А я собі над тим думаю
Франко ж таки не закінчив твір

Довго не писав та ось є тема, спробую відновити писанину.
Живу зараз у Миколаєві і чую українську досить рідко. Хотів би частіше, але радий тому, що є у мене друзі, що спілкуються зі мною українською і то дуже приємно. Передивлявся якось відео в ютубі і натрапив на франківського блогера, що знімав свій ролик у Тернополі. Моєму рідному Тернополі. Важливо також те, що я навчався у Франківську і їхній говір мені також рідний, хоч і відрізняється трохи від тернопільського. І то якось так проїхалось по серцю, що мені конче потрібно було ще порцію рідного отримати. Так як було пізно, то я поліз до книжкової полиці у себе в квартирі і в руки стрибнула книга Івана Франка “Борислав сміється”.
Цей твір відноситься до шкільної програми і мені досить прикро, що раніше я його не читав. А може й не прикро, бо зараз він справив досить сильне враження. Але говорячи про школу, то сумно, що далеко не всі вчителі насправді прививають цікавість і любов до літератури, не напружуються, щоб донести дітям так, щоб для них ці дорослі твори стали цікавими. А тоталітарний режим на уроках викликав у мене протест і я просто не читав. Мені вистачало рецензії і критики, щоб отримати нормальну оцінку і не витрачати час на те, до чого насильно змушують без розуміння цілі. Маю тепер можливість у свідомому віці перечитувати всі ті твори і отримувати порцію мудрості наших славних предків.
Сьогодні, мова про твір “Борислав сміється”. Твір описує зачаток робітничого руху за власні права, проти знущання панів і постійних зменшень заробітної плати. Дійство відбувалось у другій половині XIX століття. І я не беруся переказувати твір, чи давати йому критику. Мені цікаве те питання, що автор твору не закінчив. І причини того я не знайшов. Як я десь прочитав, то можливо у Франка відпав інтерес до цього твору і відповідно він його і не продовжував. Але маю й інші припущення.
На той момент жиди панували і дуже добре себе почували. Брали на роботу простий люд, знущалися з нього, платили настільки мало, що ледь вистачало, щоб вижити, а як хто говорив за малу зарплатню, то казали, що може йти, бо на його місце ще десять прийде. Робітники вирішили, що тому треба протистояти і не за допомогою насильства чи підлості, а чесно і з гідністю, щоб проти них нічого не можна було зробити. Зробили собі складку, куди всі віддавали якусь частину заробітку для тих кого спіткає нужда. Коли зібрали достатньо коштів, то зробили бунт, що працювати не будуть доти, доки жиди не піднімуть їм платню. В ті часи пани мали гроші, зв’язки і вели справи настільки брудно і нечесно, що метод робітників провалився. Жиди їх обдурили, викрали їх спільну складку, яка слугувала для підтримки робітників, що втратили роботу, чи захворіли і не мали як прохарчуватись. Важливо те, що були ті, що готові були мститись за знущання кровно. І твір на тім і обривається, що частина робітників починає планування помсти.
Ми переживаємо часи, коли багато спільного з тими подіями. Є такі ж заможні бізнесмени і не тільки, що робітників та й в загальному людей мають за худобу. Але вже і маємо приклад того, коли люди, відмовившись від насильства, але таки здобувають перемогу. І тут, як мені видається, криється ключ до незавершеного твору.
Франко писав повість. Розповідав історію людей і громадського життя. Закінчити твір трагедією, я думаю, він не хотів. Не дозволив би собі. Бо так закріпив би верховенство якогось класу над людьми без варіанту те змінити цивілізовано, а не варварськими методами старого завіту. Продовжувати твір в рамках помсти та ще й, можливо, перемоги за рахунок неї, то вже моделювання руху українського люду в сторону деградації, падіння в дохристиянську епоху. А завершення твору з перемогою робітничої революції перетворило б твір у роман і те все можна б було вважати чистою фантазією, навіть фантастикою. Це аж ніяк не вписується в цілі написання такого твору. І моє припущення полягає в тому, що Франку було нічим завершити повість. Не було просто в той час задовільного варіанту закінчення. Зараз би був. Зараз інші реалії, хоча проблеми залишились. Пройшло півтори століття. За цей час сформувались інші правила і в світі і в Україні. Зріс рівень освіченості людей. Закони, як не як, а таки стали досконалішими, як і держава з усіма її структурами. Сьогодні Франко завершив би цей твір. Більше того, він зміг би до нього включити набагато більше подій і важливих як об’єктів, так і суб’єктів. І я таки впевнений, що нам потрібні такі твори, і мені дуже хочеться, щоб сьогоднішні талановиті українці писали їх. А можливо вже написали, просто я про те не знаю. А закінчення в них будуть переможні. І перемога буде справжня і віщуватиме розвиток для нас усіх.
Дякую Іване за твій плід. Дякую, що змусив подумати і наткнутись на такі цікаві думки.
Не стверджую нічого, то все роздуми, які мають право бути.
Іду читати далі.
