Незручна класика?
Колись конструктивізм здавався “сірими коробками”, нецікавою архітектурою, але зараз ситуація змінилася. Він став сприйматися як символ свободи, авангарду, навіть, як модна архітектура. Водночас за умов посилення декомунізації та деколонізації стає незручною інша архітектура — та, що зайняла місце конструктивізму — сталінська класика.
Тож подивімось, що відбувалося у 1930-х рр. НЕП змінюється плановою економікою, підприємства, повернуті колишнім власникам, знову націоналізуються, а найголовніше — починається наступ тоталітарної системи на суспільство. Що не означає, звичайно, що Радянський Союз був “білим та пухнастим” у 1920-ті рр., просто тоді ще система не сформувалася, а зруйновану війною та революцією економіку неможливо було відновити лише засобами “воєнного комунізму”.
У сфері творчих спілок та архітектури на структурному рівні відбувається ліквідація плюралізму всіх угрупувань і заміну їх на “Спілки (радянських письменників, архітекторів, композиторів)” тощо (Про це йдеться у «Постановлении Политбюро ЦК ВКП(б) «О перестройке литературно-художественных организаций” от 23 апреля 1932 г.»). Замість творчих майданчиків для нових пошуків ці “Спілки” стали органами, що контролювали дотримання соцреалістичного канону. Тоталітарна ідеологія має все звести до одного знаменника, в тому числі й архітектуру.
Тож таким єдиним знаменником стало повернення до класичних форм, і тому навіть ті будівлі, які мали виразні конструктивістські риси, почали реконструювати, додаючи декоративні елементи, притаманні класиці та ампіру. Так само сталося і з будівлею Харківської обласної адміністрації, яка після війни лежала у руїнах.
В березні 2022 року будівля знову була пошкоджена, цього разу внаслідок авіанальоту російської федерації. І знову постало питання, а в яких же формах вона буде існувати в майбутньому?
І тут зробимо маленьку ремарочку, що спадщина — це завжди певний компроміс, це явище — комплексне. Тут перетинаються інтереси влади, забудовників, активістів та мешканців міста, які начебто теж мають право на місто (але чи мають вони його насправді?). Також полярність спостерігається й у ставленні до спадщини: з одного боку маємо людей, які ностальгують за всім радянським, з іншого — тих, хто за тотальне знищення всього, що пов’язано з імперією. А десь посередині цього всього — активісти та експерти, що стоять на захисті спадщини.
Тому зараз у всьому розмаїтті думок щодо майбутнього будівлі можна почути такі варіанти: 1) зруйнована настільки, що її не можна відновити (озвучена обласною владою); 2) відновити у конструктивістському стилі (частина активістів); 3) можлива тільки консервація з подальшою реставрацією у майбутньому (середовище професійних реставраторів).
І тут ще треба нагадати два моменти. Перший — архітектура не скульптура, яка має лише одну функцію — пропагувати й возвеличувати. Тому фраза “знести Леніна” не тотожна фразі “знести ХОДА”. Архітектура — це ще і люди, історії багатьох людей, які її будували, працювали в ній, протестували перед нею. Це безліч контекстів, які не обов’язково будуть пов’язані з її початковим сенсом. Так, тоталітарні форми будуть завжди нагадувати про режим, але чи ж варто нам про нього забувати? Адже знесення — це втілення у практиці “вибіркового забуття”. Ми не критикуємо тоталітаризм, ми просто удаємо, що він ніколи й не існував. Але ХОДА, і Майдан Свободи в цілому також пов’язані й з першими протестами ще за радянських часів, і з тим, як Харкову вдалося, зрештою, вкотре довести, що він є українським містом у протистояннях під час Революції Гідності, і нарешті — саме в цій будівлі відбулися трагічні події березня 2022 року, коли там від російської термобаричної бомби загинуло понад 30 волонтерів.
Тож саме тому ми збираємо історії та фотографії — все, що дозволить “оживити” історію ХОДА. Якщо у Вас є історія про Майдан Свободи та сімейні фотографії, пов’язані з ХОДА, то ми будемо раді, якщо Ви з нами поділитеся. Напишіть нам у месенджер або на e-mail artoborona@gmail.com та візьміть участь у цьому проєкті.
The project is one of the winners of the international event HistoryLab2022 held by IBB Dortmund and is implemented with the financial support of the German Ministry of Foreign Affairs
