Про Smart Sustainable Cities

28 березня в «Домі Пашкова» відбувся захід «Smart Sustainable Cities: Ecology, ICT, Architecture» за підтримки Шведського інституту. Подія проходила у форматі доповідей, під час яких данські, шведські, швейцарські, російські, українські фахівці ділилися результатами теоретичних досліджень і практичним досвідом, а після цього активно обговорювали з аудиторією перспективи сталого розвитку міст в українських умовах. Захід видався напрочуд насиченим, спікери торкнулися різних аспектів стійкості міст — планування, забудова, енергоефективність, розвиток спільнот тощо.

У звітному матеріалі представлені тези виступів данця Хеннінга Драгера (BDO Ukraine), який розповів про загальні засади поняття «Smart Sustainable Cities» та світові здобутки в цьому напрямку, і росіянина Ярослава Ковальчука (Школа МАРШ), чий спіч стосувався ефективного міського управління в умовах ринкової економіки на пострадянському просторі.

Хеннінг Драгер (Henning Dräger), партнер зі стійкості & КСВ міжнародної аудиторської компанії BDO в Україні

На сьогодні 57 % людей планети мешкає у містах. За даними ООН, до 2050 цей показник сягне 70 %. Отож, ми повинні приділити належну увагу міському плануванню, незалежно від того, де ми проживаємо — у Бразилії, Україні чи Південній Кореї.

Складники поняття «стале місто»:

– соціальна сталість

Цікавим з цього погляду є Стокгольм — нове компактне місто, мешканець якого може почуватися в безпеці, ходити, робити покупки, працювати, відпочивати і виховувати дітей.

– економічна сталість

Тут ідеться не тільки про гроші. Але цей складник є дуже важливим, бо передбачає можливість фінансування наших амбітних цілей.

– екологічна сталість

Суть цього аспекту в тому, що ми відводимо більше простору для зелених зон.

– інфраструктурна сталість

У вже згаданому Стокгольмі, до прикладу, планування місто здійснено таким чином, що із пересуванням у межах міста та виїздом поза його межі не виникає проблем.

політична сталість

Ви можете бути неперевершеним генератором ідей, але політична система повинна бути облаштована так, щоби втілення цих ідей приносило вам гроші та задоволення.

Бразильський містобудівник Жайме Лернер (Jaime Lerner) пропонує розглядати місто як черепаху. Справді, звернувши увагу на частини її захисного панциру, ми помітимо, що все компактно зібрано в одному просторі. Спробуймо уявити, як виглядають наші міста з такого ракурсу — до прикладу, Лондон. Багато людей хочуть працювати безпосередньо в Лондоні, але виїжджають далеко за межі туманного Альбіону, щоби жити у сільській місцевості. На території британської столиці розташовані великі супермаркети, які значно віддалені від тих місць, де проживає більшість людей. Таке місто не є компактним. Ідея сталого міста якраз і полягає в тому, щоб зробити його компоненти взаємопов’язаними, щоби мешканець міг витрачати менше часу на дорогу, почувався у безпеці і мав більше опцій.

Статистика говорить, що у двох тисячах найбільших міст світу масово зросли випадки психічних розладів — на 453 % за період із 1990 по 2014 роки. Для боротьби з божевіллям великого міста, що стає дедалі галасливішим, потрібна модернізація всіх видів медичного обслуговування.

Уже згаданий Жайме Лернер, характеризуючи міста, вдається до ще одного поняття — розмірність (dimensionality). Збільшення розмірності — найбільш захопливе явище, притаманне місту, простір можливостей і функцій якого постійно розширюється. Імовірно, що це збільшення передбачає також ріст небажаних явищ — злочинності, проституції. Однак з іншого боку, йдеться також про різноманіття інновацій, спільнот тощо. У такому разі для розвитку сталого міста як позитивного, обнадійливого концепту необхідним є інвестування та прийняття багатьох складних рішень.

“Коли я працював для 2012 London Olympics Ecological Footprint, наша команда мала врахувати низку вихідних даних щодо сталих інфраструктур та сервісів, як-от”:

- Енергія. Звідки її отримують — з нафти, вугілля чи інших джерел?

- Вода. Скільки її буде використано, скільки буде використано повторно, які технології існують, скільки енергії потрібно витратити, щоби зробити воду придатною для пиття?

- Правоохоронні органи. Мешканець повинен почуватися захищеним у місті, яке зростає.

- Транспорт. Який вид транспорту тобі потрібен найбільше?

- Їжа. Звідки привозять продукти до наших магазинів? Чи мають, до прикладу, вінничани такий же доступ до розподілу продовольства, як кияни? Чи можемо ми більшою мірою покладатися на вітчизняного виробника, а не завозити приправи з Кенії чи помідори з Іспанії?

- Медицина. Коли я дивлюся на українських лікарів, то засмучуюся, бо для мене це дуже важлива функція. Медицина має бути доступною і прозорою, без хабарів.

- Забезпеченість житлом. Йдеться про можливості будівництва власного житла.

- Економічні можливості. Які нові галузі промисловості можуть бути створені для забезпечення робочих місць?

- Дозвілля. Простір для сімейного відпочинку, побачень тощо.

Ціль № 11 програми ООН «Цілі сталого розвитку» (Sustainable Development Goals) 2016–2030 полягає в тому, щоб зробити міста та селища:

- інклюзивними (inclusive)

- безпечними (safe)

- гнучкими (resilient)

- сталими (sustainable)

До згаданої цілі № 11 найбільше наблизилися такі міста:

1. Ванкувер (Канада). Місто отримало 98 зі 100 можливих балів програми 100 Resilient Cities (100 гнучких міст). Гнучкість міста, згідно з цією програмою визначається двома чинниками: по-перше, його вразливістю до екологічних, соціальних, економічних, еміграційних та інших катастроф, по-друге, здатністю міста до адаптування, яка передбачає запобігання серйозним загрозам (останнє визначається поєднанням урядового управління, сильних інститутів, здатності до навчання, передбачення катастроф і, нарешті, фінансування).

2. Копенгаген (Данія). У місті працює інформаційна система, до якої інтегрована вся інформація про дорожній рух, в тому числі тарифи, екологічні збори тощо. Окрім цього, користувач цієї системи може скористатися послугами планування подорожей для всіх видів транспорту. Послуга доступна у вигляді додатку для смартфону, а також в інтернеті й через ТБ.

3. Масдар (ОАЕ, заплановане місто, проект на стадії втілення). Це намір створити стійке місто, інфраструктура якого працюватиме без використання газу й нафти. Автори проекту бачать Масдар світовим лідером сервісів, ідей, технологій, торгових марок і патентів у галузі стійких технологій та технологій відновної енергії.

4. Мальме (Швеція). Особливістю цього міста є активне вирішення проблеми, пов’язаної з нерівністю в питаннях охорони здоров’я. Оскільки ріст соціальних відмінностей не є ознакою стійкого міста, Мальме розглядає соціальні процеси так само, як екологічні й економічні. Йдеться про створення для кожної людини таких умов, щоби вона могла контролювати власне життя.

Ярослав Ковальчук, керівник архітектурно-планувальної майстерні у складі НВО-38 НДПІ Генплану міста Москви, викладач школи «МАРШ»

Про пережитки радянської системи

У Києві та інших українських містах зносять пам’ятники Леніну, але при цьому він продовжує жити в наших головах, нормативах, у всій системі міського управління. Дві ключові речі лягли в основу тоталітарної держави Радянський Союз. Перша — Декрет про землю В. І. Леніна, і друга — Державне управління народного господарства. Останнє займалося житлом. У СРСР усе житло було державним, і зроблено це було цілком свідомо: за допомогою житла був установлений тотальний контроль за кожною людиною. Управляючи житлом, можна було управляти всім суспільством. 70 років радянської влади і призвели до до тої ситуації, яка нині існує.

У 1991 році Радянський Союз розпався, з’явилися незалежні держави, приватна власність і ринкова економіка. Водночас жодним чином не була переглянута система управління містом як єдиним організмом. Були окремі спроби реформ, Росія, до прикладу, має одне з найякісніших містобудівних законодавств, скопійоване з європейських зразків, але яке зовсім не працює, оскільки спрямоване у протилежний від загальної політичної системи бік.

У містах є мешканці, спільноти, забудовники, словом, багато різних гравців. У тому ж таки Ванкувері, Стокгольмі всі вони дуже взаємодіють одне з одним, домовляються, створюють якісь документи. І продемонстровані гарні картинки міст є результатом цих складних процесів. І така система ніде на пострадянському просторі, окрім Прибалтики, не функціонує.

Про майстер-план

Зараз у Києві, як і в Москві, популярною стала тема майстер-плану. Так експерти-архітектори закликають замінити генплани на майстер-плани, де будуть враховані всі інтереси і які, на їх думку, допоможуть прийти до світлого майбутнього. Однак майстер-план — це не вихід, бо не можна вирішити комплексну проблему, вдавшись до одного простого кроку. Така проблема має тільки тривалі, складні й неочевидні рішення.

Для початку потрібно створити систему міського планування. У європейських містах вона якраз існує, і вже згадані гравці взаємодіють між собою за чітко визначеними правилами. І саме чітких правил, за якими розвиваються міста, не вистачає Києву, Москві, Хабаровську, Єревану тощо.

Про муніципалітет

Без місцевого самоврядування немає чого й говорити про розвиток міста, адже, крім влади на місцях, більше немає кому розвивати місто. Звичайно, у змінах найбільше зацікавлені мешканці міста, але діяти можуть лише представники муніципалітету. В Західній Європі місцеве самоврядування якраз є дуже сильним, воно має ресурси — грошові, інтелектуальні на те, щоби перетворювати міста.

Також у Європі встановлені податки, що йдуть безпосередньо у бюджет міста, а муніципалітет витрачає ці гроші на утримання інфраструктури, соціальні програми, покращення довкілля тощо. Таким чином мешканці міста розуміють, що чиновники в муніципалітеті не керують ними, а працюють на них. Водночас у Росії начебто є муніципалітет, який навіть може приймати незалежні закони, але при цьому 90 % місцевого бюджету складають дотації або на рівні регіону або на рівні федерації. Таким чином на практиці працівники муніципалітету повністю залежні від свого начальства.

Етапи міського планування

Потреба в міському плануванні виникає, власне, тоді, коли ви хочете щось змінити. Для того, щоби реалізувати певні задуми і створюється складна система міського планування.

І. Цілепокладання. Місто повинне знайти власну унікальну ціль, картинку майбутнього, до якої воно має прагнути. Перш ніж формувати стратегію, потрібно детально проаналізувати наявні проблеми, адже вони можуть бути не такими, як видаються на перший погляд. Наприклад, проблема заторів полягає, швидше за все, не у вузькості доріг, а у нестачі громадського транспорту.

Одним із інструментів, що може бути використаний для досягнення поставленої цілі, якраз і є майстер-план. Насправді, майстер-план — лише один із варіантів назв, загалом, мається на увазі стратегічний документ, який і опише ту віддалену картинку, що до неї ви хочете прийти. Головна відмінність майстер-плану від генплану полягає в тому, що майстер-план має стати предметом консенсусу основних учасників процесу. І швидко досягти цього консенсусу неможливо. До роботи над майстер-планом може бути залучена експертна комісія, але рішення все одно приймають групи найбільш впливових спільнот міста.

Один із найкращих прикладів — майстер-план міста Перм, який так і не був реалізований, але знищити який остаточно поки теж не вдалося. Цей план складався із близько десяти стратегій — ландшафтної, довкілля, розвитку транспорту тощо, але головний задум полягав у тому, щоби зупинити розростання міста й збільшити ефективність використання наявних територій. Історія прийняття такого прогресивного документа пов’язана з колишнім губернатором — Черкунов, який тривалий час жив у Швейцарії і вирішив Швейцарію якось принести до Росії. Так до Пермі — уральського промислового міста він запросив талантів, які зробили майстер-план. У самому місті сформувалося невелика спільнота прихильників цього плану, вони прийняли необхідні закони, але не мали підтримки з боку жителів. Затим Черкунова зняли й прийшов інший губернатор, якому це все непотрібно й він ось уже другий рік поспіль намагається зламати ту систему, що була утворена на основі майстер-плану. Поки знищення є безрезультатним, адже це справді дуже складно. Якби ще мешканці міста були прихильником розробленого майстер-плану, то він би взагалі нічого не зміг би зробити.

ІІ. Реалізація поставлених цілей. Для втілення задумів використовуються такі інструменти:

- Генплан, який перетворюється із довгого стратегічного документа в короткотривалий план заходів.

- Бюджет, що дуже пов’язаний зі згаданим стратегічним документом.

- Правила землекористування і забудови, або зонінг. У цьому документі прописано, що, де і як треба будувати. Суть зонінга полягає в тому, що кожна будівля повинна наближати вас до поставленої цілі. Обов’язкове запровадження зонінгу, як це, наприклад, є в РФ, не гарантує ефективність його роботи. Зонінг працює тільки тоді, коли присутній стимул до того, щоби його прийняти. Цим стимулом є розроблена концепція міста з цілями й напрямками розвитку. Дуже важливим моментом тут є також те, що затверджений зонінг скасовує необхідність будь-яких узгоджень щодо землекористування і забудови, тому чиновник просто виписує вам довідку з цього зонінгу.

- Містобудівні нормативи. Це питання децентралізації. У СРСР, до прикладу, такі нормативи були єдиними для всіх. Водночас в Європі на рівні країни такого не існує, якщо, ясна річ, ці нормативи не стосуються про безпеку, все інше — у формі рекомендацій. Містобудівні нормативи пов’язані з якістю життя в місті, тож і приймаються вони на рівні міста, виходячи, знову ж таки, з цілей, до яких місто прагне. Загалом, уся європейська система муніципального управління будується за принципом вирішення питань на максимально низькому рівні.

  • Інститути. Заснування організацій, які й будуть реалізовувати поставлені цілі, адже муніципалітет не може здійснювати все.

ІІІ. Система контролю й моніторингу. Варто постійно збирати й аналізувати дані. З цього погляду мене дуже тішить приклад Голландії, де дуже детально збирають інформацію про міста у вигляді геоінформаційних систем. Підтвердженням цьому — той факт, що із сімдесятих років минулого століття голландці жодного разу не проводили перепис населення, адже всі цифри можна знайти в базі даних, яку вони оновлюють щоквартально. Те ж саме і в Нью-Йорку.

IV. Актуалізація планів, яку потрібно проводити на основі зібраних на попередньому етапі відомостей. У 1955 році в Амстердамі було прийнято перший післявоєнний план міста з перспективою на 20 років. Через три роки після того, як його почали реалізовувати, стало зрозуміло, що настав час його актуалізувати, бо ті цілі, які було поставлено раніше, виявилися не настільки явними, деякі взагалі недосяжними. Так автори прийняли новий план, який через сім років знову актуалізували. Відтоді шість-вісім років проходить між прийняттям нового стратегічного документу розвитку Амстердама.

Анастасія Івашина для NGO Urban Forms Center

Рисунки було взято зі слайдів презентацій Хенінга Драгера і Ярослава Ковальчука

Читати:

Вінниця на шляху до smart sustainable city

Розумне село Бобриця: локальність, культура, розвиток

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Urban Forms Center’s story.