Перші глави з книги “Життя Ісуса Христа”

Записи видінь блаженної Анни Катерини Еммеріх

Творення

I. Падіння ангелів

Я бачила перед собою безмежний сяючий простір, над яким здіймалась куля світла, що сяяла як сонце. Я відчула, що це була Троїчна Єдність. Про себе я назвала її ОДИН ГОЛОС і бачила як він творив Свої сходження. Під кулею світла здіймались концентричні кола сяючих хорів духів, неймовірно яскравих, сильних і прекрасних. Цей другий світ світла здіймався наче сонце під вищим Сонцем.

Ці хори походили із вищого Сонці, як породження любові. Раптово я побачила, що деякі із них завмерли, захоплені спогляданням своєї власної краси. Вони почали черпати задоволення від самих себе, бачили найвищу красу у собі, вони існували, але самі в собі.

Спочатку все було занурено у споглядання із себе, але потім, дехто із них знайшов вдоволення від самих себе. У ту мить я побачила, що ця частина сяючих хорів впала вниз, їх краса потонула у темряві, в той час як інші, швидко заповнили їх порожні місця. Тепер добрі ангели займали менше місця. Я не бачила, що вони покидають своє місце щоб переслідувати або боротись із впалими хорами. Злі ангели знайшли вдоволення у собі та упали геть, у той час як ті котрі не наслідували їх прикладу почали стікатись на їхні пусті місця. Все це сталось миттєво.

Потім, піднімаючись знизу, я побачила темне коло, майбутнє мешкання впалих духів. Я бачила, що вони заволоділи ним проти своєї волі. Воно було набагато меншим ніж куля із якої вони впали, і вони постали переді мною більш тісно скупченими разом.

Я бачила падіння ангелів у дитинстві і навіть згодом, вдень і вночі, я боялась їх впливу. Думаю вони завдають величезної шкоди землі, бо вони завжди навколо неї. Добре що у них немає тіла, інакше вони могли б затулити сонце. Ми могли б бачити як вони ширяють навколо наче тіні.

Відразу ж після падіння, я побачила духів у сяючих колах, що покоряли себе Богу. Вони віддали Йому шану та просили вибачення за впалих ангелів.

У цю мить я побачила рух у кулі світла в якій перебував Бог. До цього вона була нерухома, як я відчула, чекаючи на цю молитву.

Після цього поступку частини ангельського хору, я відчула впевненість у тому, що вони залишатимуться стійкими, що вони ніколи не впадуть. Мені було сповіщено, що Бог у Своєму суді, у своєму вічному присуді проти бунтівних ангелів, призначив панування боротьби, аж до того часу, поки спорожнілі престоли не будуть заповнені. Але, мені здалось що заповнити їх майже неможливо, бо це буде тривати надто довго. Боротьба, однак, запанувала над землею. Над нею немає боротьби. Так визначив Бог.

Після того, як я отримала це розуміння, я більше не співчувала Люциферу, бо бачила, що він впав за своєю власною, вільною, злою волею. Ніколи я не могла відчувати такого гніву на Адама. Навпаки, я відчувала до нього велике співчуття, бо думаю: так було визначено.

II. Створення світу

Відразу ж після молитви вірних хорів і цього руху у Божестві, я побачила піді мною, недалеко і справа від світу тіней, іншу чорну кулю що виростала.

Я зупинила погляд на ній. Вона виглядала так наче постійно збільшувалась і збільшувалась, яскраві плями спалахували на ній і обвивали її наче сяючі смуги. Тут і там, вони розтягувались у світліші, ширші рівнини і у цю мить я побачила обриси землі, що творили межі для вод. У найсвітліших місцях я побачила рух, наче рух життя і на землі проростаючі рослини та виникнення безмежної кількості живих творінь. Будучи дитиною, мені здавалось, що рослини рухаються.

До цієї миті, було лише сиве світло, наче схід сонця, ніби ранок розвиднюється над землею, подібно до того як природна пробуджується від сну.

І тепер всі інші частини картини поблідли. Небо стало синім, сонце спалахнуло, але я бачила, що лише одна частина землі була освітлена і світилась. Це місце було прекрасним та славним і я подумала: це Рай!

У той час як відбувались ці зміни на темній кулі, я побачила, промінь світла, що падав із найвищої сфери, Божественної сфери, сфери у якій перебував Бог.

Це було так наче сонце здійнялось вище на небі, як пробудження ясного ранку. Це був перший ранок. Жодна створена істота не має знань про це і, здавалось, наче всі ці створені речі будуть там завжди у своїй чистій невинності. Коли сонце піднялось вище, я побачила, що рослини і дерева розростаються все більше і більше. Води стають все чистішими і святішими, кольори яснішими та світлішими — все було невимовно прекрасно. Створіння було тоді не таким як є сьогодні. Рослини і квіти і дерева мали інші форми. Вони дикі та здеформовані зараз у порівнянні із тим якими вони були тоді, бо все зараз є начисто звироднілим.

Дивлячись на рослини і плоди у наших садах, наприклад абрикоси із південного клімату, які, як я бачила там дуже відрізняються від наших, там вони набагато більші, красивіші та смачніші, я часто думаю: Наскільки жалюгідними є наші плоди у порівнянні із тими, котрі ростуть на Півдні. Таке ж порівняння можна зробили і щодо плодів у раю. Я бачила там троянди, білі та червоні і я прийняла їх за символи Христових Страстей та нашого Відкуплення. Також я бачила пальми та інші, високі і розлогі, гілля яких простягається далеко, наче утворюючи дахи.

Перед тим як з’явилось сонце, земні речі були кволими, але у його променях вони поступово збільшувались у розмірі, аж доки не досягнули повного росту.

Дерева не стояли близько одне від одного. З усіх рослин, принаймні із найбільших, я бачила лише по одному з кожного виду, і вони стояли окремо, наче саджанці у саду. Рослинність була пишною, досконало зеленою, чистого вигляду, дзвінкою та вільною від зіпсуття. Здавалось нічого не потребує уваги земного садівника. Я подумала: як тут все прекрасно, поки тут ще немає людей! Ах! Гріх ще не з’явився. Не було руйнувань, розділень навпіл. Все дзвеніло, все було святим. Ще не було зцілення, відновлення. Все чисте, нічого не потребує очищення.

Рівнина, котру я бачила були злегка хвилясті та покрита рослинністю. У її центрі здіймався водограй, із усіх сторін якого лились струмені, перетинаючи один одного та змішуючи свої води. Я бачила у них невеликий рух, наче життя, і потім живі істоти. Після цього я бачила тут і там між чагарниками та кущами, тварин, що виглядали із них, наче щойно прокинулись від сну. Вони сильно відрізнялись від тих, які жили пізніше, зовсім не боязкі. Вони переважали тварин котрі живуть зараз так само як люди переважають тварин. Вони були чисті та благородні, рухливі і радісні. Слова не ладні описати їх. Із багатьма з них я не була добре знайома, бо я бачила дуже мало таких які є зараз. Я бачила слона, оленя, верблюда і навіть однорога. Останнього я також бачила у ковчезі. Він був неймовірно ніжний та ласкавий, на такий високий як кінь, його голова округліша за формою. Я не бачила віслюків, комах, ніяких нещасних, огидних істот. Цих останніх я завжди вважала карою за гріх. Але я бачила міріади птахів та чула солодкі звуки, наче рано вранці. Там не було хижих птахів, я не чула щоб будь-яка тварина гарчала.

Рай далі існує, але це цілковито неможливо людині досягнути його. Я бачила що він все ще існує у всій своїй величі. Він високо над землею і збоку від неї, як темна куля ангелів, що упали із Неба.

III. Адам і Єва

Я бачила створення Адама, не у Раю, а в районі де потім розташовувався Єрусалим. Він з’явився сяючим та білим із насипу жовтої землі, наче із форми. Сяяло сонце і я подумала (я була лише дитиною, коли бачила це), що сонячні промені викресали Адама із пагорба. Він був народженим із незайманої землі. Бог благословив землю і вона стала матір’ю. Він не відразу зробив перший крок від землі. Деякий час пройшов від його появи. Він лежав на пагорбі на лівому боці, його рука була закинута за голову, легкий туман покривав його наче серпанком. Я бачила постать справа від нього і усвідомлювала, що це Єва і що вона буде взята із нього в Раю Богом. Бог покликав його. Пагорб відкрився і Адам обережно ступив уперед. Навколо не було дерев, лише маленькі квіти. Також я бачила звірів, що виступали із землі у чистій одиничності, самиці окремо від самців.

І тепер я бачила Адама, піднесеного вгору до саду, до Раю.

Бог привів усіх тварин перед ним у Раю і він дав їм назви. Вони пішли із ним бавились навколо нього, бо всі речі служили йому перед тим як він згрішив. Все що він назвав, після цього слідувало за ним на землі. Єва ще не була створена із нього.

Я бачила Адама у Раю між рослинами і квітами та недалеко від водограю що струменів у центрі. Він прокинувся наче він сну. Однак його особа була більш подібна до плоті ніж до духу, він ще був сліпуче білим. Він нічим не був вражений, так само як не дивувався своєму власному існуванню. Ходив навколо серед дерев та звірів, наче до них усіх звик, наче людина що оглядає свої поля.

Неподалік дерева коло води виник пагорб. На ньому я побачила Адама, що лежав на лівому боці, його ліва рука лежала під щокою. Бог послав йому глибокий сон і він був захоплений видінням. Тоді, з правого боку, із того місця у яке було проколете у Ісуса списом, Бог створив Єву. Вона була невелика і тендітна. Однак вона швидко зросла до повного зросту. Вона була неймовірно красивою. Якби не гріхопадіння, всі народжувались би таким чином, в безтурботному сні.

Пагорб відкрився і з боку Адама виросла кристалічна скеля із, ймовірно, дорогоцінних каменів. З боку Єви, лежала велика долина, вкрита чимось на зразок дрібного білого пилку.

Коли Єва була створена, я побачила що Бог дав щось, чи дозволив чомусь влитись в Адама. Це було наче струмені від Божества, здається у вигляді людини, променять світлом від чола, рота, грудей і рук. Вони з’єднувались у кулю світла, що пройшла через правий бік Адама, коли звідти була взята Єва. Адам один отримав його. Це був зародок Божого Благословення, яке було потрійним. Благословення, котра Авраам отримав від ангела було одинарним. Воно було подібної форми, але не таким променистим. Єва постала перед Адамом і він подав їй свою руку. Вони були наче двоє невимовно благородних дитини, досконало світлі та одягнені у промені світла наче у покривало. Від уст Адама сходив широкий струмінь блискучого світла, а над його чолом знаходився вираз високої величі. Навколо його вст вигравали сонячні промені, але таких не було у Єви. Адамове серце було дуже схожим на те яке є у сьогоднішніх людей, але його груди були оточені променями світла. В середині серця я побачила блискучий ореол слави. У ньому була маленька фігура, наче тримаючи щось у руці. Я думаю це символізувало Третю Особу Божества. Із рук та стіп Адама і Єви, сяяли промені світла. Їх волосся спадало п’ятьма виблискуючими локонами, два із скронь, два з-за вух, та одне із-заду голови.

Я завжди вважала, що Ранами Ісуса вони були відкриті знову у людському тілі ворота закриті гріхом Адама. Мені було дано зрозуміти, що Лонгин відкрив у боку Ісуса ворота відродження усього живого, бо ніхто не міг увійти до раю поки ці ворота були закритими.

Блискучі промені на голові Адама позначали його багату плодовитість, його славу, його зв’язок з іншими сяяннями. І вся ця сяюча краса відновлена у прославлених душ і тіл. Наше волосся зруйноване, слава згасла; і це наше волосся перемінюється на промені сонця, а наша нинішня плоть на ту яка була в Адама до гріхопадіння. Сонячні промені навколо вуст Адама несли посилання на святе походження від Бога, якого, якби не гріхопадіння, можна було б досягнути вимовленим словом.

Адам простягнув свою руку до Єви. Вони залишили чудове місце її створення і пішли Раєм, дивлячись на все, радіючи всьому. Це було найвище місце Раю. Все було більш сяючим, більш прекрасним тут ніж деінде.

IV. Дерево Життя та Дерево Пізнання

У центрі блискучого саду, я побачила плесо води на якому лежав острів, пов’язаний із берегом насипом. Як острів так і насип були вкриті прекрасними деревами, але посередині стояло дерево величніше ніж інші. Воно здіймалось високо над ними наче охороняючи їх. Його коріння розходилось над усім островом також утворюючи відгалуження широкі внизу і загострені до цятки вище. Його гілки були горизонтальними і від них виростали інші, наче маленькі дерева. Листя було прекрасне, плоди жовті та поміщені у зеленій чашечці, як бутони троянд. Воно трохи нагадувало кедр. Не пригадую чи бачила Адама, Єву чи якихось звірів коло дерева на острові. Але я бачила прекрасних благородного вигляду білих птахів та чула як вони співають на його гіллі. Це Дерево було Деревом Життя.

Якраз перед насипом, що вів до острова стояло Дерево Пізнання. Його стовбур був лускатий як у пальми. Листки, що спадали відразу від стовбура, були дуже великі та широкі, у формі підошви від взуття. Захований у передній частині листя, звисав плід, розділений на п’ять доль, одну спереду, і чотири навколо стебла. Жовтий плід був формою чимось сходим на яблуко, хоча природньо більш на грушу чи смокву. Він мав п’ять ребер з’єднаних у маленькій западині. Він був м’ясистий, наче смоква всередині, кольору коричневого солоду і криваво-червоними прожилками. Дерево було ширшим внизу ніж зверху, а його гілля закорінювалось глибоко у землю, я бачила види такого дерева все ще існують у теплих краях. Його гілля опускало пагони на землю де вони вкорінювались і виростали стовбури. Вони в свою чергу пускали гілля і таким чином одне таке дерево могло зайняти велику частину землі. Цілі сім’ї жили під густим листям.

На деякій відстані справа від Дерева Пізнання, я бачила невеликий, овальний, тендітно схилений пагорб блискуче із червоних зернят і всі види дорогоцінного каміння. Він був терасований кристалами. Навколо нього були тонкі дерева якраз достатні для того щоб закрити його із виду. Навколо нього також росли рослини і трави і на них, як і на деревах цвіли кольорові квіти та росли поживні плоди.

На деякій відстані від Дерева Пізнання я бачила схил, невелику долину. Вона виглядала наче із ніжного мулу чи як імла, і вона була вкрита дрібними білими квітами та пилком. Тут також було багато видів рослин, але всі безбарвні, більші схожі на пилок ніж на плоди.

Здавалось що ці два — пагорб та долина якось пов’язані один із одним, наче пагорб був узятий із долини, чи ніби щось із першого було взято до останнього. Вони відносились один до одного так як насіння до поля. Обидва були святі і я бачила обидва сяючими світлом, але особливо пагорб. Між ними і Деревом Пізнання росли інші види дерев та кущів. Вони, як і все решта у природі, були прозорими, наче створеними із світла.

Ці два місця були оселями наших перших батьків. Дерево Пізнання розділяло їх. Гадаю що Бог, після створення Єви, показав їм це місце.

Я бачила що Адам та Єва спочатку мало були разом. Вони були цілковито вільні від пристрастей, кожен в окремому місці перебування. Тварини були невимовно благородними на вигляд та прекрасними, вони служили Адаму і Єві. Всі, відповідно до свого виду, мали місця перебування і ходили окремо. Різні кола, містили у собі якусь велику таємницю Божественного Закону, і всі були пов’язані один із одним.

Гріх та його наслідки

I. Гріхопадіння

Я бачила як Адам та Єва вперше прогулюються Раєм. Тварини вибігли, щоб зустріти та слідувати за ними, але вони, здавалось, були більш близькі до Єви ніж до Адама. Єва, насправді була більше перейнята землею та створеними речами. Вона приглядалась до вниз та навколо частіше ніж Адам і здавалась допитливішою з них обидвох.Адам був більш мовчазним, більш поглинутим Богом. Серед тварин одна ішла за Євою ближче ніж інші. Це була дуже делікатна і виграшна. Хоч і хитра істота. Не можу з кимсь її порівняти. Вона була струнка і блискуча, та здавалось не мала костей. Ця тварина ішла прямо на коротких задніх ногах; гострий хвіст тягся по землі. Коло круглої голови, з дуже проникливим обличчям, вона мала маленькі короткі лапи, а підступний язик завжди рухався. Шия, груди і нижня частина тіла були блідо-жовтими, а нижче спина крапчато коричнева, дуже схожа як у вугрів. Висотою вона була як десятирічна дитина та постійно перебувала коло Єви, постійно захоплюючи її своїм розумом, улесливістю та гнучкістю. Але для мене у ній було щось жахливе. Можу побачити її ясно навіть зараз. Не бачила ніколи, щоб вона торкалась Адама або Єви. Перед гріхопадінням відстань між людьми та нижчими тваринами була велика і я ніколи не бачила, щоб перші люди торкались їх. Щоправда вони більше довіряли людині, але тримались на певній відстані від неї.

Коли Адам та Єва повернулись у місце де було сяюче світло, промениста Постать, наче велична людина із сяючою білою головою стала перед ними. Вона вказала навколо і в кількох словах, здавалось, передала їм усе та щось наказала. Вони не виглядали зляканими, але слухали природно. Здається вони добре розуміли природу речей, відчуваючи вдячність, але Адам більше ніж Єва. Вона думала більше про їх тогочасне блаженство і про все навколо ніж дякувала за них. Вона не спочивала у Бозі так досконало як Адам, її душа біла більше зайнятою створеними речами. Гадаю, Адам і Єва пройшли Рай тричі.

Знову, я побачила Адама на сяючому пагорбі де Бог створив жінку із його ребра, коли він лежав занурений у сон.Він стояв окремо під деревами, поглинений вдячністю та зачудуванням. Єва перебувала коло Дерева Знання, наче намагаючись пройти повз і з нею та сама тварина хитріша та спритніша ніж будь-коли. Єва була зачарована змієм, вона неймовірно захоплювалась ним. Він підвівся до Дерева Знань, так що його голова опинилась на одному рівні із її. Потім, зачепившись до стовбура задніми ногами, він повернув голову до неї і сказав їй, що якщо вона з’їсть плід із дерева то не буде більше у рабстві та стане вільною і зрозуміє як здійснюється розмноження людського роду. Адам та Єва вже отримали наказ плодитись та розмножуватись, але, як я розумію, ще не знали, як відповідно до Божої волі це здійснюватиметься. Також, було видно, що якби вони взнали це, але все ж згрішили після цього, Відкуплення вже не було б можливим. Єва стала більш вдумливою. Здається її зворушили обіцянки змія. Щось принижуюче гідність захопило її. Я відчула тривогу. Вона подивилась в бік Адама, який все ще тихо стояв під деревами. Вона покликала його і він прийшов. Єва повернулось було, щоб зустріти його, але відвернулась назад. В її рухах була непевність і неспокій. Вона продовжила рух, так ніби намагалась пройти повз дерево, але знову завагалась, підійшовши до нього зліва і ставши перед ним, опинившись під сінню його нахиленого листя. Дерево було ширше зверху ніж знизу і його широкі, вкриті листям гілки нахилялись до землі. Якраз на відстані простягнутої руки звисало чудове ґроно плодів.

І ось підійшов Адам. Єва схопила його за руку, показала на розмовляючу тварину і він слухав її слова. Коли Єва поклала свої руки на руки Адама то доторкнулась його вперше. Він не доторкнувся до неї, але слава що оточувала його потьмяніла. Тварина вказала на плід, але не відважувалася взяти його для Єви. Проте, коли прагнення до нього зросло в її серці, він зірвав центральну і найкрасивішу її галузку із п’ятьма плодами.

Єва наблизилась до Адама і запропонувала йому плід. Якби він відмовився, гріх не був би скоєний. Плід був розламаний у руці Адама. Він побачив у ньому зображення, і це була щось наче попередження йому та Єві про те що вони не повинні знати. Внутрішня частина плоду була криваво-червона і повна прожилків. Адам та Єва втратили свій блиск, а їх статури зменшились. Це було так наче сонце зайшло. Тварина ковзнула вниз деревом і побігла геть на всіх чотирьох ногах.

Я не бачила, що плід був покладений до рота, так як ми зараз приймаємо їжу, але зник між Адамом та Євою.

Поки змій був ще на дереві, згрішила Єва, бо згодилась із спокусою. Також я зрозуміла, в цю мить, те що не можу чітко повторити; а саме, що змій був, наче, втіленням волі Адама і Єви, істотою, за допомогою якої вони могли здійснити будь-які речі, досягти всього. Так увійшов Сатана.

Гріх не був завершений споживанням забороненого плоду. Але цей плід із дерева, котре пускало свої гілки до землі звідти пускало нові пагони, продовжувало робити це після гріхопадіння, виражало ідею повнішого поширення, чуттєвого прищеплення у собі ціною відділення від Бога. Таким чином, поряд із непослухом, виникли пориви, що віддаляли створення від Бога, розвиваючись із себе та через себе і себелюбну пристрасть у людській природі. Той хто використовує плід виключно для задоволення яке він дає, має прийняти як наслідок такого вчинку, розрив, приниження природи, так само як гріх та смерть.

Благословення чистого і святого розмноження з Бога і за допомогою Бога, яке Адам отримав після створення Єви, було в результаті, забрано від нього, бо я бачила, що враз, як Адам полишив свій пагорб, щоб піти до Єви, Господь вхопивши його за спину, щось забрав у нього. З цього щось, як я відчула, мало прийти спасіння.

Якось на свято Непорочного Зачаття, Бог дав мені видіння такої таємниці. Я бачила вміщеними у Адамі та Єві тілесне та духовне життя всього людства, а також те, що через гріхопадіння воно було зіпсоване, перемішане із злом і що злі ангели отримали владу над ним. Я бачила Другу Особу Божу, котра сходила і з чимось на зразок зігнутого леза, забрала Благословення від Адама перед тим як він згрішив. В цю ж мить, Діва вийшла із боку Адама, наче невелика світла хмарина, здіймаючи все сяюче до Бога.

Скуштувавши плід, Адам та Єва стали, наче сп’янілими, і їх згода на гріх привела до великих змін. Це змій був у них. Його природа проникла у них, а потім з’явився кукіль серед пшениці.

Як покарання та відплату, було введено обрізання. Оскільки виноградина відчахнута, то вона не може рости сама по собі, тому це потрібно зробити, щоб людина повернула втрачену досконалість. Одного разу, коли, у символічних картинах, мені була показана відплата за гріхопадіння, я побачила Єву, в час її творення із ребра Адама, яка навіть тоді повернула шию в напрямку забороненого плоду. Вони швидко підбігла до дерева і обхопила його руками. У протилежній картині я бачила Ісуса, народженого Непорочною Дівою. Він підбіг до Хреста і обхопив його руками. Я бачила нащадків, потьмарених та знищених Євою, але знову очищених Страстями Христовими. Через болі покаяння мусить зла любов до себе мусить бути викоріненою із тіла. Слово Писання, про те що син невільниці не стане спадкоємцем, я завжди чула в розумінні тіла і рабського підкорення йому, уособленому в образі невільниці. Шлюб це стан покаяння. Він кличе до молитви, посту, милостині, зречення, а також до наміру збільшити Царство Боже.

Адам і Єва, до гріхопадіння, дуже відрізнялись від того якими ми, бідні, злиденні створіння є зараз. Скуштувавши заборонений плід, вони увібрали в себе матеріальне існування. Дух став матерією. Плоть, інструментом, посудиною. Спочатку вони були єдині з Богом, шукали себе у Бозі, але потім, відокремились від Нього у свою власну волю. І ця власна воля, після гріхопадіння і ушкодження була такою що прагнула себе, пожадлива. Скуштувавши заборонений плід, людина відвернулась від свого Творця. Це було так, наче вона присвоїла створення собі. Вся творча сила, діяльність і характерні риси, їх єдність між собою та з усією природою, стала в людині матеріалізованою предметністю різних форм та функцій.

Колись людина була наділена правом царювати над природою, а тепер все у ній самій стало природою. Вона стала одним із її невільників, господарем підкореним і скутим. Тепер, людина змушена боротись з природою — але я не можу ясно виразити це. Це виглядало так, що колись людина володіла всім у Бозі, Творці та Центрі, але зараз, вона зробила сама себе центром усього, і воно стала її господарем. Я бачила внутрішні органи людини у плоті, матеріальний, зіпсований вигляд створінь, а також їх взаємозв’язок, від зірок до найменших істот внизу. Вони всі впливають на людину. Вона пов’язана з ними усіма, будучи змушеною боротись проти них і страждати через них. Але я не можу виразити це ясно, бо і я теж частина упалого людства.

Людина була створена для того, щоб заповнити місце упалих ангелів. Якби не падіння Адама, людство збільшувалось лише до кількості упалих ангелів, і тоді світ досягнув би свого кінця. Якби Адам і Єва побачили б хоча б одне безгрішне покоління, вони б не згрішили. Я впевнена, що світ існуватиме доти, доки не будуть заповнені місця впалих ангелів, доки пшениця не буде вибрана із полови.

Одного разу в мене було велике і взаємозв’язане видіння гріха і всього плану Відкуплення. Я бачила всі таємниці ясно і чітко, але я не можу все перевести на мову слів. Я бачила гріх та його незчисленні наслідки від падіння ангелів до сьогодні, і я бачила всі приготування для віднови і відкуплення через прихід та смерть Ісуса. Ісус показав мені надзвичайну змішаність і внутрішню нечистоту всього створіння, а також все що Він зробив від початку для його очищення та віднови. З падінням ангелів, міріади злих духів спустились на землю та повітря. Я бачила багато істот під впливом їх гніву, як вони володіли ними різним способами.

Перша людина була образом Божим, подібним до Небес. Все було одним у ній, все було одним із нею. Її форма була відворенням Божественного Першообразу. Їй було призначено володіти та радіти землею і всім створінням, але отримувати їх від Бога і дякувати за них. Людина, була, однак, вільною. Тому її можна було судити, тому їй було заборонено їсти із Дерева Пізнання. На початку все було гладким і рівним. Коли на сяючому пагорбі, на якому стояв Адам, з’явилась горбинка, і коли у білій, квітучій долині, на якій я бачила Єву, з’явився проямок, спокусник вже був близько.

Після гріхопадіння, все змінилось. Всі види створінь виникали із них самих, розсіюючи себе. Те що було одним стало багатьма, створіння не дивились більше на одного Бога, кожен зосередився на собі.

Людство спочатку складалось із двох, потім трьох, і врешті, стало незчисленним. Воно було образом Божим, але після гріхопадіння, стало образом самого себе, що виник у грісі. Гріх відкрив йому спілкування із впалими ангелами. Все свої добро людство тепер шукало у собі і створіння навколо, з котрим були пов’язані упалі ангели. Від цього безкінечного змішання, через яке добрі здібності людства були занурені у себелюбство та упалу природу, виникли різноманітні злочини та нещастя.

Мій Наречений, показав мені це чітко, ясно і зрозуміло, більш виразно ніж деякі сприймають події повсякденного життя. Він показав мені весь задум Відкуплення так як він відбувся, як і все що Він сам здійснив. Я побачила, що неправильно роблять ті, котрі кажуть що Богові не потрібно було ставати людиною, не потрібно було помирати за нас на Хресті; що Він міг, в силу своєї всемогутності, відкупити нас інакше. Я побачила, що Він зробив так як зробив, відповідно до Своєї власної безкінечної досконалості, Свого милосердя та Своєї справедливості. Що, дійсно, у Бозі немає недостатності, Він робить те що робить і Він є тим ким Він є!

Я бачила Мелхіседека як ангела і прообраз Ісуса, як священика над землею. Наскільки священство є у Бозі, він був ангелом священиком вічної ієрархії. Я бачила як він готувався, засновував, будував, та розподіляв людську родину, діючи відносно них як провідник. Також я бачила Еноха і Ноя, їх значення та вплив, але з іншого боку, бачила постійно діючу імперію Пекла і безкінечну різноманітність проявів та наслідків на земному, тілесному, диявольському ідолопоклонстві. В усіх цих проявах провідниками були такі самі згубні форми та постаті, таємні породження тяги до гріха та безперервного процесу зіпсуття. Таким чином, я бачила гріх та передбачений образ Відкуплення, який, у свою чергу, було видно в образах божественної сили, як сама людина у образі Божому. Мені було показано все від Авраама до Мойсея, від Мойсея до пророків, а також те яким способом вони були пов’язані і посилання на події подібного роду в наш час. Так, наприклад, із цими видіннями Старого Заповіту були пов’язані пояснення того чому священики більше не уздоровлюють і не зцілюють, чому це не в їх силі, або принаймні, чому це не діє так як колись. Я бачила цей дар священства, яким володіли пророки і спосіб його здійснення. Наприклад історію Єлисея, який передав Гехазу свою палицю, щоб покласти на померлу дитину шунамітянки. У цій палиці духовно перебувало посланництво та сила Єлисея. Наче це була його рука, її продовження. І тут я побачила внутрішнє значення і силу єпископського посоха та монаршого скіпетра. Використані із вірою, вони, певним чином, поєднують єпископа і монарха із Тим від кого вони отримали це достоїнство, із Богом, відзначаючи їх від інших. Але віра Гехаза не була твердою, і мати вирішила, що лише через самого Єлисея може прийти допомога. І так, між силою наданою Богом Єлисею і його палицею, виникли людські сумніви і припущення так що палиця не могла зцілити. Тоді я побачила Єлисея, як він молиться і прикладає себе рука до руки, уста до уст, груди до грудей над хлопцем, і душа хлопця повернулась до тіла. Мені було пояснено, що такий спосіб зцілення передвіщав смерть Ісуса. В Єлисеєві, через віру та силу надану Богом, були відкриті в людині знову всі шляхи благодаті і значення, закриті після гріхопадіння, а саме голову, груди, руки і ноги. Єлисей простягнувся як живий, символічний хрест над померлим, закритим хрестом обрису хлопця і через свою молитву віри, життя було відновлено. Він відкупив, він спокутував гріхи батьків, скоєні їхньою головою, серцем, руками та ногами — гріхи що привели до смерті їхнього хлопця. Поряд із цим, я бачила зображення Ран Христових і Його смерть на Хресті, за допомогою якого простежувалась узгодженість між Ісусом та Його пророком. З часу Розп’яття Ісуса, дар зцілення та оздоровлення існує на повну силу між священиками Його Церкви і загалом між вірними християнами. Бо пропорційно до того як ми живемо у Ньому і розп’яті з Ним, ці дари ласки, Його Святих Ран, відкриті нам. Я дізналась багато чого про накладання рук, дієвість благословення і силі що дається рукам, навіть на відстані — все було пояснено на прикладі палиці Єлисея, яка символізувала руку. Ті нинішні священики котрі так рідко зцілюють та благословляють, були показані мені на прикладі. Я побачила трьох митців, котрі робили скульптури із воску. Перший використовував прекрасний білий віск і був вправним та розумним, Але був пихатий із себе, образу Христа в ньому не було, і його роботу не мала цінності. Другий використовував віск не такий білий, і його лінощі та свавілля все зіпсули. Він не зробив нічого зовсім. Третій незграбним та невмілим, але працював у своїй простоті і з великою старанністю над звичайним жовтим воском. Його робота була прекрасною, хоча деталі грубими. Я бачила уславлених проповідників, зацікавлених мирською мудрістю, які були безпорадні, в той час як бідні, не грамотні чоловіки, керовані лише однією священицькою силою отримували дар зцілення та благословення.

Мені здалось, коли все це було показано мені, що я була у школі. Мій Наречений дав мені побачити як Він страждав від Свого зачаття до Своєї смерті, завжди надолужуючи за гріх. Я бачила це у чітких видіннях Його життя, а також через молитву та жертвування страждань заради інших, щоб багато душ, котрі не чинили добро на землі навернулись і були врятовані в годину смерті.

Також мені було показано, що апостоли були відправлені до більшої частини світу, щоб здолати владу Сатани та розсіяти благословення. Вони ішли лише у ті краї, котрі були найбільше вражені злим. Ісус, через своє досконале надолуження, придбав цю владу проти Сатани для тих які її отримали або мали отримати Його Святого Духа, і Він утвердив це за ними назавжди. Мені було дано зрозуміти, що влада забирати різні краї землі з-під влади Сатани означає благословення, визначене словами: “ви сіль землі”. З цієї причини сіль є один із складників святої води.

Також я бачила, у цьому видінні, що формально чуттєве, світське життя пильнується найбільш детально. Я бачила, що прокляття слідувало за відкинутим благословенням, бачила вигадані чуда у царстві Сатани. Поклоніння природі, забобони, чари, гіпноз, світське мистецтво та наука, і всі засоби які застосовуються для згладження смерті, для надання гріху привабливості, для заглушення сумління, виконується із суворою точністю, навіть із фанатизмом, багатьма людьми, котрі розглядають обряди Святої Церкви як форми забобонів, до яких можна бути байдужим. І все ж, ці люди підпорядковують все своє життя і всі дії дотриманню обрядів. Лише на царство Богочоловіка вони не зважають. Світу служать із досконалістю, але служба Богу ганебно знехтувана!