Розумне село Бобриця: локальність, культура, розвиток

Під час заходу «Smart Sustainable Cities: Ecology, ICT, Architecture», який 28 березня пройшов у «Домі Пашкова» за підтримки Шведського інституту демонструвався кейс села Бобриця. Це населений пункт за шістнадцять кілометрів від Києва, де проживає три тисячі людей і який є яскравим прикладом того, як має розвиватися територія в напрямку “sustainability”. Роман Іваненко, Марія Уварова та Євгенія Губкіна поділилися з присутніми своїми ідеями щодо стратегії розвитку села.

Роман Іваненко, мешканець Бобриці, член Бобрицького сільского фонду «Розвиток та благоустрій»,

Про стереотипне сприйняття села

У нас звикли слово «село» сприймати з усмішкою, асоціюючи його із кирзовими чоботами, брудом, коровами, сінокосом і так далі. Насправді це звичайний населений пункт і система управління тут діє така ж, як, скажімо, у великому місті обласного значення чи невеликому містечку районного. У селі також є місцева рада, депутати, виконком, за аналогом до посади мера — голова сільради. Тут так само ухвалюють рішення та сплачують податки до місцевого бюджету. Той же генплан на сьогодні має кожне українське село.

У 2007 році я придбав у Бобриці земельну ділянку й переїхав туди. Мені не подобалося те, що було в селі — не вистачало динаміки. Тому я прийшов до сільради й запропонував допомогу. На що мені відповіли, що, так, нам, по-перше, потрібні спонсори, по-друге — нові землі, щоб розширити межі села. Тоді я запитав про те, який вони мають бюджет. У відповідь прозвучало, що нам держава дає мало грошей. На це я зауважив, що існують місцеві бюджети і місцеві податки.

автор фото: Олег Нестеренко

Про бюджети населених пунктів

На мій погляд, стійкий населений пункт також той, що розуміє, яким чином він заробляє собі на життя. Критична проблема українських населених пунктів у тому, що вони не розуміють, чим заробляють собі на життя. І дуже важливо навчити їх самостійно формувати бюджети. Нашим головним завданням у Бобриці було проаналізувати можливості села, визначивши яким чином воно може заробляти гроші і на що потім ці гроші може використовувати.

Про те, як планувалися зміни в Бобриці

Загалом, ми діяли за принципом: думай глобально, дій локально. Місцеві люди сприймають такі кроки непросто, але насправді активна меншість завжди керує ситуацією. Від самого початку ми не базувалися винятково на місцевому населенні, а створили робочу групу, до якої ввійшли дев’ятнадцять людей, що працювали над стратегією розвитку Бобриці. Люди із села сюди також входили, але рушійною силою були ті, хто до Бобриці особливого стосунку не мають — вони тут живуть, але ведуть бізнес у Києві, їздять по світу й при цьому дуже хочуть щось змінити.

Так сталося, що наші стратегічні сесії модерував професійний тренер, яка теж живе у Бобриці. Усього відбулося шість зустрічей, кожна тривалістю у півдні. Ми погодили суспільні цінності, на базі яких ми будуватимемо стратегію, описали, якою хочемо бачити Бобрицю в результаті, а потім по шести напрямках розподілили завдання, яких загалом вийшло тридцять чотири.

Ми вирішили відійти від радянської практики стратегій на понад двадцять років, тож стратегія для Бобриці була розроблена на п’ять років. Це дозволило чітко показати людям, яких змін слід очікувати найближчим часом.

Фотографії спільноти села Бобриця у Facebook

Про налагодження діалогу з громадою села

Дуже важливо побудувати правильну комунікацію. Рік тому, як ми починали свою роботу, спілкування з громадою в Бобриці було дуже обмеженим: селянин максимум міг прийти у прийомні дні до сільради й з’ясувати, що відбувається. Натомість ми вирішили налагодити діалог з громадою. Ми зробили веб-сайт місцевої громади, де розмістили інформацію про сільраду, комунальне підприємство села, благодійний фонд «Розвиток та благоустрій», що був заснований як інструмент збору коштів і отримання грантів. Також ми створили газету «Наша Бобриця» та спільноту «Казкове село Бобриця» в Facebook. Кожна зі згаданих платформ — сайт, газета, група в FB, мають свою аудиторію з-поміж мешканців Бобриці. Окрім цього, ми встановили вісім дошок оголошень у тих місцях, де люди найчастіше гуртуються.

Фотографії спільноти села Бобриця у Facebook

Про перші результати

Нещодавно відбулися перші громадські слухання щодо стратегії. На цій зустрічі ми демонстрували людям результати того, що вже вдалося здійснити. До прикладу, бюджет села Бобриця минулого року тепер складає 3,5 мільйони гривень. А все тому, що насправді існують інструменти для залучення бюджетних грошей, якими чомусь ніхто не користується. Ми, до прикладу, перереєстрували кілька бізнесів таким чином, щоби податки потрапляли не до Києва, а в Бобрицю. Так ми маємо плюсовий залишок.

Окрім цього, ми ж звернулися до районного й обласного казначейств, під наглядом яких закладаються місцеві бюджети. Проблема в тому, що ми ламаємо систему: раз наш бюджет збільшується, тоді в когось має бути урізаний. Але ми показали наш бюджет і заплановані витрати — казнайчество погодилось на експеримент.

Джерелами фінансування бюджету Бобриці є також добровільні внески жителів села та гранти.

Зауважу, що ми нічого надприродного не робили — тільки правильно структурували завдання. Не розумію, чому ніхто не хоче реалізовувати подібних проектів. Насправді все цілком реально й Україна має необхідні для цього механізми, потрібна лише активна місцева громада, що зможе організувати людей.

Марія Уварова, Фонд «Розвиток та благоустрій»

Не думаю, що взагалі село повинно взяти й раптом вирішити, що воно хоче перетворитися на арт-село — для цього мають бути якісь попередні посилання. Ці посилання були сплановані в стратегії розвитку. Щойно я долучилася до стратегічних сесій, то зрозуміла, що можу бути корисною ще в низці заходів. Відтак ми почали окремо планувати розвиток арт-напрямку в селі.

Рисунок з презентації Марії Уварової

Ми працюємо з тим, що є, не запозичуючи нічого звідкись зовні й не вигадуючи нового. Ми знайшли покинуті промислові території біля озера, одним із шляхів розвитку яких якраз і є креативна індустрія. У нас народилася ідея створення арт-простору, який би передовсім задовольняв потреби цього населеного пункту. Справа в тому, що тут справді є соціальне замовлення: у Бобриці багато людей із творчим запасом, які поки лише проживають тут, а могли б вести активну творчу діяльність. А якщо ця ідея приживеться, то її можна запроваджувати в інших населених пунктах, так вийде вже кластер сіл.

автор фото: Олег Нестеренко

Поруч із озером є місця, на базі яких ми хотіли б зробити арт-резиденцію для митців, учених, мандрівників — будь-кого, хто зможе ділитися досвідом та світоглядом із місцевими мешканцями, впливати на громаду, але не примусово й штучно, а скоріше на інтуїтивному рівні. Також ми прагнемо зробити музей просто неба.

Серед наших планів — «Том Соєр Fest», який пройде на початку травня і під час якого ми розфарбовуватимемо паркани в Бобриці, а останніх багато, вони великих розмірів і чудово підходять для стріт-арту, тим паче, що в селі немає багатоповерхівок і, відповідно, типових фасадів для розфарбовування. У серпні хочемо провести скульптурний пленер.

Стратегія розвитку Бобриці — це, по суті, процес формування бренду села. Кожен бренд має айдентику — у нашому випадку це дизайн середовища населеного пункту. При цьому, якщо ми просто йтимемо за принципом «замовник — виконувач», то ментальних змін у громаді не відбудеться. Тому виникла ідея партисипативної практики — залучення громади.

Євгенія Губкіна, архітектор, NGO Urban Forms Center

Це справді низова ініціатива: люди зрозуміли, що для запровадження змін їм потрібен архітектор. Водночас архітектор знайшов можливість зробити генеральний план не для якогось нового міста чи міста, яке не існує, адже Бобриця є реальним населеним пунктом з історією, зі сформованою «ком’юніті».

Ми почали досліджувати проблеми та звертати на них увагу громади, інколи це було справді болісно. Наприклад, після другої стратегічної сесії, де я представила аналіз села, до мене підходили місцеві мешканці й говорили, що це було «зажорстко, не все ж так погано».

Зараз ми зіштовхнулися з проблемою такого собі розриву між спільнотою і генпланом: з одного боку, спільнота вже об’єдналася з місцевою владою та рухається в правильному напрямку, а з іншого боку — виникають моменти з його реалізацією, адже тут вступає в силу його величність генплан. Повністю замовити підготовку генплану можна ГІПу (головному інженеру проекту), і обійдуться його послуги дешевше, ніж запрошення цілої команди спеціалістів — архітекторів, дизайнерів, екологів, соціологів, інженерів. Але тішить у феномені Бобриці те, що замовник, порівняно з виконавцем (зокрема, ГІПом) виріс — він подорожував, розвивався, читав, тощо. Таким чином природно виникла потреба щось змінювати, і так з’явилися ми в Бобриці.

Я стикнулася з тим, що не можу надати деяку просторову стратегію, тому що це все впирається в генплан, а генплан — це ДБН (державні будівельні норми), які я маю вивчати, замість того, щоби займатись більш корисною справою. Але доводиться йти на компроміси, адже законодавство недосконале, тож ми намагаємося адаптувати наш новий генплан до тих норм, які побутують сьогодні.

У своїх діях ми постійно відштовхуємося від того, що Бобриця — це село, яке ми в жодному разі не прагнемо урбанізувати, а навпаки — зберегти його сільський дух. Ми намагалися знайти в Бобриці те прекрасне, що ми й хочемо продемонструвати всім.

Анастасія Івашина для NGO Urban Forms Center

Читати:

Про Smart Sustainable Cities

Вінниця на шляху до smart sustainable city