Сергій Мартинюк: “ Хочеться, щоб кожен українець творив свою маленьку Україну”

Їм уже пішов 8-ий рік, склад гурту змінювався, пісні ставали такими, якими ми зараз їх чуємо, відеокліпи збирають велику кількість переглядів на ютубі, а вже до Дня Незалежності музичний гурт “Фіолет” виступив для сумчан зі своїм концертом, вперше з 2012 року в новому складі.

Не втрачаючи можливості, “Афіша.Суми” поспілкувалася з Сергієм Мартинюком (солістом та автором текстів).

Говорили не про те, що ви зможете і так знайти в Інтернеті.

Якщо я не помиляюся, то Ви разів 4 точно були в Сумах.
Може 5, може 6.
І як Вам Суми? Воно ж розміром десь з Луцьк?
Так, тільки це хотів сказати. Місто досить комфортне, це невеликий обласний центр, але населення більше, ніж у Луцьку. І знаєте, я в Києві живу вже два роки й в порівнянні з ним, тут спокійно. У мене вже тут багато знайомих і можу сказати, що Суми — місто друзів.

Як проходить Ваше літо?
Літо проходить дуже активно. Щотижня по 2–3 концерти, левову частку часу я присвятив організації фестивалю Бандерштат, яким уже 11 років займаюся. Ще частину часу ми з новим складом гурту працювали над старим матеріалом і новим, готувалися до туру. Літа як такого не було. Те, що я можу сказати так це те, що я це літо як мінімум не проспав.
Як би Ви описали розвиток «Фіолет» як гурту, враховуючи усі зміни?
Я не знаю якби я це описав, я людина заангажована з середини. Це треба бути якимось статистом або хронографом. Але мені здається, що гурт — живий організм, з яким інколи трапляються якісь катаклізми, летальні випадки, клінічні смерті, з яких виводить тільки шокова терапія. Мій переїзд в Київ — це все тільки бажання внутрішнього росту і розвитку. Не хочеться стояти на місці, тому й свіже “крововливання”, якісь зміни, ти можеш помилитися, але знаєш, що не стояв на місці, бо ти рухався і чогось прагнув. Наш розвиток ще буде тривати. На наших концертах більшає кількість людей, росте і прибуток, рівень популярності й так далі.

Чи складно поєднувати організацію музичного фестивалю з роботою у гурті?
Не складно поєднувати, складно виступити, бо ти 3 чи 4 дні бігаєш, контролюєш усе: розстановку сцен, покоску величезного лугу та інше. Ти ніби живчик-живчик, але часом свій пік втоми відчуваєш, коли виходиш на сцену і починаєш співати першу пісню. Але я звик і мені здається, що це стало для мене своєрідним внутрішнім самоорганізуванням.
А бувають моменти, коли Ви на фестивалі не організатор, не виконавець, а просто слухач?
Не так на фестивалях, як на концертах. У Києві я часто ходжу на сольні концерти.
З молодих виконавців ходив на 5 Vymir, Benjamin Clementine, Noize MC… На багатьох ходив, насправді. Їздив влітку на фестиваль в Польщу.
Просто як відпочинок чи пошук якогось натхнення?
Я суміщав одне з іншим. Я дивився як проводяться європейські фестивалі світового рівня і разом з тим слухав своїх кумирів.
Як Ви відпочиваєте?
Люблю й активний відпочинок і пасивний. На активний — на поїздки часу не вистачає, тому якщо день-півтора вдома, то проводжу час з дружиною за фільмами, книгами, прогулянками з собакою.

Що Ви читаєте?
Конкретно зараз читаю дві книги. В дорогах: “Чому нації занепадають”. А вдома перед сном читаю трилер “Асистент” про серійних вбивць, я дуже це люблю та кайфую від такої літератури.
Якщо я не помиляюся, то Ви написали свій роман. Про що він?
Зараз працюємо вже з потенційними видавцями. Роман про дитинство у моєму рідному місті Дубно на Рівненщині, про 90-ті. Робоча назва «Друг».
Роман автобіографічний?
Ні, хоча є якісь замальовки з життя моїх друзів, не треба було нічого вигадувати, просто позгадував смішні історії. Дві сюжетні лінії: одна в 90-их роках, а одна — сучасність, коли двоє друзів вирушають у мандри Україною автостопом у пошуках невідомо чого, а у результаті знаходять кожен своє.
Щодо Дня Незалежності. Чи святкували цей день в дитинстві й чи є якісь певні традиції?
Ні, у мене такого не має, хоча я і ріс свідомою дитиною із самих ранніх років, бо у мене дуже патріотична родина. Я мав дідуся такого відвертого бандерівця, який мене вчив усіх пісень і багатьом потрібним речам. Для мене День Незалежності з дитинства асоціювався із закінченням літа, бо потрібно було в школу йти, з мамою починали зошити купувати… Був і позитивний момент: у цей день у моє рідне містечко привозили різні музичні гурти, тоді я, наприклад, вперше почув Скрябіна. Спогади хороші. А зараз це для мене постійне та болюче нагадування, що час іде, Україні 26 років, а ми й досі ходимо якимсь зачарованим колом, з кожним роком, я особисто, усе менше й менше незалежності як такої відчуваю. Україна не перебудовується в плані політичних інститутів, схем і всього іншого; люди потерпають усе більше. Сьогоднішнє свято, як і День Прапора — нагадування про тих всіх, хто загинув за якісь ідеали України, які політики вже зрадили не одноразово. Хочеться, щоб кожен українець творив свою маленьку Україну і щоб у нього це виходило.

Автор: Дар’я Данілова

Фотограф: Лена Ліон

)
    Афіша Суми

    Written by

    Ваш квиток на всі події міста!

    Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
    Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
    Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade