1. Боневичі

Минулий тиждень я собі намріювала не один рік. І взагалі відтоді, як уперше побувала в Добромилі, весь час мрію туди повернутися. Ця поїздка була вже третьою. Ні, до монастиря василіян (хто читав «Слугу з Добромиля» Галини Пагутяк — це те саме місце) я не ходила. Так, до замку Гербуртів я знову не потрапила (він таки мене дочекається, бо я вперта). Мета була інша — село Боневичі, де народився і помер Ян Щасний Гербурт (хто ще не прочитав роман Галини Пагутяк «Магнат» — читайте!), а далі — село Нове Місто.

Є дороги, які слід проходити пішки. Це не обов’язково мусить бути проща, але щось ритуальне в тому таки є. Зрештою, їдучи транспортом, втрачаєш можливість побачити цікаві і часом важливі речі. Дивлячись на гору каміння при дорозі, зарослу бузиною, я ніколи б не здогадалася, що це рештки сумнозвісної друкарні Яна Щасного Гербурта. Жалюгідні рештки. Про це місце писала і пише у статтях Галина Пагутяк, «без надії сподіваючись» привернути увагу громадськості до давньої пам’ятки вже не архітектури, а хіба історії (почитати: http://zaxid.net/news/showNews.do?istoriya_v_buryanah_abo_yak_znishhili_dobromilsku_drukarnyu&objectId=1229851

https://www.facebook.com/profile.php?id=100005660562416)

Таке враження, що бузина намагається надійно сховати шматок історії від варварів, що його донищують, розтягуючи на цеглу і каміння на курники абощо. А тим часом у Добромилі на фасаді одного з будинків на ринковій площі висить меморіальна табличка, на якій коротко повідомлено про «Івана Гербурта» і друкарню у Добромилі (всупереч історичному факту). Марно казати, що ця табличка мала би бути біля решток справжньої друкарні, що залишки стін треба розчистити і захистити від місцевих спритників… Але передусім хоча б написати грамотний текст і дати його на вичитку коректорові.