Насправді нам бракує експертів

King’s College London надає кожному студенту трьохрічний доступ до The Financial Times, де місячна підписка коштує як українська пенсія. Що не так уже й жахаюче, адже вважається, що читач подібного видання отримує від його інформації куди більше, аніж витрачає. А якщо не отримує — то і читати йому там особливо нічого, хіба що ось як студенту — для загального розвитку.

Новини й колонки FT завжди сухі, але часто виражають точку зору, тобто суб’єктив. А ще FT пишуть експерти…

У нас це слово трапилося нині ледь не матюком, але таким дуже українським, коли цькують і слухають людину в унісон. Врешті, не лише у нас. Ось один американський професор пише оригіналу колонку, де стверджує, що зсув коментування подій від експертів до пересічних громадян є хибним, але демократичним, але це не правильно, але так само вірно, що люди мають право виражати свою думку, хоча слід більше прислуховуватися до експертів, в ту саму чергу хибно, що… wait, what?!

Гадаю, що у демократичних методах Україна випереджує нині чимало держав розвинутого світу: нами не просто керують люди, яких обрала більшість, ми ще й вважаємо за потрібне думати те, що гожим вважає більшість. Адже, попри те, що у мене стоїть повно блокувальників коментарів, постів невідомих осіб та іншого анти-фб добра, у контексті вчорашньої заборони діяльності російських компаній я бачив чимало емоційного і розмірковувального ‘варто чи ні ж̶и̶т̶и̶ ̶б̶е̶з̶ ̶т̶е̶б̶е̶’, але, в ту саму чергу, мені не трапилося точки зору політолога, та ще й аби університетського, досвідченого спеціаліста інформаційних протистоянь, інше, який би пояснив чому президент прийняв таке рішення саме сьогодні — на третій рік протистояння, яке, на щастя, наче йде на спад.

Ця людина не мала б замість мене пережувати новину, а дати власну професійну думку, що підсилила б або відкинула певній мої думки. Найскладніше — дати пояснення, а не оцінку. Адже президент стверджує, що через соцмережі РФ спецслужби РФ слідкують за громадянами України, хоча президент України весь цей час користувався соцмережами РФ для комунікації з громадянами України. Цікаво, чому. Ні, у мене теж є власна точка зору чому і немає більшості продуктів із списку, окрім Lingvo на телефоні та FineReader у бібліотеці. Але от би почути аргументи тих, хто тямить більше. А не лишень коментарі колишніх журналістів (чи то діючих журналістів просто з офісом у ВРУ), а також усіх охочих до ВРУ чи тих чи інших ‘ой, він/вона так класно пише’.

І я замислився, наскільки коректним та аргументованим є оте Моє Інформаційне Довкола. Адже мій українських інформаційний простір обмежений абревіатурами НВ, УП та ФБ — так звана ‘ехо-камера’. Хоча я особисто не згоден із поширеними висновками із цього феномену, все ж більш прикрим вважаю факт, що мені не трапилося точки зору людей із досвідом та розумінням, а не чуваків з амбіціями й хистом до перефразування. Я можу знайти ‘правильно, геть їх!’ і я можу читати ‘ем, це ж утиск свободи слова’. Одначе, я не бачив жодного авторитетного пояснення чому саме це зробив Петро і чому саме нині.

Побутує ж думка, що для розвитку українського урядування та політики слід взяти кращих синів та доньок України і най покерують — меритократія. В ту саму чергу, у нас кращі навіть не коментують, не те що не керують.

Кращі, тобто ті що вміють, чи що бодай вчилися. Бо цей рік мене дуже навчив слухати, критично осмислювати почуте й змовчувати. Змовчувати не через які негативні інтенції, а просто бо є речі які ти тямиш і можеш аргументувати, а є які осмислюєш і хіба обговориш. І про обидві штуки завжди є що сказати, але якось де не тямиш там завжди більше є що сказати.

Бо як наче уявити, що умовою приходу Ryanair став пункт договору, що ми, українці, самі будемо вказувати куди ця авіакомпанія повинна літати. Обираючи, які міста є правильними та рекомендованими для відвідування, а де людині нічого вештатися. І якщо останнє є неможливим тому, що кроками Ryanair керує ринок (а навіть не його керівництво), то напрямками розвитку нашої молодої держави керує дуже своєрідний як би сказала academia ‘квазі-ринок суспільної думки’: виробники та дистриб’ютори, що домінують на ньому роблять такий акцент на емоціо, що раціо й дискусія — то лишень від зрадницьких намірів. Вони нині повертають до ‘влучного’ аргументу американського професора, що це не добре, коли будь-який Joe трактується як вправний у інформації, що коментує, але й заборони Joe коментувати демократію — вона і зникне, і.. а… а ще… а йой.

Відповідно, подібна ситуація може бути виправлена або цим озвученим громадським мовленням, що зможе у стандартах BBC просто розповідати що-чому-навіщо, або філантропом, що зробить безкоштовне українське Financial Times (платне медіа в країні безкоштовного кіно та музики?), в якому досвідченим експертам буде де виразитися. Та чи послухають. А ще страшніше — чи є такі люди, котрі з наведенням прикладів дістануть підводні каміння кроків, а не просто ляпнуть що першим на думку, чи що вигідно. Адже у тій ж країні BBC та FT домінують таблоїди, в яких методика зовсім інша. Така дуже близька нашої. Єдине, у них тут є альтернатива сему ділу. А у нас я такої ще не зустрічав — буду вдячний за лінк. Бо не хочу як і випадати з інформаційного потоку, так і аби мої думки ганяли вітри чужих ілюзій чи маніпулювань.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.