Висловлювати емоції у час війни чи ні? Ось у чому питання

Розвиток повномасштабної війни у Україні для більшості українців та світу став несподіванкою. Постала велика кількість проблем та потреба у прийнятті часом надскладних рішень, до чого ніхто не був готовий.

Чи варто виїжджати за кордон?

Куди податись чоловікам?

Можливо, варто виїхати у відносно безпечне місце в Україні?

Як поставитись до переконання родичів/знайомих не виїжджати із зони бойових дій?

Як впоратись з втратою близької людини, загиблої внаслідок війни?

Що вчинити у випадку знищення майна, пошкодження і руйнування домівок?

Пошук відповідей на ці та інші запитання, вирішення виниклих проблем додавали стресовості до і так травматичної ситуації в країні. Людей переповнювали емоції: переважно негативні через посталі виклики та втрати, однак також і позитивні, пов‘язані із добрими новинами від війська, а також обнадійливими втратами ворога.

Зрештою, люди почали адаптуватись до умов, в яких опинились. Попри щоденні невтішні новини, почали знову вчитись радіти життю, віднаходити потішні дрібнички на кшталт нетривалої через загрозу повітряної небезпеки прогулянки чи горнятка кави у кав‘ярні. Почали теж показувати ці поодинокі моменти радості у своїх соцмережах.

Ніхто, однак, не очікував на те, що відповіддю на такий життєствердний, ще недавно цілком звиклий контент буде шквал негативних реакцій. Приблизно на третьому місяці повномасштабної війни почала проявлятись тенденція на заборону виявлення будь-яких емоцій. Спершу в обурених коментарях, потім — у ряді постів. Користувачі соцмереж масово писали про те, що не годиться радіти, коли співвітчизники страждають від фінансових труднощів, а навіть злиднів, втрати домівок, фізичних уражень, втрати близьких, безперервної загрози життю тощо. Згодом цю заборону поширили й на висловлювання негативних емоцій, котрі, на думку окремих людей, не були досить травматичними, а особливо, не були пов’язані із війною. Таким чином, без засудження і знецінення вже складно було поділитись, наприклад, своїм сумом через нижчий, ніж очікуваний, бал за іспит чи закриття улюбленої кав’ярні. Таке ставлення до вияву емоцій спонукало людей або до стримування цих емоцій, або до відборювання свого права на них. Обидва варіанти додавали ще більше стресу до вже і так гострої стресової та травматичної ситуації.

То чи можна висловлювати свої емоції — позитивні чи негативні — попри ситуацію в країні?

Емоції — це еволюційно сформована реакція організму, що супроводжується викидом певних гормонів до мозку. Емоції потрібні для правильного функціонування організму — для активізації при небезпеці та для стабілізації при відсутності загрози. Тож впевнена відповідь на поставлене запитання: так, виражати свої емоції можна і потрібно.

Ті люди, котрі засуджують інших за висловлення емоцій, з високою ймовірністю не можуть прийняти дійсність, сьогоденні умови життя, війну загалом. Відповідно, не можуть змиритись також із тим, що інші відновили певний ритм після такого собі завмирання на початку повномасштабної війни. Через поширені публічні засудження багато людей почали приховувати свої емоції, що було, однак, стримуванням виключно зовнішнього прояву. Фізіологічний вплив на організм, який зумовлює емоція, натомість, залишався. Стримування емоцій означає їх накопичення, проте у довготривалій перспективі вони все ж мусять мати вихід назовні. Наприклад, у вигляді неконтрольованих спалахів агресії, плачу, сміху, або навіть нервового зриву. Придушення емоцій в результаті може зумовити також такі соматичні захворювання, як гормональний дисбаланс, пухлини, шкірні, аутоімунні захворювання, психічні розлади тощо.

Відволікання від стресу — наприклад, безперервного читання новин — природна потреба кожної людини та порятунок від соматичних та психічних захворювань. Домашня побутова робота, соціальні контакти, щоденні ритуали на кшталт ранкової кави чи читання перед сном — те, що повертає людей у звичний до повномасштабного вторгнення стан. Ці, здавалось би, дрібниці викликають емоції, які допомагають впоратись із проживанням цієї травматичної ситуації, в яку потрапили українці. Картання за висловлення емоцій може призвести хіба до емоційного вигорання та виснаження як тих, хто картає, так і тих, кому дорікають.

Втім, в такому разі, які ресурси залишаться українцям аби тріумфувати перемозі та відбудовувати свою покалічену батьківщину?

Катерина Ясіновська для Фонду Армія Спокою

Бакалавреса психології і менеджерка клієнтської підтримки у магазині пахучої косметики

Львів, липень 2022