III. Кроваві устави протів пролєтаріїв при кінци XV. віку

Третя глава 24-ої частини Марксового “Капіталу” в перекладі Франка подана за текстом в журналі “Культура” (Львів, 1926 № 4–9). Публікація в рамках проекту “Капітал” Маркса українською.

Вольний і голий пролєтаріят, вигнаний с хат і ґрунтів через скасованє феодальних дворів і через насильне раз-заразом вивласнюванє, не міг відразу перелятися весь до новоповстаючих мануфактур так швидко, як швидко сам повстав. А при тімже се були люде, викинені раптово с привичного способу житя, — а такі люде не швидко можут застосоватися до яких небудь пових, непривичних порядків. На першій порі з них поробилися маси жебраків, розбійників, волоцюг, — деякі з наклінности, а найбільша часть під гнетом обставин. С кінцем XV. і підчас цілого XVI. віку бачимо проте в цілій Західній Европі кроваві устави протів волоцюгів. Батьки нинішної робітницької верстви мусіли на самім вступі відбути страшну кару, — за що? За то, що їх перемінено в волоцюг та голоту. Праводавці вважали їх „добровільними переступцями“ і думали, що тілько від їх доброї волі залежит — працювати далі серед давних обставин, котрі між тим зо світа щезли.

В Англії почалось те праводавство під Генріхом VII.

Генріх VIII., 1530: Старі і неспосібні до праці жебраки одержуют дозвіл на жебрацтво. За то здорові й міцні волоцюги карані будут батогами й арештом. Вони мают бути привязані ззаду до тачок і бичовані доти, доки не поплине кров з їх тіла, — відтак мусят зложити присягу, вернути на місце уродженя або там, де пробули послідні 3 роки, і „засісти до праці“ (to put himself to labour).

Що за безсердечна насмішка! В 27 уст. Генріха VIII повторена попередна устава, але заострена новими додатками. Як кого другий раз зловят на волоцюгованю, то такого бичувати ще раз і відтяти му пів вуха. За третим разом непоправного волоцюгу, як тяжкого злочинця і ворога суспільности — вкарати смертю.

Едуард VI.: Устава с першого року єго панованя 1547, наказує, що скоро хто отягаєся від праці, той має бути присуджений на невольника тій особі, котра донесла урядовії о єго неробстві. Пан має годувати невольника хлібом і водою, слабими напитками і такими обрізками мяса, які му видадутся відповідними. Він має право всилувати го батогами та зелізними ланцами до всякої, хотьби й як гидкої роботи. Коли невольник на 14 день віддалится, то зістає засуджений на віковічну неволю і має бути на чолі або на лици напятнований буквою S, а коли до трох раз утече, то має бути вкараний смертю, як зрадник держави. Пан може го продати, передати в наслідство, визичити другому в неволю, зовсім так, як усяке друге рухоме добро, як худобу. Коли невольники в чім небудь станут супротів панів, то мают також бути покарані смертю. Мирові судьї повинні за отриманим остереженєм слідити за волоцюгами. Коли покажеся, що такий волоцюга три дни волочився без діла, то такого відставити на місце, де родився, роспеченим зелізом напятнувати на груди буквою V і тамій в зелізних ланцюхах уживати до замітаня вулиці або до якої небудь їншої служби. Коли волоцюга подасть фальшиво місце вродженя, то за кару мав бути віковічним невольником тої громади, тих мешканців або того товариства і напятнований буквою S. Кождий мав право відобрати у волоцюги єго діти і яко помічників та термінаторів держати хлопців до 24, дівчат до 20 літ. Коли вони втечут, то мают аж до тих літ бути невольниками майстра, а тому вільно їх заковувати в ланци, бити і пр., як му сподобаєсь. Кождий пан може заложити зелізну обручку на шию, руку або ногу свого невольника, щоби міг го ліпше пізнати і бути певним, що му не втече.

Послідна часть тої устави наказує, щоб деяких бідних брали на себе громади або поєдинчі люде; ті мают їм давати їсти й пити і старатись для них о роботу. Тот рід громадських невольників удержувався в Англії гет ще в 10. віці під назвою roundsmen (люде, що ходят від хати до хати).

Єлисавета, 1572: жебраки без дозволу і віком понад 14 літ мают бути без милосердя бичовані і напятновані на лівім вусі, хіба що їх хто схоче взяти на два роки на службу; в разі повтореня, коли мают над 18 літ, мают бути — смертю карані, скоро їх ніхто не схоче взяти на два роки па службу; за третим разом мают без милосердя як зрадники державні бути покарані смертю. Подібна також 18. устава Єлисавети, розділ 13, і устава з р. 1597.
Яков І: Кождий, хто ходит від села до села і жебрає, узнаєсь волоцюгою. Мирові суді мают право засудити го на прилюдне бичованє і за першим разом на 6 місяців, за другим на 2 роки тюрми. Підчас сидженя в тюрмі мают бути так часто і так богато бичовані, як се мировий судя узнасть за добре… Непоправні і небеспечні волоцюги мают бути на лівім плечи напятновані буквою R і заставлені до робіт примусових, а як їх ще коли приднблют на жебранині, то мают бути без милосердя і без сповіди повішені.

Ті устави (в рукоп. „уставі“), правосильні аж до перших літ 18. віку, знесені зістали доперва 12. уст. Анни, розд. 23.

Подібні устави бачимо і в Франції, де в половині 17. віку завязалось було ціле царство волоцюгів (truands) в Парижи. Ще в початку панованя Людовіка XVI. (Указ з дня 13. липня 1777) кождий здорово збудований чоловік від 16 до 60 літ віку, скоро був без удержаня і не мав означеного занятя, мав бути висланий на ґалєри. Подібні також: устава Карля V. для Нідерляндів з 6. жовтня 1537, перший едікт держав і міст голяндських з 19. марта 1614., оповіщенє Сполучених провінцій з д. 25. червня 1649 і богато других. Ось яким способом, — батогами, пятнованєм та тортурами па підставі нелюдських, кровавих устав увігнано мужиків, насилу обрабованих з ґрунту, хат і майна, насилу пороблених злодіями та волоцюгами, в ті тверді рами карности, конечної при сістемі наємної праці.