Університети — селу?

Приблизно таке запитання виникає в голові, коли ти бачиш нові правила для вступу до університету. Не те щоб раніше все було без запитань(абсолютно незрозуміла стипендійна реформа, та й освітня реформа 2014го), проте зараз хотілось би звернути увагу на ключовій зміні року — підвищені коефіціенти для абітурієнтів з сіл та селищ.
Ні в якому разі не хочу образити людей, котрі проживають в селах чи селищах. Стаття є лише критикою змін для вступу у виші в 2017 році.

Цього року було введено систему з трьох коефіціентів: регіональний галузевий та сільський. Саме останній є найбільш специфічним, і націлений на підтримку сільського населення. Можна зрозуміти прагення надати певні переваги дітям, котрі не мали доступу до репетиторів, фінансів і подібних речей. З цього боку (досить загально) можна зрозуміти, що намагались зробити в МОН. Логіка проста і зрозуміла — підтримати дітей, із села, котрі справді не завжди мають ті ж ресурси для отримання вищої освіти, що й міщани.

На підтримку змін висловився колишній міністр освіти, ректор Національного університету біоресурсів і природокористування Станіслав Ніколаєнко (джерело: http://expres.ua/main/2017/05/20/243451-zno-zyavytsya-silskyy-koeficiyent)

Але є одна проблема, котру не можна ігнорувати. Подібна реформа однозначно погіршує чисту конкурентноздатність абітурієнтів між собою, оскільки переваги для неміщан є повсюдними, а не індивідуальними. Виглядає так, що міністерство замість того щоб надати можливості і переваги найкращим за рівнем оцінки (звісно, яка також є суб’єктивним фактором), тобто знань, а через соціальну категорію.

Даний аргумент пана Ніколаєнка, вживався на користь змін до правил вступу (джерело: http://expres.ua/main/2017/05/20/243451-zno-zyavytsya-silskyy-koeficiyent)

Виникає наступне запитання — чим має перейматись міністерство освіти? Чи має воно жертвувати якістю освіти, а отже, і престижністю (у певній мірі) вузів, долями студентів, котрі вкладають величезні зусилля щоб пройти до бажаного вузу, заради грубої рівнялівки. Та й хіба є справедливим порушення простих правил конкуренції?

При цьому, це далеко не початок проблем зі вступом. Чому ігнорувались проблеми якості проведення ЗНО, проблемних вступних курсів, а також численних додаткових балів, котрі дуже часто також не є доступними для простих дітей з села.

Змоделюємо ситуацію. Школяр Іван із села Варухи Костопільського району Рівненської області (село і персона вигадані, співпадіння випадкові) хоче поступити в КНУ на географічний факультет. Його батьки мають трохи вищий середнього дохід — 10 тис грн в місяць. Припустимо Іван непогано вчився, проте в селі Варухи Костопільського району справді важко знайти репетитора, проте він наполегливо готувався самотужки. Маючи достатньо високі показники + пільги, він зміг пройти до університету. 
Але тут починається найцікавіше. Неможливість отримати гуртожиток через високу конкуренцію таких самих студентів з сіл, котрі потребують гуртожитків, висока конкуренція за стипендії з тими, хто пройшов за високим балом без пільг, послаблюють можливості молодого хлопця з Варух залишитись в Києві. Ми вже ігноруємо суто соціальні проблеми кліважів місто-село, і проблеми снобізму. Йде мова про елементарну матеріальну нерівність, що в більшості випадків є ключовою для вибору вишу. 
Також будуть проблеми з новою хвилею обманів, котрі фактично неможливо зупинити. Не варто розповідати про неодноразову проблему підробки документів для вступних пільг, та досить простий спосіб переєструвати абітурієнта, скажімо, в село до бабусі. Пільги котрі не надаються індивідуальним чином, а є класовими, завжди будуть використовуватись, як доводить досвід.


Навіщо поділ за місцем, коли можна покращити відбір знань і доступ до них? Так набагто простіше: просто ввести коефіціент на папері, ніж стикатись з такою маштабною проблемою, як рівність можливостей. Але якою ціною? 
Чому, якщо студент з міста, і він справді краще підготований, не має права на такі ж правила гри як і решта? З цієї сторони, однозначної відповіді просто немає.

Уявіть, якби, наприклад, в Оксфорді надавали пільги на оцінки вступних результатів (покликання на зображення: https://www.ox.ac.uk/about/organisation?wssl=1)

Але в ході подібних речей, часто виникає запитання: чим має перейматись міністерство освіти — якістю освіти чи соціальної рівністю? Здається для досягнення рівності в статках і доступі до репетиторів має піклуватись точно не МОН.


Це справді не головна проблема. Дихотомія село-місто і справді присутня в житті України, і це справді проблема. Студенти стикаються не лише з проблемою вступу, але і з банальними соціальними конфліктами, особливо коли йдеться про переїзд у великі міста — Київ, Львів, Харків, тощо. Ніхто також не відміняв корупцію та зневажливе ставлення системи до студентів, їхньої думки та потреб. Це ж лише одна з купи проблем, що виливаються у шквал критики українського університету.
Ключовий посил — освіта має тримати планку незалежно від соціального стану населення. Спочатку якість, а лише тоді доступність.
Хоча можливо МОН послухало попередні думки, і вирішило, що 
What Is Dead May Never Die”? Хтозна.

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Taras Tarasiuk’s story.

Responses
The author has chosen not to show responses on this story. You can still respond by clicking the response bubble.