День у Молдові

Розпочну свою розповідь про поїздку з поганого, тобто з Молдови (не в образу молдаванам).
Хоч в цій країні був лише один день, але пост виявився великим. Тому я вирішив написати тут.
П.С. Спасибі
Ірі Забузі за сайт.

Йшов останній день подорожі. Десь між кукурудзою й аличею в полі між Галацом та кордоном з Молдовою розпочався наш ранок. Вирішили не зволікати й пройти 6 км, які залишились, навіть не сподіваючись, що хтось підкине.

Пункт пропуску з молдовської сторони

Так як пункт пропуску автомобільний, то перед самою митницею вирішили застопити машину. Одразу ж зупиняється молдовська сім’я: чоловік, жінка та їх донька. На вигляд досить хороша сім’я, їде додому, начебто з розумінням поставились до нас. Але не тут то було. Тільки-но обміняли гроші і дістались вони кому? Правильно, не нам. “А платіть та кто будєт?” — сказав чоловік своєю не дуже розбірливою російською. Шкода не грошей, а людей, які навіть не попередили, що хочуть “трохи” леїв (національна валюта, 1 лей ≈ 1,5 грн) у свою кишеню. Так і розпочалось моє знайомство з цією країною та її жителями.

Вулиця в селі Джурджулешти

Біля самого кордону сидять бабусі, які продають ягоди. Місце обрано вдало, мало того, що біля кордону, так ще й біля самої зупинки, щоправда попиту жодного. 
Та й саме село у вигідному положенні, тут знаходиться і пункти пропуску з Румунією, і з Україною, ще й порт на Дунаї. Але село від цього аж ніяк не виграє.

З села декілька разів на день ходять маршрутки до Кишинева й Кагула, нам ж попалась друга. Маршрутка не надто зручна: сама мала і відстань між сидіннями також, тому з моїм середнім (як я вважаю) зростом ноги було нікуди дівати, вікна не відчиняються, лише люк, на лобовому склі надпис “Giurgiulești — Cahul”, а під ним “Джурджулешти — Кахул”. Я лише тоді зрозумів, що російська мова займає досить важливе місце в повсякденному житті Молдови. 
Водій повненький, лайливий і ненаситний, бо напихає повну маршрутку людей. Як виявилось потім, такі маршрутки їздять як в маленьких селах, так і в столиці. І водії також всюди однакові.
Дороги ніби то й нормальні. Але трясе жахливо, 50 км ви будете їхати довго й нудно. Ще й якщо спека, то вам точно не пощастило.

Національна валюта Молдови

Кагул — це 30-тисячне місто на півдні країни. В центрі невеличкий ринок, міська рада, кілька банків, магазинів, автовокзал і вокзал. І все це неподалік вулиці Штефана чел Маре. 
Щодо Штефана, то в його честь в цій країні називають все най-, най-. Вгадайте, хто зображений на купюрах в 1, 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500, 1000 лей (тобто на всіх). Вгадали, лише кольори відрізняються. Я так і не заглиблювався, чи то в них більше нікого відомого немає, чи то він найбільш шанований.

Вид на Кагул з висоти

Шукали по maps.me питну воду. Забрели, так забрели, ніби не багато пройшли, а наче в село потрапили, далі центру нічого не видає цей населений пункт за місто. Хіба міські маршрутки їздять. 
Мабуть, годину стопили, втратили всі надії, бо якщо на півдні Румунії автостоп не дуже, то тут і сподіватись нічого. А далі повернулись назад в центр, їхали на 7-ій маршрутці. Біля водія три прапорця: Молдови, Росії та СРСР. Весела комбінація.

Потім мене чекала довга дорога в Кишинів, знову на маршрутці, бо залізниця не з’єднує південний регіон з північним, та й взагалі мережа не розвинена. Встиг виспатись разів з десять. До речі, в маршрутках є лише одне коронне місце: в самому кінці, перед проходом, там хоч ноги розкинути можна.

Кишинів місто велике, принаймні з південного на північний автовокзал добирались довго. А проїзд по місту 5 лей. Загалом цифри як в нас, тільки в леях, тому в гривнях ціна виходить трохи дорожча. В столиці менше реклами на російській, хоч вона й ближче до Росії.

Північний автовокзал в Кишиневі

Якщо раптом їдете зі столиці Молдови до Львова, то кожного дня о 18:35 ходить автобус, його ціна близько 400 лей. Але можна провернути певні схеми: 1) не обов’язково купляти квиток у касі, можна просто підійти до водія і покласти йому “на лапу”, так вийде дешевше; 2) не такий корупційний варіант, але теж не чесний — купуєте квиток до будь-якого міста через яке проїжджає автобус, заходите в автобус, показуєте квиток водію, а далі їдете скільки хочете. Якщо чесно, то я купив квиток до Чернівців, бо він вдвічі дешевший, а заїхав до Львова, жодних претензій ні в кого не було.

Всі вставлені файли з Інтернету, бо я не зробив жодних фото. Навіть не знаю як так вийшло. Хоча я дійсно не помітив нічого особливого. З гарного там поля, соняшники. 
Щодо мови, то говорять там румунською з російським акцентом, а російською з румунським акцентом. Абсолютно всі знають російську. Працюють всюди люди старшого віку. Таке враження, що молодь давно виїхала на роботу в Європу.

На вокзалі дивився новини по телевізору, а в маршрутці слухав радіо з новинами, про Україну нічого доброго так і не почув, суцільна проросійська пропаганда.

Загалом в мене склалось враження, що Савєтскій саюз нє умєр, он живьот в Рєспублікє Малдова. Не можу сказати, що Україна набагато краща, але Молдова явно відстає. Спочатку планував відвідати країну повноцінно, але вийшло транзитом, хоч я і не шкодую. Мабуть, відвідаю Молдову років за 10, подивимось чи сильно зміниться.


Чекайте на мої враження про Румунію :)

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Nazar Nóvak’s story.