V. Як повстали капіталістичні арендаторі?

П'ята глава 24-ої частини Марксового “Капіталу” в перекладі Франка подана за текстом в журналі “Культура” (Львів, 1926 № 4–9). Публікація в рамках проекту “Капітал” Маркса українською.

Ми бачили, якими насильними способами витворений зістав свобідний і голий пролетаріят; яким кровавим примусом перемінено його в наємних робітників; ми бачили всі ті брудні підходи та державні укази, котрі поліційною силою вбільшували визискуванє праці, прискорювали нагромадженє капіталу. Питанє тепер, відки взялися перші капіталісти? Бо вивласненє (в рукоп. „вивласненьє“) мужицтво могло витворити наразі тілько великих властивців ґрунтових. Що до повставаня арендаторів, то се можем, так сказать, рукою намацати, бо те повставанє відбувалося звільна, в протягу многих століть. Самі кріпаки і побіч них дрібні, свобідні властивці ґрунтові находилися в дуже різнородних обставинах що до свого посіданя, і для того то й надана воля застала їх в дуже різнородних економічних обставинах. Першою формою арендатора в Англії є сам ще кріпосний Bailiff. Єго становище подібне до того, яке в стародавнім Римі займав villicus, тілько що обсяг єго діяльности тіснійший. В другій половині 14. столітя на єго місце настає свобідний арендатор, котрому дідич дає насінє, тягло і прилади ґосподарські. Єго положінє мало чим різнится від положіня мужика. Тілько він більше послугуєся наємною працею. Швидко він стає Metair-ом, т. є. половинником. Він дає одну часть робучого капіталу, а дідич другу. Всі плоди ділятся між ними обома в певній, контрактом означеній пропорції. Ся форма в Англії швидко щезає, уступаючи місце властивим арендаторам, котрі помножуют свій власний капітал через ужитє наємних робітників і одну часть надвишки витворів, грішми чи натурою, платят дідичови яко ренту ґрунтову. Доки в 15. віці незалежний мужик, а також сільский наймит, що попри наймитство й сам про себе веде ґосподарство, збогачуются самі власною працею, доти й обставини тай обсяг продукційний арендатора остаются дуже скромні. Переворот в рільництві, що почався в послідній третині 15. віку і трівав через цілий 16 вік крім єго послідних десятиліть, збогатив го майже так само прудко, як прудко зубожив мужиків. Загарбане громадських пасовиск і т. д. дозволяє му богато побільшувати число худоби майже без ніяких видатків, а між тим худоба достатчувала му далеко більше обірнику для поправи ґрунту. В 16. віці причинюєсь ще одна рішучо важна обставина. Тоді арендові контракти були довгі, нераз де з на 99 літ. А ту в 16. віці вартість золота та срібла, а разом з ним і вартість грошей раз-ураз вменьшуєсь, і арендаторам се принесло золоті плоди. Не зважаючи на прочі, вперед згадані обставини, арендаторі першим ділом вменьшили робучу плату. Те, що урвано робітникам на платі, побільшувало арендовий зиск. А з другого боку ціна збіжя, вовни, мяса, — одим словом, всіх плодів рільничих, раз-ураз вбільшуєсь, через що змагаєся грошевий капітал арендатора без его причинку, — а притім ще ренту ґрунтову дідичови платит він давними, стратившими на вартости, грішми. Таким способом він збогачуєсь рівночасно на кошт своїх наймитів і свого дідича. Не диво (в рукоп. „даво“) затим, що вже с кінцем 16. віку витворилась в Англії окрема верства як на тодішні обставини богатих „капіталістичних“ арендаторів.