П’ятничне

Вечір. Ми сидимо в хорошому київському барі. Переді мною миготять одні за одними знайомі обличчя. Тут дуже багато політиків і різної псевдоеліти. Протягом дня вони публічно один одного засуджують, звинувачують і відкрито ненавидять. Зараз це просто люди, які разом випивають та веселяться після роботи. До такого театру я звикла ще під час роботи у ВР, тому майже не звертаю на це увагу. Просто промайнула думка, як же ж засмутилася б моя бабуся і ще сотня інших знайомих, якби це побачили. Досвід загартовує і трохи робить циніком, як не крути.

Він пролетів півтори тисячі кілометрів, щоб побачитись і ось вже добрих півгодини їсть мене поглядом. Я можу передбачити кожен його рух і репліку. Мені скучно. Подумки благословляю джаз-бенд, який не по-божому гучно грає. Принаймні мені можна просто посміхатися і не відповідати на його слова.

Рахую до десяти. Зараз видасть, ну от точно. Шість. Сім. Невже втрачаю хватку? Вісім. Оп, є! “Йор айз ар соу б’ютіфул”. Останнім часом на побачення ходжу скоріше через азарт і щоб щось довести собі. Що — ще не визначилася. Правду Настя казала, після того, як попробуєш хороше вино, ніколи не вернешся до шмурдяка з пакету.

Лише один раз в житті я чула комплімент, який зачепив. Це було пізно вночі і мені складно визначити, який відсоток цієї фрази генерував він, а який — коньяк. Тим не менш, оце п’яне “Знаєш, ти ж як комета Гейла-Боппа. Яскрава і непередбачувана. Всіх людей можна якось типувати, а з тобою ніколи не знаєш, чого чекати. Ти унікальна” я не забуду ніколи. А всі ці приколи про красу очей. Невже справді чоловіки думають, що це класно? Невже й оцей, що зараз сидить перед мною, не підозрює, що він як мінімум 45-а людина, яка мені про це говорить? Гидко.

На скільки це нормально, трохи прибріхувати собі в стосунках? Увага приємна і потрібна. Може, це насправді у всіх так? Не визначилася.