Перші глави з книги “Життя Ісуса Христа”

Записи видінь блаженної Анни Катерини Еммеріх

Падіння ангелів

Я бачила перед собою безмежний сяючий простір, над яким здіймалась куля світла, що сяяла як сонце. Я відчула, що це була Троїчна Єдність. Про себе я назвала її ОДИН ГОЛОС і бачила як він творив Свої сходження. Під кулею світла здіймались концентричні кола сяючих хорів духів, неймовірно яскравих, сильних і прекрасних. Цей другий світ світла здіймався наче сонце під вищим Сонцем.

Ці хори походили із вищого Сонці, як породження любові. Раптово я побачила, що деякі із них завмерли, захоплені спогляданням своєї власної краси. Вони почали черпати задоволення від самих себе, бачили найвищу красу у собі, вони існували, але самі в собі.

Спочатку все було занурено у споглядання із себе, але потім, дехто із них знайшов вдоволення від самих себе. У ту мить я побачила, що ця частина сяючих хорів впала вниз, їх краса потонула у темряві, в той час як інші, швидко заповнили їх порожні місця. Тепер добрі ангели займали менше місця. Я не бачила, що вони покидають своє місце щоб переслідувати або боротись із впалими хорами. Злі ангели знайшли вдоволення у собі та упали геть, у той час як ті котрі не наслідували їх прикладу почали стікатись на їхні пусті місця. Все це сталось миттєво.

Потім, піднімаючись знизу, я побачила темне коло, майбутнє мешкання впалих духів. Я бачила, що вони заволоділи ним проти своєї волі. Воно було набагато меншим ніж куля із якої вони впали, і вони постали переді мною більш тісно скупченими разом.

Я бачила падіння ангелів у дитинстві і навіть згодом, вдень і вночі, я боялась їх впливу. Думаю вони завдають величезної шкоди землі, бо вони завжди навколо неї. Добре що у них немає тіла, інакше вони могли б затулити сонце. Ми могли б бачити як вони ширяють навколо наче тіні.

Відразу ж після падіння, я побачила духів у сяючих колах, що покоряли себе Богу. Вони віддали Йому шану та просили вибачення за впалих ангелів.

У цю мить я побачила рух у кулі світла в якій перебував Бог. До цього вона була нерухома, як я відчула, чекаючи на цю молитву.

Після цього поступку частини ангельського хору, я відчула впевненість у тому, що вони залишатимуться стійкими, що вони ніколи не впадуть. Мені було сповіщено, що Бог у Своєму суді, у своєму вічному присуді проти бунтівних ангелів, призначив панування боротьби, аж до того часу, поки спорожнілі престоли не будуть заповнені. Але, мені здалось що заповнити їх майже неможливо, бо це буде тривати надто довго. Боротьба, однак, запанувала над землею. Над нею немає боротьби. Так визначив Бог.

Після того, як я отримала це розуміння, я більше не співчувала Люциферу, бо бачила, що він впав за своєю власною, вільною, злою волею. Ніколи я не могла відчувати такого гніву на Адама. Навпаки, я відчувала до нього велике співчуття, бо думаю: так було визначено.

Створення світу

Відразу ж після молитви вірних хорів і цього руху у Божестві, я побачила піді мною, недалеко і справа від світу тіней, іншу чорну кулю що виростала.

Я зупинила погляд на ній. Вона виглядала так наче постійно збільшувалась і збільшувалась, яскраві плями спалахували на ній і обвивали її наче сяючі смуги. Тут і там, вони розтягувались у світліші, ширші рівнини і у цю мить я побачила обриси землі, що творили межі для вод. У найсвітліших місцях я побачила рух, наче рух життя і на землі проростаючі рослини та виникнення безмежної кількості живих творінь. Будучи дитиною, мені здавалось, що рослини рухаються.

До цієї миті, було лише сиве світло, наче схід сонця, ніби ранок розвиднюється над землею, подібно до того як природна пробуджується від сну.

І тепер всі інші частини картини поблідли. Небо стало синім, сонце спалахнуло, але я бачила, що лише одна частина землі була освітлена і світилась. Це місце було прекрасним та славним і я подумала: це Рай!

У той час як відбувались ці зміни на темній кулі, я побачила, промінь світла, що падав із найвищої сфери, Божественної сфери, сфери у якій перебував Бог.

Це було так наче сонце здійнялось вище на небі, як пробудження ясного ранку. Це був перший ранок. Жодна створена істота не має знань про це і, здавалось, наче всі ці створені речі будуть там завжди у своїй чистій невинності. Коли сонце піднялось вище, я побачила, що рослини і дерева розростаються все більше і більше. Води стають все чистішими і святішими, кольори яснішими та світлішими — все було невимовно прекрасно. Створіння було тоді не таким як є сьогодні. Рослини і квіти і дерева мали інші форми. Вони дикі та здеформовані зараз у порівнянні із тим якими вони були тоді, бо все зараз є начисто звироднілим.

Дивлячись на рослини і плоди у наших садах, наприклад абрикоси із південного клімату, які, як я бачила там дуже відрізняються від наших, там вони набагато більші, красивіші та смачніші, я часто думаю: Наскільки жалюгідними є наші плоди у порівнянні із тими, котрі ростуть на Півдні. Таке ж порівняння можна зробили і щодо плодів у раю. Я бачила там троянди, білі та червоні і я прийняла їх за символи Христових Страстей та нашого Відкуплення. Також я бачила пальми та інші, високі і розлогі, гілля яких простягається далеко, наче утворюючи дахи.

Перед тим як з’явилось сонце, земні речі були кволими, але у його променях вони поступово збільшувались у розмірі, аж доки не досягнули повного росту.

Дерева не стояли близько одне від одного. З усіх рослин, принаймні із найбільших, я бачила лише по одному з кожного виду, і вони стояли окремо, наче саджанці у саду. Рослинність була пишною, досконало зеленою, чистого вигляду, дзвінкою та вільною від зіпсуття. Здавалось нічого не потребує уваги земного садівника. Я подумала: як тут все прекрасно, поки тут ще немає людей! Ах! Гріх ще не з’явився. Не було руйнувань, розділень навпіл. Все дзвеніло, все було святим. Ще не було зцілення, відновлення. Все чисте, нічого не потребує очищення.

Рівнина, котру я бачила були злегка хвилясті та покрита рослинністю. У її центрі здіймався водограй, із усіх сторін якого лились струмені, перетинаючи один одного та змішуючи свої води. Я бачила у них невеликий рух, наче життя, і потім живі істоти. Після цього я бачила тут і там між чагарниками та кущами, тварин, що виглядали із них, наче щойно прокинулись від сну. Вони сильно відрізнялись від тих, які жили пізніше, зовсім не боязкі. Вони переважали тварин котрі живуть зараз так само як люди переважають тварин. Вони були чисті та благородні, рухливі і радісні. Слова не ладні описати їх. Із багатьма з них я не була добре знайома, бо я бачила дуже мало таких які є зараз. Я бачила слона, оленя, верблюда і навіть однорога. Останнього я також бачила у ковчезі. Він був неймовірно ніжний та ласкавий, на такий високий як кінь, його голова округліша за формою. Я не бачила віслюків, комах, ніяких нещасних, огидних істот. Цих останніх я завжди вважала карою за гріх. Але я бачила міріади птахів та чула солодкі звуки, наче рано вранці. Там не було хижих птахів, я не чула щоб будь-яка тварина гарчала.

Рай далі існує, але це цілковито неможливо людині досягнути його. Я бачила що він все ще існує у всій своїй величі. Він високо над землею і збоку від неї, як темна куля ангелів, що упали із Неба.

Адам і Єва

Я бачила створення Адама, не у Раю, а в районі де потім розташовувався Єрусалим. Він з’явився сяючим та білим із насипу жовтої землі, наче із форми. Сяяло сонце і я подумала (я була лише дитиною, коли бачила це), що сонячні промені викресали Адама із пагорба. Він був народженим із незайманої землі. Бог благословив землю і вона стала матір’ю. Він не відразу зробив перший крок від землі. Деякий час пройшов від його появи. Він лежав на пагорбі на лівому боці, його рука була закинута за голову, легкий туман покривав його наче серпанком. Я бачила постать справа від нього і усвідомлювала, що це Єва і що вона буде взята із нього в Раю Богом. Бог покликав його. Пагорб відкрився і Адам обережно ступив уперед. Навколо не було дерев, лише маленькі квіти. Також я бачила звірів, що виступали із землі у чистій одиничності, самиці окремо від самців.

І тепер я бачила Адама, піднесеного вгору до саду, до Раю.

Бог привів усіх тварин перед ним у Раю і він дав їм назви. Вони пішли із ним бавились навколо нього, бо всі речі служили йому перед тим як він згрішив. Все що він назвав, після цього слідувало за ним на землі. Єва ще не була створена із нього.

Я бачила Адама у Раю між рослинами і квітами та недалеко від водограю що струменів у центрі. Він прокинувся наче він сну. Однак його особа була більш подібна до плоті ніж до духу, він ще був сліпуче білим. Він нічим не був вражений, так само як не дивувався своєму власному існуванню. Ходив навколо серед дерев та звірів, наче до них усіх звик, наче людина що оглядає свої поля.

Неподалік дерева коло води виник пагорб. На ньому я побачила Адама, що лежав на лівому боці, його ліва рука лежала під щокою. Бог послав йому глибокий сон і він був захоплений видінням. Тоді, з правого боку, із того місця у яке було проколете у Ісуса списом, Бог створив Єву. Вона була невелика і тендітна. Однак вона швидко зросла до повного зросту. Вона була неймовірно красивою. Якби не гріхопадіння, всі народжувались би таким чином, в безтурботному сні.

Пагорб відкрився і з боку Адама виросла кристалічна скеля із, ймовірно, дорогоцінних каменів. З боку Єви, лежала велика долина, вкрита чимось на зразок дрібного білого пилку.

Коли Єва була створена, я побачила що Бог дав щось, чи дозволив чомусь влитись в Адама. Це було наче струмені від Божества, здається у вигляді людини, променять світлом від чола, рота, грудей і рук. Вони з’єднувались у кулю світла, що пройшла через правий бік Адама, коли звідти була взята Єва. Адам один отримав його. Це був зародок Божого Благословення, яке було потрійним. Благословення, котра Авраам отримав від ангела було одинарним. Воно було подібної форми, але не таким променистим. Єва постала перед Адамом і він подав їй свою руку. Вони були наче двоє невимовно благородних дитини, досконало світлі та одягнені у промені світла наче у покривало. Від уст Адама сходив широкий струмінь блискучого світла, а над його чолом знаходився вираз високої величі. Навколо його вст вигравали сонячні промені, але таких не було у Єви. Адамове серце було дуже схожим на те яке є у сьогоднішніх людей, але його груди були оточені променями світла. В середині серця я побачила блискучий ореол слави. У ньому була маленька фігура, наче тримаючи щось у руці. Я думаю це символізувало Третю Особу Божества. Із рук та стіп Адама і Єви, сяяли промені світла. Їх волосся спадало п’ятьма виблискуючими локонами, два із скронь, два з-за вух, та одне із-заду голови.

Я завжди вважала, що Ранами Ісуса вони були відкриті знову у людському тілі ворота закриті гріхом Адама. Мені було дано зрозуміти, що Лонгин відкрив у боку Ісуса ворота відродження усього живого, бо ніхто не міг увійти до раю поки ці ворота були закритими.

Блискучі промені на голові Адама позначали його багату плодовитість, його славу, його зв’язок з іншими сяяннями. І вся ця сяюча краса відновлена у прославлених душ і тіл. Наше волосся зруйноване, слава згасла; і це наше волосся перемінюється на промені сонця, а наша нинішня плоть на ту яка була в Адама до гріхопадіння. Сонячні промені навколо вуст Адама несли посилання на святе походження від Бога, якого, якби не гріхопадіння, можна було б досягнути вимовленим словом.

Адам простягнув свою руку до Єви. Вони залишили чудове місце її створення і пішли Раєм, дивлячись на все, радіючи всьому. Це було найвище місце Раю. Все було більш сяючим, більш прекрасним тут ніж деінде.

Дерево Життя та Дерево Пізнання

У центрі блискучого саду, я побачила плесо води на якому лежав острів, пов’язаний із берегом насипом. Як острів так і насип були вкриті прекрасними деревами, але посередині стояло дерево величніше ніж інші. Воно здіймалось високо над ними наче охороняючи їх. Його коріння розходилось над усім островом також утворюючи відгалуження широкі внизу і загострені до цятки вище. Його гілки були горизонтальними і від них виростали інші, наче маленькі дерева. Листя було прекрасне, плоди жовті та поміщені у зеленій чашечці, як бутони троянд. Воно трохи нагадувало кедр. Не пригадую чи бачила Адама, Єву чи якихось звірів коло дерева на острові. Але я бачила прекрасних благородного вигляду білих птахів та чула як вони співають на його гіллі. Це Дерево було Деревом Життя.

Якраз перед насипом, що вів до острова стояло Дерево Пізнання. Його стовбур був лускатий як у пальми. Листки, що спадали відразу від стовбура, були дуже великі та широкі, у формі підошви від взуття. Захований у передній частині листя, звисав плід, розділений на п’ять доль, одну спереду, і чотири навколо стебла. Жовтий плід був формою чимось сходим на яблуко, хоча природньо більш на грушу чи смокву. Він мав п’ять ребер з’єднаних у маленькій западині. Він був м’ясистий, наче смоква всередині, кольору коричневого солоду і криваво-червоними прожилками. Дерево було ширшим внизу ніж зверху, а його гілля закорінювалось глибоко у землю, я бачила види такого дерева все ще існують у теплих краях. Його гілля опускало пагони на землю де вони вкорінювались і виростали стовбури. Вони в свою чергу пускали гілля і таким чином одне таке дерево могло зайняти велику частину землі. Цілі сім’ї жили під густим листям.

На деякій відстані справа від Дерева Пізнання, я бачила невеликий, овальний, тендітно схилений пагорб блискуче із червоних зернят і всі види дорогоцінного каміння. Він був терасований кристалами. Навколо нього були тонкі дерева якраз достатні для того щоб закрити його із виду. Навколо нього також росли рослини і трави і на них, як і на деревах цвіли кольорові квіти та росли поживні плоди.

На деякій відстані від Дерева Пізнання я бачила схил, невелику долину. Вона виглядала наче із ніжного мулу чи як імла, і вона була вкрита дрібними білими квітами та пилком. Тут також було багато видів рослин, але всі безбарвні, більші схожі на пилок ніж на плоди.

Здавалось що ці два — пагорб та долина якось пов’язані один із одним, наче пагорб був узятий із долини, чи ніби щось із першого було взято до останнього. Вони відносились один до одного так як насіння до поля. Обидва були святі і я бачила обидва сяючими світлом, але особливо пагорб. Між ними і Деревом Пізнання росли інші види дерев та кущів. Вони, як і все решта у природі, були прозорими, наче створеними із світла.

Ці два місця були оселями наших перших батьків. Дерево Пізнання розділяло їх. Гадаю що Бог, після створення Єви, показав їм це місце.

Я бачила що Адам та Єва спочатку мало були разом. Вони були цілковито вільні від пристрастей, кожен в окремому місці перебування. Тварини були невимовно благородними на вигляд та прекрасними, вони служили Адаму і Єві. Всі, відповідно до свого виду, мали місця перебування і ходили окремо. Різні кола, містили у собі якусь велику таємницю Божественного Закону, і всі були пов’язані один із одним.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.