Євро та боротьба ідей

Книжка «Євро та боротьба ідей» вийшла в світ у серпні 2016 року. Її автори — економісти із іменем та досвідом француз Жан-П’єр Ландау, британець Харольд Джейс, та німець Маркус Брунермайєр — фокусють увагу читача на проблематиці Європейського Союзу (ЄС), а саме його економічно-монетарної складової, що англійською мовою звучить як Economic and Monetary Union (EMU).

Авторський склад симовлічний з двох причин. По-перше, автори представляють країни — Францію, Велику Британію та Німеччину — які разом із іншими країнами стояли у основі створення Європейського економічного та монетарного союзу у 1992 році. Очевидно, що із самого початку роботи над книжкою її автори закладали ідею участі у реформуванні усього блоку країн-членів ЄС. Але за кілька місяців до виходу книжки відбулася перемога на референдумі в Великобританії сил, що пропагували вихід країни із ЄС (Brexit). Це, на мій погляд, тільки підсилює акцент книжки щодо пошуку шляхів у реформуванні EMU, адже крім міграційної кризи загальновідомою є боргова проблематика так званих періферійних країн — Греція, Італія, Ірландія, Кіпр.

Важлива деталь: за змістом книжки відчувається, що саме Маркус Брунермайєр з американського університету Прінстона є провідним спів-автором адже багато частин книжки походять з його аналітичних робіт щодо фінансового сектору та фінансових криз.

Маркус Брунермайєр (ліворуч) та колишній міністр фінансів Греції Яніс Варуфакіс (праворуч) під час вечірки на щорічному Українському інвестиційному форумі в Одесі, 21 вересня 2017 р. Джерело: http://ukrfinforum.com/2017

Брунермайер належить до покоління економістів, які через кілька років посунуть з подіуму покоління Пола Кругмана, Леррі Саммерса та інших й будуть формувати економічну політику розвинутих країн, що буде безумовно мати свій вплив й на інші країни.

Отже чим може бути цікава книжка для українського читача?

По-перше, це дуже детальна хронологія опису кризи єврозони, що починається, на думку авторів, відразу після світової глобальної кризи у 2008 році. Й далі виявилося, що економічно вразливами країнами ЄС стають одна за одною: Ірландія, Греція, Угорщина, Латвія, Іспанія та Італія.

Автори прямо вказують на корінь проблем — за їх словами це Маастрихтська угода. Вона не тільки виключала появу фінансової нестабільності, що походить від приватного сектора економіки. Відповідно до неї ЄС позбавлений можливості адекватно реагувати на значні фінансові кризи заходами фіскальної політики. Отже в книжці є багато розділів, які розповідають фактично про реформування економічно-фінансового каркасу ЄС. Від створення Європейського стабілізаційного механізму (англійська абревіатура ESM — European Stabilization Mechanism), який діє за принципом МВФ: фінансова допомога в обмін на структурні реформи. До створення загально-європейської системи банківського нагляду (SSM — Single Supervisory Mechanism) під крилом ЄЦБ. Адже до боргової кризи єврозони вважалося, що поєднання банківського нагляду та монетарної політики під однією стелею чи то ЄЦБ, чи національного центробанку провокує ризики появи такого явища як «moral hazard». (Цей термін у нас прийнято перекладати як «моральні ризики» чи «моральну безвідповідальність», хоча на мій погляд, він за змістом ближче по терміну «корупція» у його сучасному розумінні.)

Загалом, висновок можна зробити такий, що в ЄС економічні реформи іще на півшляху.

Автори книжки теж описують нові пропозиції із закріплення стійкості союзу від ризиків нових фінансових криз. Одна з ключових пропозицій, що висвітлюється у книжці — це запровадження європейських безпечних облігацій (ESBs — European Safer Bonds або ESBies). Ця ініціатива покликана прибрати поточну проблему єврозони, яку називають «doom loop» або «деструктивне коло». Це коло з’являється, коли підвищений ризик дефолту циркулює з банківського сектору далі у державний (адже уряд країни-члена єврозони рятує вкладників банків через випуск держоблігацій на докапіталізацію банків), але згодом він повертається знову у банківській сектор, бо останній є одним з основних держателів облігацій як власного уряду, так й інших урядів країн єврозони. Таким чином фінансова криза набуває поширення, адже ризик дефолту циркулює між урядом та банками та між країнами, що використовють спільну валюту.

Пропозиція щодо ESBies, за задумом Брунермайєра, її головоного розробника, повинна розірвати це коло. Вона побудована на принципі сек’юритизації. Ідея полягає у запровадженні нових фінансових інструментів, емітентом яких буде окрема загально-європейська структура (приватна або створена владою ЄС), яка купуватиме борги урядів-членів єврозони й випускатиме два транши цінних паперів. Один з них — це ESBies, який матиме найменший ризик. Другий транш — це більш ризиковані облігації EJBies (European Junior Bonds). За задумом, ціни на ESBies повинні бути більш стабільними навіть під час кризи, а ціни на EJBies будуть більш гнучкими. Відповідно, комерційні банки, що інвестують у такі цінні папери, знизять ризик бути втягнутими у вищевказане «деструктивне коло». (Наразі ця пропозиція разом з іншими активно обговорюється в Брюсселі.)

Друга цікава деталь книжки полягає в тому, що її автори постійно обговорюють два погляди або дві фундаментальні ідеї навкого функціонування єврозони та ЄС в цілому. Саме тому назва книжки включає фразу «битва ідей». Одна сторона у цій битві — це французська економічна філософія, а друга — німецька. Обидві ідеї мають на меті стабілізувати економіку ЄС, але вони полярні з точки зору інструментів. Французи виступають за більш гнучкі підходи та правила, закликаючи до фіскальних стимулів. Німці навпаки виступають за неухильне дотримання правил, в тому числі правил фіскальної політики, що спрямовані на впровадження бюлючих структурних реформ. У книжці згадується, як Крістін Лагард на посаді міністра фінансів Франції (сьогоді вона є головою МВФ) у 2010 році виступила «проти повністю автоматичних маханізмів, які у разі застосування віддадуть усю владу над економікою ексклюзивно в руки експертів». На противагу такому погляду із Парижу в Берліні у той час на законодавчому рівні закріпили поступове зменшення бюжетних видатків задля бездифіцитного державного бюджету та зменшення рівня державного боргу (закон про Schuldenbremse).

З приводу вищесказаного цікавими є два аругменти авторів.

Перший: такий підхід французів та німців укорінився у післявоєнний час, до того ж моменту вони мали протилежні економічні філософії. Так, до другої світової війни лідери Франції дотримувалися laissez-faire (політики вільних ринків та невтучання держави), в той час як в Німеччині основою економічної політики була про-активна фіскальна та монетарна політики, за що їй згодом на Нюренгберському процесі винесли вирок у мілітаризації та підготовці до війни. Починаючи з 1950-х років, підходи розвернулися на 180 градусів.

Отже дві провідні країни Європи, Франція та Німеччина, кардинально змінювали свою економічну філософію — але це був поодинокий випадок, що стався на фоні мінжнародної катастрофи (мається на увазі Друга світова війна). Вказуючи на це, на мою думку, автори висловлюють стурбованість, що більш системна зміна у фінкціонуванні ЄС може статися на тлі більш системної фінансової кризи ніж та, що була у 2010–12 рр.

Третя цікава деталь книжки — це роздуми про фінансово-монетрану складову проблематики єврозони, які досить загальні й тому характерні й для інших економік.

В книжці згадується «парадокс волатильності» (volatility of prudence), який сформулюваний саме Брунермайером спільно з іншим економістом з українського Криму Юлієм Санніковим, про якого якось писали українські ЗМІ, в академічній роботі від 2014. У цій спільній із Санніковим роботі Брунермайер з першого абзацу й першого речення посилається на роботу Хаймана Мінськи, а саме не його найбільш відому книжку «Стабілізуючи нестабільну економіку», що вийшла в світ у 1986 році. Загальновідомо, що саме з цієї книжки походить крилатий вислів Мінські «стабільність дестабілізує». Отже й термін «парадокс волатильності» саме про це. Брунермайер формулює його так: «Під час відносного економічного та фінансового затишшя, банки поступово збільшують ризик [через більш активне кредитування та інші операції] і таким чином уся система у швидкий спосіб стає вразливою до негативних шоків. … Очікування що відбудеться порятунок системи за рахунок держави тільки погіршують ситуацію».

Щодо ЄЦБ, цікавою є така лінія. Автори говорять, що історично німецький Бундесбанк був найбільш вдалим послідовником монетаризму у формулюванні Мілтона Фрідмана з його націленістю на регулювання грошової пропозиції (або те що називають широкими грошовими агрегатами). Ця політика була «прагматичним монетарним таргетуванням». Незважаючи на те, що задовго до самої Маастрихтської угоди були чисельні прояви того, що монетарне таргетування не спрацьовує, тільки після кризи в єврозоні цей факт було визнано остаточно й на досить високому рівні. У 2012 році канцлер Німеччини Меркель висловилась так:

«ЄЦБ прийшов висновку, що з грошовою пропозицією важко впоратися.»

І наостанок, цікавим є підрозділ в книжці (з глави номер 9) під назвою «Процес створення грошей». Ось цитата з книжки: «Банки надають позики позичальникам и створюють кредит та гроші одночасно. … Активи та зобов’язання банку збільшуються одночасно [завдяки створенню нового кредиту або грошей], й відповідно банк фактично створив своє власне фондування через простий процес надання позики. … Таким чином, ключова виробнича функція банку це стандартизовані, в ідеалі безризикові, депозити (IOU)». (IOU — це англомовна абревіатура, що означає «я вам винен».)

Цей опис від Брунермайєра відрізняється від стандартного уявлення (з прикладом якого можна ознайомитись на лекціях американського економіста Роберта Шиллера із Єльського університету). Водночас, вкотре на мою думку погляд Брунермайера перегукується із Мінськи, який у 1974 році пояснював «будь-який банк не придбає кошти і потім їх віддає у позику … банк спочатку кредитує та інвестує а потім «шукає» гроші, якщо у нього відбуваються їх списання [на користь інших банків].»

Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade