Ukrainian poetry piece

Мені сказати дуже важко,

Що є у голові та серці,

Бо не для всього, чим живемо,

Придумали слова в книжках.

Та, як вода на сковорідці,

Шипить і мучається, грець їй.

Вона зловіще розкидає

Гарячі краплі, ця печаль.

Гарячі краплі, що на шкіру

Все падають, бо їм не жаль.

А ти до них і прикипів вже.

Терпиш і дивишся не вдаль.

О ні, ти дивишся на себе.

У дзеркало. І бачиш сад,

А в ньому хтось, в кого на серці,

Так легко, але… є вуаль.

Чорна вуаль.

Проте за ким же?

Кого забрало й не віддасть?

А може, це тому і легко,

Бо не повернеться печаль?

Вона пішла, і не забрала

Ключі. І номер не взяла.

І не сказала, щоб шукали.

“Не ждіть мене. Піду сама.”

Проте це все.

У заздзеркаллі

Я можу лиш побачить це.

Побачить ту, що у вуалі.

Та не побачити лице.

Коли блукаєш ти у собі,

Чого так гарно в тім саду?

Співають птахи різнобарвні,

А ти лиш прикипів до сну.

До сну, як коми,

В нім же й краплі,

Гарячі, мучають тебе,

На щастя, можна прокидатись.

Аби лиш ти згадав про це.


Запрошую почитати ще один мій витвір уяви і красномовства: http://bit.ly/1gKX9a8

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.