Перша камера, перша плівка
Все почалося у 2011 році, тоді я бігав скрізь і намагався експериментувати зі своїм Canon SX-130. Але коли побачив у одного місцевого та талановитого фотографа пост (ось, до речі, посилання його Instagram), що він придбав партію простроченої плівки і готовий продати частину. То одразу подумав: «О, круто, саме час спробувати плівку!».
До цього на плівку, я зробив лише один кадр на своє 8-річчя здається. Це було змащене селфі, кадри були цінні й просто так витрачати їх у той час дітям ніхто і не думав давати.
За дві котушки тоді віддав близько 80–100 гривень (приблизно 10–12 доларів за тим курсом). Це було дві коробочки з красивим логотипом та загадковим словом AGFA, до цього жодних плівок крім Fuji та Kodak я не знав та не бачив. Але це мене не збентежило.
Тепер мені потрібна була камера. Допомогла сестра яка подарувала мені куплений для курсу фотосправи у сусіда Зеніт TTL з усіма можливими аксесуарами. Тому, що у неї він лежав без діла, тоді вона вже мала цифровий фотоапарат. Зарядивши туди з татом допомогою плівку і набравшись ентузіазму, я буквально побіг знімати світ навколо.
Був кінець зими, був невеликий мороз і залізна коробка в руках не додавала бажання на вулиці. Але ж я справжній фотоаматор, щось помічав, а потім довго і зі смішним обличчям крутив об’єктив, щоб краще сфотографувати. А після заповітного клацання, крутив уже перемотування кадру з усмішкою і без абсолютної впевненості чи щось вийшло.
Мені шалено подобався процес і обличчя перехожих, що бачили стародавній фотоапарат у мене в руках. Але щастя, як і кадрів, виявилося небагато. Намагаючись дістати плівку, щось заїло, я спробував відкрити та дістати її вручну. Робив це у ванній без світла. У результаті спітніли, порвали і засвітили плівку і зламали шторку. На цьому наша з Зенітом дружба закінчилася моєю скупою сльозою.
Але я вирішив не здаватися і знайти щось простіше і з авто перемотуванням плівки. І знайшов, ту саму мильницю Skima зі свого дитинства. У неї став погано тримати батарейний відсік, але ізолятор це виправила.
Магія сталася, кадри були зроблені та пішли у проявлення, а потім і сканування. Потім процес повторився і хоч мені дуже сподобався процес та весь наступний кураж-антураж. Я відмовився від ідеї знімати на плівку далі, причина — ціна. Тоді нова котушка в магазині коштувала близько 100 гривень і плюс близько 50 гривень вияв і скан, надто дороге задоволення для мене.
Але деякі фото мені вдалося зберегти досі, чому я радий.
Це найкращі з усіх фото, мабуть, я не розумів в ISO, фокусних відстанях мильниць та інших технічних моментах. Просто бачив і тиснув на кнопку. Як тоді сказала моя подруга Аня, яка набагато більше розуміла і знімала на ФЕД-3: «Це ніби ломографія, якість не важлива, важливі сюжети». Мені залишалося лише погоджуватися і думати, що це так і є.
