«Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі

„Чи можливе майбутнє без правди минулого?”


«Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає…»

Можливо все. Майбутнє в будь-якому разі можливе, але чи воно буде хорошим? Це вже інше питання.

Якщо заглянути у Вікіпедію, то можна прочитати, що «минуле — частина лінії часу, що складається з подій, які вже відбулися». «Частина лінії часу», тобто і минуле, і теперішнє, і майбутнє — це одна лінія. Назвемо цю лінію — стрічкою. Можна сказати, що «відрізавши» минуле, себто один з кінців, ми просто отримаємо коротшу стрічку. Ніби й нічого страшного, але у всіх своїх забаганках її вже не використати. Ще один приклад — кіношна стрічка. Колись з таких штук переглядали фільми в кінотеатрах. Тож, якщо відрізати з неї початок (минуле), то вона все ж буде грати і ми побачимо середину фільму, і кінцівку, але скоріш всього не зрозуміємо їх, через те що не бачили як стрічка розпочиналася.

Правда. Всі ми знаємо притчу про мудреця, який сказав, що в кожного вона своя. Це дуже цікаво, бо в багатьох моментах воно так і є. В кожного своє бачення на ту, чи іншу подію. Америка — свобода. Америка — ворог. І так далі. Можна брати приклади різних країн в різні епохи, хоча під нашими ногами величезний клондайк власних. Найбільша країна Європи. Здавалося б, в цьому має бути наше найбільше багатство, але виходить найбільша біда. Річ в тому, що найбільша капосниця — це історія, а її лихий товариш — незнання.

Здавалося б в наш час легко дізнатися правду, через відкритість, «технологічну еволюцію», Інтернет в особі соціальних мереж. Визнаймо, що це не зовсім так. Чому? З тією відкритістю і з можливістю чути кожен голос, ми чуємо в кращому випадку неточність, в гіршому неправду, а зазвичай — шум. З минулого ми чуємо лише один голос. Голос, так званого, переможця, бо як знаємо, історію пише саме він.

Ми закуті в кайдани стереотипів. Ця земля була розшматована, ще перед тим як стала Україною. Її зшили, шрами залишилися. Вони ніколи не зникнуть, але коли одні затягуються наскільки можна уявити, то інші ще кровоточать. Не біда в тому, що в кожного з нас різні герої, різне бачення. Біда в тому, що ми одним-одному хочемо насадити своє. Теми з грифом «Бандера» дійшли до абсурду. З боку сходу — жахливий збоченець-вбивця, з боку заходу — майже месія. І та, й інша думка є провалом, утопією, якщо хочете.

Правда — вона суха, інколи мокра, завжди одна. Не досить знати правду. Потрібно вміти аналізувати її. Пам'ятати потрібно не тільки героїчні моменти, але й помилки. Бо що відрізняє розумну людину від дурної? — Помилки роблять всі, але розумна людина не зробить одну помилку двічі.

На первинному всі однакові, та у всьому іншому — різні. На початку я писав, що майбутнє буде в будь-якому випадку. Це так. Але якщо ми хочемо бути повноцінними членами цього майбутнього, більш-того, якщо ми хочемо досягти чогось в ньому, то маємо збагнути відмінність один одного, не засуджування якої приведе нас до єдності. Без знання правди минулого — це не можливо.


«…Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас» (Йоан, гл. 14 в. 17)

Like what you read? Give Любомир Пащак a round of applause.

From a quick cheer to a standing ovation, clap to show how much you enjoyed this story.