сміт) грає в суспільній економії майже таку саму ролю, як „гріхопаденіє“ в теольоґії. Адам зїв яблоко і через те стягнув гріх на рід людський. Початок гріха обяснений казкою про давнину. Колись-колись в давнину були з одного боку пильні вибранці, а з другого ліниві нероби. Через те сталося, що перші нагромадили богацтво, а другі зійшли на таке, що остаточно не мали вже що продавати крім себе самих. І від того гріхопаденія почалася бідність великої маси, котра ще й доси, хоть і як тяжко працює, не має що продавати крім себе самих, — і богацтво деяких, що й доси змагаєся, хоть самі вони давно перестали працювати.
Такі безглузді дитиньства плете ще д. Тйер (звісний французький муж стану) дотепним колись Французам с повагою великого мудрця — для оборони святої власности. Ну і справді, — скоро діло йде о власність, то святий обовязок кождого — міцно стояти на становищи букваря, ще й других переконувати, що те становище для всякого „віка і возраста“ єдино відповідне і належне.
В правдивій історії грали, як звісно, завойованя, гнет, рабунки, вбійсттва, — одним словом усілякі насиля велику ролю. Але в сумирній політичній економії з давен-давна — все іділлія. Право і „праця“, се здавна були єдині способи до збогаченя, тілько, розумієся, завсігди с тим застереженєм, що аж „сего року воно щось не так“. Але на ділі способи первісного нагромадженя капіталу були всякі, які хочете, — тілько не іділлічні.
Гроші і товар не є зразу капіталом, так само, як не є ним зразу средства продукційні і знадоби до житя. Вони мусят бути перемінені в капітал. Але та переміна може настати тілько серед певних обставин, котрі зводятся ось на що: двоякі дуже відмінні посідачі товарів мусят стати супротів себе і зіткнутися с собою, — з одного боку властивці грошей, средств продукційних і знадіб до житя, котрим о то йде, щоб свою суму вартостей побільшити купівлею чужої робучої сили; а з другого боку вільні робітники, продавці власної робучої сили і, значит, продавці праці. Вільні вони мусят бути в двоякім значіню, т. є. щоб ані самі вони беспосередно не були средствами продукційними, як невольники, кріпаки і т. д., ані шоб вони самі не посідали средств продукційних, як ґазди-селяне, дрібні властивці ґрунтові і т. д. Такий розділ товарів між дві крайности — се основні вимінки для капіталістичної продукції. Без відділеня робітників від власности не може настати капіталістична продукція. Але скоро вона раз настала, то не тілько підтримує те відділене, але й сама доводит до него раз ураз наново і раз-ураз на більший розмір. Коли затим спитаємо: де є жерело капіталістичного ладу? то відповідь на те дуже проста: жерело капіталістичного ладу, се не що інше, як той процес відділюваня робітника від власності!, від средств продукційних. Сей процес з одного боку перемінює суспільну істенину (средства продукційні і знадоби до житя) в капітал, а з другого боку перемінює беспосередних витвірців в наємних робітників. Так назване „первісне нагромадженє капіталу“, се затим не що інше, як історичний процес відділюваня продуцента від средств продукційних. Він і справді „первісний“, бо становит вступ до історії капіталу і капіталістичної продукції.
На перший погляд видно, що той процес роскладовий обнимає собою цілий ряд історичних процесів і то ряд двоякий: з одного боку нищенє тих відносин, котрі робітника робили власністю третих осіб, їх средством продукційним, — з другого боку вивласнюванє беспосередних витвірців, витисканє їх с посіданя средств продукційних. Процес роскладовий, се затим на ділі ціла історія розвитку новійщої буржоазної суспільности. Се булаб зовсім не трудна історія, колиб буржоазні історики не були еї нам вказали виключно в рожевім світлі еманціпації робітників, а булиб звернули увагу й на то, якими способами в тій історії визискуванє феодальне перемінилося в визискуванє капіталістичне. Початок розвитку становила неволя робітника. В дальшім тягу того розвитку неволя осталась, тілько в зміненій формі. Але ми ту не будем вдаватися в розбір середновікових рухів. Хоть капіталістична продукція вже в 14. і 15. віці роспочалася в деяких місцях над Середземним морем, то прецінь ера капіталістична починаєся аж від 16. віку. Там, де вона росцвитає, давно вже знесено панщину і середновікове міщанство також як раз хилится до впадку.
Епохи в історії того роскладового процесу становят ті хвилі, коли великі маси людей нараз і силою відривано від усіх средств до житя та праці і як свобідних і голих пролетаріїв перто на робучий торг. Вивласпюванє робітників з ґрунту і посідлости становит основу цілого процесу. Тож і ми насамперед мусимо переглянути історію того вивласненя. В різних краях вона проявляєся в різних окрасках і переходит різні фази в неоднакім порядку. Тілько в Англії, котру ми проте беремо за примір, вона мае клясичну форму.
В Італії, де капіталістична продукція розвилась найраньше, найраньше також увільнено кріпаків. Тількож при тім увільненю вони не одержали права на ґрунти, хотьби й за сплатою індемнізації, так що „воля“ перемінила італіянських кріпаків відразу в голих пролєтаріїв, котрі крім того по містах, стоячих ще переважно від римських часів, найшли вже готових нових панів.
