Сергій Лещенко про те, чому ми повинні фінансувати політичні партії з державного бюджету

Два тижні тому Верховна Рада прийняла у другому читанні закон про бюджетне фінансування політичних партій, зараз він очікує на підпис президента. Народний депутат від “Блоку Петра Порошенка”, а в минулому — іменитий журналіст — Сергій Лещенко вважає це великим кроком вперед у боротьбі з корупцією. Саме він очолював робочу групу, яка кілька місяців розробляла цей законопроект, і був головним його лобістом у Верховній Раді.

20 жовтня Лещенко за підтримки Transparency Inernational Україна провів у Київському національному університеті відкриту лекцію “Як змінює правила гри для політичних партій закон про їх фінансування”. Він розповів про те, як новоприйнятий закон допоможе долати корупцію, очистить нашу партійну систему і підвищить політичну свідомість українців. Ми наводимо стислий конспект його виступу.

Корупція — це найбільша проблема сучасної України. Той же Янукович — це ніщо інше, як породження олігархічного донецького клану, корупційної системи України. На його прикладі ми бачимо, що корупція не лише тягне гроші з бюджету, а і в буквальному сенсі руйнує нашу країну.

Зараз Україна займає 142 місце в Індексі сприйнятті корупції, який Transparency International [всього у рейтингу 175 позицій]. Ми перебуваємо поряд з Угандою і Коморськими островами. Звичайно, у нас не така плачевна ситуація, як в Уганді, ми маємо набагато більший потенціал. Але щоб в нас запрацювали європейські інституції, нам треба боротися з корупцією. Є два шляхи цієї боротьби. Можна посадити конкретних людей — наприклад, олігархів. Однак це не вихід: система від цього не зміниться, вона все одно залишиться такою ж відсталою і неефективною. Тому ми повинні працювати системно, створювати інститути. Одним із таких є державне фінансування політичних партій.

Сергій Лещенко у листопаді 2014 на Lviv Media Forum; фото з його аккаунту в Instagram

У світі ця система існує не один десяток років. Серед європейських країн вперше державне фінансування партій було запроваджено в Німеччині у 1966 році, впродовж кількох наступних десятиліть — по всій Європі. Наразі партії не отримують гроші з бюджету лише в п’яти країнах Старого Світу — на Мальті, у Швейцарії, Монако, Білорусі та Молдові (хоча там вже також почали запровадження цієї процедури). У Грузії державне фінансування партій виправдало себе, саме завдяки йому “Єдиний національний рух” Саакашвілі може спокійно перебувати в опозиції і не думати про те, як вижити.

В Україні закон про державне фінансування політичних партій почали розробляти на початку цього року. Його хотіли внести до дорожньої карти Коаліційної угоди ще в кінці 2014 року, але тоді проти виступила Радикальна партія Ляшка. Утім, прихильникам закону вдалося пролобіювати внесення його до вимог ЄС для надання Україні безвізового режиму. Це виявилося ще ефективніше, бо вимоги міжнародних інституцій виконуються набагато краще, ніж Коаліційна угода.

Що ж нового у нашу політичну систему привносить цей закон? По-перше, він робить партії незалежними від олігархічного впливу. Вони отримують джерело фінансування, тому їм тепер не треба шукати спонсорів. По-друге, він зобов’язує партії вести детальну, відкриту і прозору фінансову звітність. Вони повинні будуть публікувати щоквартальний звіт про свої фінанси. Обмежується розмір внеску від фізичної і юридичної особи (приблизно 500 тисяч і 1 мільйон гривень відповідно); забороняються внески від іноземних та державних компаній, а також від збиткових компаній. За порушення цих норм наступатиме кримінальна відповідальність.

Інфографіка Реанімаційного пакету реформ про нові вимоги до фінансового контролю партій

Ще одним позитивом нового закону буде підвищення політичної культурі і політичної свідомості наших громадян. Розуміючи, що вони ризикують своїми грошима, вони відповідальніше ставитимуться до виборів. Крім того, у них буде вагоміша причина контролювати партії в міжвиборчий період, бо політичний процес не може обмежуватися лише виборами.

Загальна кількість бюджетних коштів, які виділятимуться на фінансування партій, розраховується за формулою “0,2% мінімальної зарплати*кількість виборців, які взяли участь у попередніх виборах”. Цього року вона б становила приблизно 442 мільйони гривень. У перерахунку це 80 копійок з кожного українця щомісяця. Невелика сума, щоб подолати політичну корупцію.

Партії отримуватимуть кошти пропорційно до їхнього результату на парламентських виборах. Поки що гроші нададуть лише парламентським партіям — тобто тим, які подолали на виборах п’ятивідсотковий бар’єр (початковою ідеєю було фінансувати й непарламентські партії, які набрали понад три відсотки голосів на попередніх виборах, але довелося піти на політичний компроміс і прибрати цю норму). Однак після наступних виборів цей поріг знизиться до двох відсотків. Державне фінансування запрацює з 1 липня 2016 року.

Дискусійним було питання, чи доцільно надавати гроші партіям за результатами попередніх виборів, коли закон ще не діяв. Проте чекати до наступних виборів, щоб запустити цю систему, занадто довго і непродуктивно.

У світі є й інші системи розподілу коштів, не лише за результатами парламентських виборів. Наприклад, у Швеції гроші виділяються за кількістю депутатів. Але нам ця система не зовсім підходить, бо в нас ще не настільки стабільна політична система і розмір фракції не завжди сталий, існує поняття “тушок”.

Наступним кроком для подолання політичної корупції має бути впорядкування телевізійної політичної реклами. По-перше, партії мають отримувати безкоштовну рекламу на Суспільному телебаченні, яке зараз створюється. По-друге, треба суттєво обмежити рекламу на приватних каналах. Слід встановити якісь рамки для кількості реклами. Варто також заборонити дуже коротку рекламу — щоб партії викладали свою політичну програму у хвилинному-двохвилинному відео, а не маніпулювали виборцями з допомогою десятисекундних роликів.