Про Вільнюс та FUNC 2016. Нотатки мандрівниці.

Другий день як я повернулась з невеличкої мандрівки до Європи. Причиною стала конференція Frontend Union Conference. Проходила конференція у Вільнюсі, Литва. Нажаль, я була обмежена у часі—лише тиждень на мандрівку, тому придумати насичений маршрут не вдалось. Я вдруге побувала у Вільнюсі, а звідти відправилась до Мінська. У білій столиці я провела всього лиш півтори дня і попрямувала додому. Відпочила від дороги, зібралась з думками і хочу поділитись з вами враженнями від конференції та міста.


Frontend Union Conference відбулась цього року вдруге. Організаторами є команда російських розробників і вперше конференція відбулась минулого року у Москві. Як я дізналась, тоді вона зібрала біля 400 слухачів. Цього року організатори вирішили винести її за межі Росії — зробити її англомовною, запросити доповідачів з-за кордону та, відповідно, закликати слухачів зі всієї Європи. Саме тому було обрано Вільнюс як площадку для конференції—усім комфортно добиратись.

Світлина Мартіна Клеппе, весь альбом можна глянути тут

Гадаю, не лише для мене стало несподіванкою те, що слухачів було зовсім мало (50–60 людей). Тож, якби не великий зал, конференція могла б бути схожою на невеличке лампове зібрання небайдужих до фронтенду людей. Приїхали розробники з Росії, Білорусії та я єдина з України. Звісно, доповідачі географічно розбавили нас, так як приїхали хто звідкіля — Британія, Нідерланди, Бельгія, Німеччина і т.д. Найбільш здивувало те, що не було нікого з самого Вільнюса. Агов, Вільнюс, а що у вас з фронтендом? ;)

Я аж ніяк не вважаю, що задум організаторів зазнав краху. Мабуть, конференція не достатньо анонсувалась в Європі, але це можна врахувати наступного разу і не облишати ідеї саме такого формату. Якби там не було, конференція відбулась. Мені особливо запам’яталась доповідь Мартіна Клеппе з Німеччини під назвою «Елементи». Як тільки появиться відео, я обов’язково оновлю цей текст. Наразі, є лише слайди, та з них важко зрозуміти про що йде мова. А мова про те, що код може приймати неочікувану форму. Як гадаєте, скільки символів необхідно, щоб написати робочий JS код? Мартіну вдалось це зробити маючи в арсеналі лише 6! Ця доповідь — це дуже нестандартний погляд на код, цікаві питання, які ставить перед собою Мартін, та нетипові рішення. Насмілюсь сказати, що це своєрідне мистецтво :) Зацікавила? Чудово! Чекаємо відео виступів.

Щоб підсумувати, чудова дружня атмосфера, вільне спілкування з доповідачами, домашня вечірка і посиденьки по завершенню — часом цього бракує на великих конференціях. Дякую організаторам за роботу і доповідачам, що приїхали і підготували цікаві виступи. Я рада, що була частинкою цієї події.


Вільнюс—столиця та найбільше місто Литви, перша згадка у 1323 році. Куди не глянеш в центрі, всі будинки не мають більше трьох поверхів. Низька та вузька забудова, бруковані вулички, пошарпані старі мури, тиха ріка. Тут неначе зупинився час, давно. Вільнюс однозначно має характерний невеличким містам шарм. Тут можна легко загубити час, блукаючи вулицями; не поспішаючи, насолоджуватись обіднім сонцем на терасі кав’ярні; блудити парком Бернардинів та ловити сонячних зайців поміж дерев; знайти старий дворик і підглядати за його мешканцями; примоститись на площі та ліниво розглядати перехожих.

Світлину позичила у Visit Lithuania

Вільнюс схожий на Львів, хіба що спокійніший та старіший на вигляд. Львів зараз активно чепурять в центрі, а от Вільнюс дрімає в мереживі потрісканої фарби на стінах та покрученої бруківки. Але в цьому якраз і шарм міста, як на мене.

Є тут самопроголошена республіка Ужупіс. Це маленький квартал, де розташовані художні галереї, майстерні та кафе. Він мило огортається з одного боку рікою, а з іншого пагорбами. Ця частина міста ще старіша на вигляд ніж центр. Будинки тут дуже пошарпані і вигляда так, що ніхто і не збирається торкатись потрісканої історії цих стін.

Ужупіс має власну конституцію, що являє собою декларацію прав людини та домашніх тварин. Це 39 статей. Якщо узагальнити, то людина має право на свободу, вибір, страх, любов та лінь. Котові надається право не любити свого хазяїна, але він зобов’заний, за потреби, бути поруч. Собака має право бути собакою. Людина має право не мати жодних прав. І ніколи не здаватись.

Щодо мови спілкування, я говорила всюди англійською. Російську тут можна почути, але не так часто, як здається. Тут багато туристів, звідусіль. У моєму хостелі я познайомилась з людьми з Канади, Німеччини, Британії, Польщі. Якби нам хоча б частинку рейсів, що здійснюються в аеропорту Вільнюса, то Львів би вітав гостей з далеких країн частіше. Ryanair кажете? Зі Львова прямісінько? Я триматиму за це кулаки.


Дякую, що залишались зі мною аж до цих слів ❤ Рада погомоніти в коментарях, тож пишіть! І побачимось, можливо, вже на наступній конференції!