Морозівський кар’єр: “Ану марш на*уй звідси!”

Місце, де я толком так і не побував.

У квітні 2013-го, надивившись у ЖЖ звітів про цей затоплений кар’єр, ми теж вирішили туди навідатись. З велосипедами. День відправки був похмурим і дощ ішов саме так настирливо і дрібно, якраз аби підказати нам, що ідея це не найкраща . Але він нас не зуинив, а тільки підбадьорив.

Дизелями ми дістались Знам’янки, а звідти під дощем покрутили
в напрямку Морозівки і кар’єру. Дощ часом припинявся, але тільки для того щоб знову густо пуститись дрібними краплями. Одну з таких хвиль ми перечекали в альтанці, котру хтось дбайливо спорудив біля дороги. Їли сало та цибулю і запивали то кавою.

Нарешті на обрії завидніла смужка бірюзи обрамлена прекрасно спотвореним ерозією берегом. Так! Це він. Затоплений вугільний кар’єр. А оті коричневі, недоїдені часом та іржею скелети — то ж саме те, що нам потрібно. Екскаватори! Роторні гіганти і їхні менші побратими, один з яких дістався сюди десь чи не з Ельзасу, як трофей, чи репарація.

Але гаразд… То на десерт. Поки ми болотом пробираємось трохи вглиб вздовж яру з сліпучою бірюзою води. От якісь будови. Пси…
І чоловік…
– Шо ви тут робите?! Їдьте звідси, поки цілі!
Дивне вітання, проте ми звикли.
Так і так. Приїхали подивитись і всьо таке.
– Нє, пацани. Це ви зря. Там зараз донєцкі пиляють то всьо на метал і не дуже хочуть шоб хтось це бачив, чи фотографірував. Тим паче, шо тут уже такі як ви були і повиставляли то в інтернет.

Мужик був цілком незлий насправді і годився до балачки. Поросказував нам трохи, попоказував. Хвалився, шо його собака (отой сірий Барбос) вміє сміятись. І той дійсно розтягував посмішку, показуючи зуби і часом, навіть, невідомо чому заходячись сміхом і видаючи характерні звуки. Шкода, я не зняв того на відео.А тоді ще й дозволив мені вилізти на оглядову вишку.

Ми ще зайшли до мужика в хибару. Подивились на закам’янілий мільйон років тому шмат дерева. Потеревенили. Посміялись із того, як сміється пес… і давай рушати далі. Дядько наполегливо радив нам не спускатись до екскаваторів. І навіть потелефонував ще одній парі сторожів, котрі стояли біля маленького монстра, аби ті нам його показали без кіпішу. Типу (!) ми його родичі. І всьо без паліва.
- А тоді луче їдьте.
Ми подякували і на знак поваги я ще хотів залишити дядькові пачку цигарок, проте він її не взяв. Поїхали в зворотньому шляху, традиційно сподіваючись, шо оці всі історії про донецьких із пістолєтами — то традиційні казки, аби злякати публіку типу нас.

Колеги-сторожа мирно собі бухали у будці, поки ми наближались до довіреного їм об‘єкта. Потім повилазили і почали за нами просто спостерігати. До балачки не годились.

І якось раптово вони забикували!
– Так всьо! Ану марш нахуй звідси!
Я аж розгубивсь. Почав шосьбуло їм говорити,
але один з них діставав уже з нагрудної кишені мобільник і підкидав:
– Та вам зараз піздєц! Я тільки подзвоню і всьо! Ті з вами гратись не будуть.
Ми неохотно позадкували. Я говорив шось типу: “Мужики, та ви чьо…”
– Всьо! Іди нахуй разом з ними! Нам проблєми не нада.
Кричав той, шо вимахував телефоном і вже набирав номер.
Ми таки поїхали. Я ще розвернувся і зафотографував їх.

Не пам’ятаю, чи ми злякались, чи таки побачили, шо біля скелетів роторників хтось таки хоботиться, та все ж вирішили їхати з цього прекрасного місця, так і не познайомившись із металевими гігантами. А мало бути [хоча б приблизно] отак:

http://general-kosmosa.livejournal.com/44212.html
http://dcfc-lad.livejournal.com/31234.html

Та попри все, пригода таки вдалася. Назвали ми її бомж-вело-треш-тріп.

відеозвіт

Мокрі, з грязними пиками та одягом, ми заїхали на автомийку позмивати бруд із великів, аби вони чистенькі стояли в дизелі.
Ніхто не шкодував про вилазку. Хіба про її неповноту.

Пізніше, у знайомого в ЖЖ я прочитав, що по ньому таки стріляли. Він підбирався з іншого боку розрізу. Таке…
Цікаво, чи є ще зараз там на що подивитись?..

Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade