Обоє рябоє, або чого ми такі схожі із нашими обранцями

Daria Ozerna
Jul 25, 2017 · 7 min read
фото зі статті 9 зіркових пар, що дуже схожі

Бувало у вас, дівчата, таке, що ідете ви із якимось знайомим, і всі довкола безпідставно вважають вас парочкою, а як вибрались в люди із законним чоловіком — так всі вас мають за брата і сестру?.. Зі мною таке пікантне непорозуміння час від часу бувало, і я вирішила пошукати наукові пояснення фактові, чому ми такі подібні із нашими “довготривалими партнерами”, як то каже політкоректна англомовна література. Таке траплялось не лише в мене, адже знайшлося багато досліджень на цю тему, і зараз трохи поговоримо про сили добору, імунну систему, вибір за запахом і навіть дзеркальні нейрони.

Справді, ми схильні вважати привабливими людей протилежної статі, якщо вони із нами подібні, при чому в чоловіків це сильніше виражено. Так, жінкам в досліді угорських авторів, опублікованім в 2011 році в журналі Archives of Sexual Behavior загалом подобались гарненькі люди обох статей, а чоловіки передусім обирали найкрасивіших жінок серед запропонованих в досліді. Серед запропонованих фотографій, не заздріть. А потім, як вибору красивих не було, обирали схожих на себе. Науковці прирівнюють пошук симетричних жіночих облич із гарною шкірою чи чоловічих — із добрячою нижньою щелепою “ще й на бороді ямка”, напр., до бажання знайти особу дітородного віку, з пристойним рівнем статевих гормонів та із “гарними генами”, а не до естетських витребеньок, а симпатію до схожих на нас людей пов’язують не з інцестуальними нахилами, а з нашим несвідомим прагненням якнайкраще відтворити ту комбінацію генів, що маємо самі. Бо якщо ми подібні, то певно що маємо спільні гени, які в нашому союзі із більшою імовірністю передадуться нащадкам, а також в даних умовах середовища цілі комбінації генів злагоджено працюють, і тому краще би передати ці гени діткам повним комплектом. Якщо ви гадаєте, що умови середовища більше не важливі, бо ми хитро пристосувались одягом і кондиціонерами, то дарма. Наприклад, поширення раку шкіри нині пов'язують саме із міграцією білих людей в надто теплі краї, а рахіт і депресію в афронорвежців— із переміщенням в багаті на гроші, але бідні на УФ країни. (Ніхто не помирає, всі розмножуються, але тим не менш.) Я писала про це тут.

На цьому місці освічений в природничих науках і досвічений в досікуваннях читач задасть слушне питання: стоп, а як же інбридінг? Як же спадкові хвороби, що вилазять, якщо із кузінами одружуватись? І чого так нині розвелось міжрасових шлюбів? Відповідаю. Звісно, миле личко і віддзеркалення себе, коханих, не є єдиним механізмом вибору партнерів, якщо ми говоримо не про розрахунки і тіндер. Існує частотно-залежний статевий добір — відома любов італійців до білявок, наприклад, чи стабілізуючий добір — анекдотична прихильність півтораметрових дівуль до здорованів. Природа також подбала про те, щоб ми створювали життєздатних нащадків із потужним спротивом хворобам, себто із гарною імунною системою. В нас є такі комплекси генів, що кодують поверхневі маркери клітин — Human Leukocyte Antіgens, HLA. Вони спадкуються кодомінантно (і мамині, і татові гени проявляються), і мають купу варіантів, що важливо для виживання популяції і індивіда. Це вони роблять презентацію імунним клітинам того чужорідного “добра”, що до нас потрапило, беруть участь в навчаннях імунної системи мистецтвам толерантності та виживання, саме від нашого фенотипу за цими антигенами залежить, який нам потрібен донор кісткового мозку, а також — нарешті по темі — запах нашої шкіри, поту, і навіть ті бактерії, що на нас поселяться. Саме за запахом, зумовленим HLA, ми вирізняємо людей, що до нас подібні і мають ту ж систему на поверхні клітин — їх запах нас не вабить — чи тих, хто від нас різниться, а отже нащадки від такої людини матимуть кращу імунну систему, бо поєднуватимуть нові комбінації алелів. Тут ви можете прочитати гарну популярну статтю про це. Вона доступно написана, і має досить ефектний фінал. Ах так, в тих дослідах із запахами тіла добровольців не лише просили 2 дні не користуватись парфумами (гігієну ніхто не відміняв!), але також не курити і не вживати алкоголь, бо вони, як і стрес, спотворюють запахи.

В кожній популяції певні гаплотипи (так зветься комбінація генів HLA, що передаються разом) мають свої частоти, якісь поширені, якихось мало, якихось нема. Про частоти HLA-A та HLA-DR в різних країнах Європи можете глянути тут. І майже кожен гаплотип під щось “тюнінгован”, і його пов’язують або із ефектним розпізнанням якихось патогенів, або навпаки, із аутоімунними хворобами чи тою ж марою сучасних людей — нетолерантністю глютену.

Можливо, крім двобічних розрахунків, за міжрасовими шлюбами стоїть привабливість незвичних в тих краях запахів тіла? Чи діти-полукровки будуть вже краще пристосовані до життя в холодних Альпах, ніж матуся з Гани?.. Я не знайшла поки таких досліджень, але потираю рученята і чекаю, бо ж це актуальні виклики сучасного суспільства.

Щось мені підказує, що люди не замислюються про генотип та імунітет майбутніх дітей, можливих від певної людини, бо вони і дітей, може, не хочуть, і слів таких можуть не знати, і взагалі то все підсвідомі штучки. (Якщо ті люди, звісно, не генетики.) Але ось вам факт, що, імовірно, змусить вас полікувати гайморит і покинути курити заради порятунку нюху — люди, чий запах нас вабить, нас краще задовільняють у ліжку. Факт. В дослідженні показали, що жінки, запах чиїх партнерів їм подобався, були дуже задоволені своїми пригодами в спальні, і хотіли від тих чоловіків дітей і побільше. І HLA в них були різні. А в тих парах, де ні в кого запах партнера не викликав тремтіння, і HLA типи були близькими, взаємна задоволеність була нульовою, хоча автори статті не знають, чи то чоловіки теж такі чутливі до запахів, чи то просто секс із жінкою, що тебе не хоче — не фонтан. Як ми можемо побачити, ми з одного боку хочемо відтворити себе із максимальною точністю в дітях, але від небезпечно близького схрещування нас оберігають інші, і досить-таки бронебійні, механізми, і в результаті ми обираємо партнерів із середнім ступенем генетичної спорідненості. А тим часом в грошолюбній Швейцарії шлюбні агенції вже пропонують генотипування за HLA.

Чого ж тоді люди в подружжях бувають настільки подібні? Ну, не на стільки, як ми буваємо схожі на своїх котів і собак. В сиву давнину 1980х класик Dr. Zajonc з Мічіганського університету досліджував фото пар в молодості, і через 23–25 років, і побачив, що люди сильно уподібнились за час разом, при чому чим краще їм було в шлюбі, то більше вони стали схожі. Він це пояснив тим, що люди відчувають емпатію, і копіюють міміку один одного, і що це ще більше їх зближує.

А Dr. Ekman, що досліджував на Каліфорнійщині роботу мімічних м’язів, вважає, що схильність відчувати певні емоції і відображати їх на обличчі призводить то певного тонусу лицевих м’язів, що з роками навіть може певні м’язи накачати і змінити ступінь опуклості кісток лицевої частини черепу. Таким чином, спостереження впродовж років за кислою пикою обраного sweetheart відбивається і на спостерігачеві — і я принагідно нагадую вам, що вміння розповідати цікаві байки та розсмішити об’єкт серцево-генітальних мрій вводить той об’єкт у стан, подібний до закоханості, бо від сміху виділяється серотонін. Не будь занудой.

Минули роки, і дослідження активації різних ділянок мозку у відповідь на спостереження емоцій відкрило в 2004 році людству дзеркальні нейрони — систему розпізнання та вивчення мозком побачених виразів облич та рухів. Ось та сама наче найперша стаття Rizzolatti та Craiqhero. (Щоб ви знали, Джакомо Ріццолатті народився в Києві в 1937 році). Коли ми спостерігаємо за чиїмись рухами та емоціями, в нашому мозку активуються ділянки, що дозволяють нам відрізнити, наприклад, коли беруть чашку, щоб з неї сьорбнути кави, чи щоб її помити. Ми мислимо не логічно, як гадали раніше, а вгадуємо наміри, віддзеркалюючи дію нашим мозком. Дзеркальні системи беруть участь в розпізнаванні емоцій, і що краще ми читаємо обличчя, то активніше вони працюють. Доречі, ми вчимося читати обличчя аж до 23 років, а в стані закоханості і затьмарення свідомості у зв’язку із цим така корисна здатність знову тимчасово втрачається (Першу тезу я пізнала в книзі в “Правила розвитку мозку” Джона Медіни, а другу — в “Наука любові і зради” Робіна Данбара. Обидві книги раджу).

Більшість робіт із дослідження дзеркальних нейронів присвячені пошуку інструментів для впливу на аутизм, шизофренію, реабілітацію після інсульту та іншим справді значущим речам. Але трапляються і такі, що досліджують явище копіювання виразів облич. Ми схильні імітувати вираз обличчя близьких нам людей, аніж незнайомців, не конче імітуємо вирази неприязні до нас, та відтворюємо на своїх обличчях емоції, що ми вважаємо знаками прихильності. (Тут я згадала затаскану пораду посміхатись і чекати ніштячків і усмішечок від життя, і аж скривилась).

В роботі 2012 року жінкам демонстрували різні емоції, і реєстрували активність їх лицевих м’язів та проводили МРТ мозоку, й показали, що і м’язи реагують та мімікують побачене, і різні ділянки мозку (напр., гіпокамп, хвостате ядро, амигдала, острівець). Наразі активно досліджують гендерні розбіжності у мімікуванні емоцій, швидкості такої реакції і її тривалості, в групах та в парах. Я, на жаль, не знайшла роботи, де англійською по білому писали би, що так, в довготривалих партнерів дзеркальні нейрони призводять до імітації виразу обличчя і люди уподібнюються. Та не побачила жаданих слів про те, що слов’ян так легко вирізнити в натовпі, бо вони мрачні, адже росли серед мрачних совецьких людей і понабиралися через дзеркальні нейрони неприязних гримас. Засмучена, зате чесна. Гадаю, цю тему слід регулярно моніторити, і ми неодмінно дізнаємось багато цікавого і, може, підтвердимо емпіричні спостереження статистично підкріпленим словом науки, станемо більше посміхатись і силою вправ накачаємо губи, як в Анджеліни Джолі.

А на последок я скажу…”

  1. Якщо у вас є кохана людина, з якою ви з вигляду як рідня — я вас вітаю. (Можете прислати мені вашу фотографію, доречі).
  2. Якщо ти чоловік, і раптом якась жінка на тебе запала і хоче від тебе дітей — не прогав свій шанс. Має бути напогано — і вам, і майбутнім дітям.
  3. Дбайте про свій ніс, гарний нюх і свій запах. Лишайтеся цікавими розумними людьми із провідними ідеями, але нащо втрачати еволюційні здобутки?..
  4. Не зв'язуйтесь із занудами, баришнями із вічно надутими губками чи pocker faces. Самі такі станете.

Daria Ozerna

Written by

Making jokes about biology and life, everyday observations, memories and imaginary situations

Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade