Політика і Мозок

Дослідження Jonas(а) Kaplan(а) у переказі Brian(а) Resnick(а) і перекладі українською мовою

Дослідження мозку проливає світло на те чому так важко змінити політичні переконання і чому ми реагуємо на незручні істини як на особисту образу.

Альберт Ейнштейн був одним із найвідоміших фізиків усіх часів. Його наукові передбачення витримали сотню років наукової перевірки. Його мислення докорінно змінили наше розуміння Всесвіту. Проте люди більш схильні повірити у те що Ейнштейн не був великим фізиком ніж змінити свою думку із таких питань як імміграція чи смертна кара.

І залежить це не від рівня інтелекту (або якості інформації). Це тому, що ми просто більш відкриті для зміни своєї думки із неполітичних питань. Вчені вирішили провести дослідження, щоб з’ясувати чому, бо якщо вони зможуть це зробити то відкриється можливість осягнути найзаповітнішу мрію політиків: навчитись змінювати точки зору опонентів.

Психологи замислюються про причину того чому особисті переконання ведуть до такої величезної впертості: переконані ідентичності тісно пов’язані із нашими особистими ідентичностями. Тому атака на наші тверді переконання є атакою на нас самих, а мозок влаштований так щоб захистити себе.

Коли нас атакують ми втікаємо або захищаємось — так наче у нас є імунна система від некомфортних думок,

“Головним завданням мозку є турбуватись про тіло, захищати тіло”, каже Джонас Каплан, психолог Університету Південної Каліфорнії. “Психологічно особистість у мозку виражена саме цим. Коли наша особистість відчуває себе атакованою, наш мозок включає тіж самі механізми які він використовує для захисту організму”.

Останнім часом Каплан знайшов ще більше доказів того, що ми схильні приймати політичні атаки як особисті. В дослідженні нещодавно опублікованому у Scientific Reports, він описує як із співробітниками вони дослідили 40 осіб котрі самі визнавали себе “глибоко переконаними” лібералами. Їх помістили у прилад МРТ і стали оскаржувати їх переконання. Вчені спостерігали які частини мозку учасників засвічувались. Їх висновок: коли учасникам оскаржували їх тверді переконання, більше активувались ті частини мозку, які, як вважають, пов’язані із самоідентифікацію та негативними емоціями.

Дослідження обмежене. Однак, в них вже є інтригуючі нові докази того що ми сприймаємо ідеологічні виклики як атаку на власну особистість. Це значить, що для того щоб змінити думку, нам потрібно відокремити її від ідентичності — завдання яке особливо важке у сфері політики.

Експеримент

Метою дослідження було вияснити: Що відбувається із мозком у момент коли ми стикаємось із аргументами, що руйнують нашу переконану ідентичнсіть? Щоб це зробити, Каплан з колегами, включаючи нейробіологів, поставили експеримент.

“Ми не просто хотіли зрозуміти упереджену впертість саму по собі”, сказав Каплан. “Ми хотіли зрозуміти, що відбувається у мозку, коли ми опираємося зміні точки зору.”

Учасникам представляли ряд тверджень, з якими вони очевидно мали погодитись, наприклад: “США повинні скоротити свої військові витрати.”

Потім дослідники протиставили цим твердженням такі: “Росія має удвічі більше боєздатної ядерної зброї ніж Сполучені Штати”. (Зауважте: контраргументи на зразок цього не обов’язково були правдивими. Вони були перебільшені або сконструйовані так, щоб бути особилво переконливими” — сказав Каплан. Заради експерименту, не мало значення якщо учасники знаюли, що деякі із аргументів є брехнею. Зв словіами Каплана, здатність до скептицизму “очевидно була частиною явища яке ми досліджували.”)

Учасникам демонстрували серію неполітичних тверджень таких як: “Томас Едісон винайшов лампочку” і “Альберт Ейнштейн, переважно, вважається найвидатнішим фізиком усіх часів”; Ці твердження також згодом були підважені подальшими контр-твердженнями (які також були перебільшені та сконструйовані). Метою цих експериментів було порівняти реакцію: Чи є різниця у способах якими мозок обробляє контраргументи до політичних переконань порівняно із чомись значно менш емоційним, як наприклад спадщина Едісона?

Виявилось що так. Каплан із колегами побачили зростаючу активність при висловленні політичних аргументів у тому що називається “нормальним режимом мережі”. Це набір мозкових структур залучених “у запам’ятовування, у сприйняття вами самого себе та вашу ідентичність”, каже Каплан. Дослідження також виявило зростаючу активність у мигдалині, області мозку що пов’язується із негативними емоціями.

Загалом, результати дають можливість припустити, що учасники залучають ті самі ділянки мозку за допомогою яких ми споглядаємо нашу ідентичність та відчуваємо небезпеки. І ймовірно саме у цих ділянках знаходяться блокувальники довіри до неправдивих фактів.

Ці результати були відображені у опитуванні. Каплан вияснив, що учасники більш схильні потрапляти під вплив політично наповнених аргументів ніж не політичних. Тематика та ступінь із яким учасники змінювали свою думку показані на графіку нижче. Не важко змінити вашу думку щодо досягнень Томаса Едісона. Але у політичних питаннях (таких наприклад як аборти, одностатеві шлюби та імміграція), люди не зрушать з місця.

Учасники дослідження були набагато більш схильні змінювати точку зору із неполітичних питань.

Що це означає ?

Каплан визнає що нейробіологи не знають точно, щό “нормальний режим мережі” робить. Він напевно служить багатьом функціям які взаємно перетинаються. Це приводить нас до потреби інших нейробіологічних досліджень: Легко побачити які ділянки мозку “засвічуються” під час досліду. Набагато, набагато важче чітко визначити щό вони роблять.

Однак, вже проведені дослідження є частковим доказом того, що ця мережа починає залучатись коли виникають думки про близько сприйняті переконання. Попередньо Каплан виявив активацію нормального режиму мережі, коли люди читають історії котрі відображають їх особисті цінності.

Останні результати мають бути замінені на більш розлогі та об’ємні і серед осіб що визначили себе як консерваторів має бути більше учасників. 40 осіб замало. Особливо це відчувається коли мова іде про опитування, дані якого показані на графіку зверху: краще було б ставити ці питання кільком сотням людей. (Дослідження з використанням МРТ, як правило, менші за психологічні бо використання приладів коштує близько 500 доларів за годину.)

Але вже отримані результати є захоплюючим кроком уперед. Мозок обробляє політично вмотивовану інформацію (або інформацію про стійкі переконання) по-іншому (і ймовірно емоційніше) ніж він обробляє більш світські факти. Це може допомогти пояснити чому спроби виправити дезінформацію приводять до рішучого заперечення, після якого люди залишаються ще більше переконаними у своїх переконаннях.

Результати також пов’язані із деякими колишніми роботами Каплана і Харріса про ралігійні переконання. “Коли ми порівняли оціночні релігійні твердження із нерелігійними твердженнями, ми виявили у мозку все те саме, що і у цьому дослідженні про політичні переконання”, каже Каплан. Це має сенс, бо релігійні переконання є таким самим фактором нашої ідентичності.

Що це нове дослідження точно не показує, це те що “політичні переконання є запрограмовані”, каже Каплан. Ми можемо змінити свої переконання. Міркуючи над своєю роботою та власним досвідом, Каплан гадає, що хорошим шляхом досягнути того аби очевидні факти знову могли працювати є нагадувати людям про те, що те ким вони є, і те у що вони вірять — є двома різними речами.

Легше сказати ніж зробити.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.