екзистенційна криза

час повної зміни мене. все ще почалося з середина літа, коли дійсно все було дуже погано. і тягнеться по цей день.

питань стає все більше і часом просто не вистачає сил і ти здаєшся. ти лежиш, відірваний від світу, усвідомлюєш, що все лайняно.

ти лежиш, ти не відчуваєш нічого, просто щось розриває тебе зсередини, ти не можеш заспокоїтися, ти просто в істериці.

повернення з чехії. наступний день — пекло. я не зміг опанувати себе. я здався і просто зламався п о в н і с т ю.
пачка заспокійливого за вечір? легко.

думки кинути універ, думки про самогубство, думки просто залишити все, забити і не виходити з дому.

але хіба цього хоче від мене Батько? дуже сумніваюся. але на той момент мені було начхати. я був готовий зректися всього. якраз тоді приходить сповіщення від Біблійного додатку, що ви пропустили n-ний день вашого плану.

вирішив я глянути, що вже втрачати. і тут я просто дивлюся, що там написано, розумію, що це тупо до мене і про мене.

“Чи вважаєте ви себе перевантаженими надмірними обов’язками і завданнями, які стоять перед вами на кожному кроці? Ви відчуваєте, що вичерпали усі варіанти і ваше життя минає марно?”

Навіть в такі моменти, коли ти майже відрікся, Бог все одно продовжує діяти.

але в будь-якому випадку, туман залишився. от, якраз вчора був дуже сильний туман. тоді я зрозумів, що люблю туман. бо тебе не бачать люди. люди зосереджені лише на тумані. і забувають про все інше.

просто стояв в центрі і дивився. дивився за людьми, за собою і думав.

що буде далі? не знаю. але поки що все добре
тиша перед бурею? можливо. але нічого.
все буде.

Like what you read? Give сповідь. a round of applause.

From a quick cheer to a standing ovation, clap to show how much you enjoyed this story.