КОПІЛЕФТ: ФІЛОСОФІЯ ВІЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

Автор: Julia Shevchenko юрист ALEXANDROV&PARTNERS

Зовсім нещодавно українська влада взяла курс на боротьбу з піратським контентом. Однак пересічний українець вперто не бажає миритися з тим, що відтепер має сплачувати зароблені “потом і кров’ю” гроші за контент, який ще вчора перебував у вільному, безкоштовному доступі. Особливо показовою є бурхлива негативна реакція українців на закриття популярного файлообмінника “Ex.ua”. Соціальні мережі рясніли гнівними коментарями, в яких люди висловлювали своє незадоволення з цього приводу.

Тож незважаючи на провладний “антипіратський” курс, українці є активними прихильниками копілефту, тобто вільного, необмеженого доступу до будь-якого об’єкта авторського права.

Виникнення копілефту

Копілефт (від англ. “copy” — копія і “left” — лівий) — метод використання об’єктів авторського права, який покликаний забезпечити доступ будь-якій особі до використання, розповсюдження, зміни тощо похідного авторського твору.

На противагу традиційному копірайту, основним принципом якого є обмеження свободи щодо копіювання, розповсюдження та використання авторських творів, копілефт пропагує так звану доктрину “руху вільної культури”. Основні принципи цієї доктрини полягають у тому, щоб у кожної людини було право використовувати, розповсюджувати та змінювати будь-який об’єкт авторського права та похідні від нього об’єкти. При цьому важливим моментом копілефту є те, що ніхто жодним чином не може таке право обмежити.

Гаслом неформального руху копілефт стала фраза “всі права перекручено”, яка дуже точно відбиває всю правову суть цього явища, коли фактично права на об’єкт авторського права мають всі.

Зародився копілефт в американському IT-середовищі та стосувався здебільшого вільного доступу до програмного забезпечення. Вважалося, що відкритий доступ до написаних програм з можливістю їх покращувати значно пришвидшить розвиток наукової співпраці в США.

Молодий програміст Лінус Торвальд у 1991 році створив операційну систему, яку виклав для загальнодоступного завантаження. Ця система викликала значний інтерес серед багатьох програмістів, які почали працювати над її покращенням і доповненням. Відповідну програму назвали “Linux” за відсутності інших, ліпших варіантів. Згодом програма здобула популярність, і “Linux”, і її творець Лінус Торвальд стали відомими. На сьогодні лише близько двох відсотків програми “Linux” написано власне Лінусом Торвальдом, решта програми — робота десятків тисяч програмістів з усіх країн.

Таким чином, саме завдяки копілефту ми маємо змогу користуватися популярною комп’ютерною системою. До речі, “Linux” від початку свого створення і до сьогодні вільно розповсюджується всіма країнами світу на умовах суспільної ліцензії.

Мистецтво і свобода

Відомі випадки використання копілефту і в мистецтві. Так, в 2007 році відома британська рок- група “Radiohead” виклала в мережу свій новий альбом “In Rainbows” для того, щоб кожен британець міг безкоштовно його скачати. При цьому представники групи наголосили, що люди можуть платити за скачування цього альбому скільки, стільки вважають за потрібне.

Прихильники копілефту вважають безглуздим закриття доступу до використання об’єктів авторського права, з моменту створення яких минуло кілька десятків років. Відомо багато випадків, коли використання мотивів чужих творів призводило до створення нових шедеврів.

Наприклад, саме копілефту ми завдячуємо народженням Міккі Мауса, оскільки під час роботи над анімаційним фільмом про пригоди легендарного мишеняти Волт Дісней використовував сюжетну лінію з фільму Бастера Кітона “Пароплав Біл”.

Навіть Шекспір, коли йому дорікали у використанні чужих мотивів у творах, говорив, що просто знайшов брудну дівку в болоті та вивів її у вищий світ, не бачачи в “запозиченні” чужих ідей нічого соромного.

Подейкують, що і геніальний Моцарт, не встигаючи завершити вчасно свою “Чарівну флейту”, взяв і просто додав до неї шматок, написаний іншим композитором. Щоправда, потім Чайковський помстився Моцарту за таке свавілля, викравши з його “Чарівної флейти” фрагменти для своєї “Пікової дами”.

Як бачимо, запозичення чужих ідей для створення своїх власних творів є доволі таки поширеною практикою в світі мистецтва, а старі твори часто дають життя новим мистецьким здобуткам.

Тож можна зробити висновок, що концепція копілефту, яка виступає проти захисту давно створених мистецьких творів, містить раціональне зерно. Не зовсім чесно, коли дуже далекі від світу мистецтва люди, що дякуючи щасливому збігу обставин володіють майновими правами на раніше створені чужі твори, вважають такі твори виключно власним надбанням. Адже справжній митець творить для народу, і його твори мають бути у відкритому доступі для всього суспільства.

Нещодавно в Америці розгорівся скандал саме з цього приводу. Нащадки Маргарет Мітчелл, які володіють правами на роман “Звіяні вітром”, заборонили опублікування роману “І забрав їх вітер”, написаного за мотивами історії про пригоди Скарлет О’Хара. І хоча сюжет цього роману стосується раніше створених літературних персонажів, однак історія ведеться від імені чорношкірих рабів. Тож можливо через жадібність осіб, які навіть не є авторами основного твору, світ втратив новий літературний шедевр.

Взагалі зараз для мисливців за чужою інтелектуальною власністю не існує міждержавних кордонів. Таким чином державам все важче і важче надавати необхідний обсяг захисту об’єктам авторського права. У зв’язку з цим власники авторських прав витрачають левову частку власного часу і натхнення, воюючи з ймовірними інтелектуальними злодіями замість того, щоб створювати нові шедеври.

На думку Джеймса Глассана, заступника міністра іноземних справ США, наразі захист права інтелектуальної власності перейшов всі допустимі межі і є загрозою для технологічної революції, бо з “дороги свободи” перетворився на “дорогу рабства”. Оскільки всі нові інтелектуальні об’єкти, які виникають кожного дня, теж потребуватимуть захисту.

ВИСНОВОК:

Таким чином, концепція вільної культури в сучасному світі набирає значної популярності. Прихильників теорії “справжній митець має творити заради людей, а не заради грошей” стає дедалі більше.

Проте правовласники об’єктів інтелектуальної власності не в захваті від такого поширення ідеї копілефту. Що цілком логічно, адже ніхто не хоче втрачати власні прибутки. Однак витрачати колосальні ресурси на боротьбу з піратством і перетворюватися на наглядачів, які неусипно пильнують свій твір, правовласники теж не мають бажання.

Адже такі дії дуже негативно впливають як на фінансовий стан, так і на репутацію. Тож протистояння копілефту і копірайту набирає нових обертів. І тільки час покаже, хто вийде переможцем з цієї боротьби.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.