Роль Технологій у Протистоянні Суспільства з Індивідом

Ми крокуємо назад,
Озброєні новими технологіями.
Крокуємо назад
У світогляд печерної людини.
Ми можемо створювати віртуальні світи
І там контролювати вбивства,
Розворушуючи свої притуплені відчуття.
Оскільки ми порожні всередині,
Ми нічого не відчуваємо всередині.
Депеш Мод.

Я мешкаю в околиці під назвою Нью Крос. Це п’ятнадцять хвилин на захід від славнозвісного Грінвічу. І у тих самих п’ятнадцяти хвилинах на захід від мене знаходиться район Пекам. Сьогодні ця місцина є Меккою для мисливців за Наступною Крутою Штукою (The Next Big Thing): хіпстерські кафешки, тусовки на покрівлях будинків, стихійні ринки — все, чого забажає душа, втомлена від лондонського району Шоредіч. Модного ще зовсім нещодавно. Але не так вже й давно, оскільки перед тим всі достойні трендового осмислення сучасності люди тусувалися в Кемдені.

З Мережею коїться десь та сама штука: краса й відраза анонімного спілкування в чатах трансформувалася у тягар та насолоду бесіди із однокласниками й співробітниками у соціальних мережах; месенджери виштовхвали імейли, а потім снепчат стиснув спілкування до обміну ілюстраціями. Наступною Круто Штукою має стати віртуальна реальність.

Поруч цих радикальних трансформацій сталим залишалося одне — людина.

Марк Цукерберг нещодавно опублікував здоровенне есе із баченням майбутнього своєї соціальної мережі. Автор вважає ключовим завданням Фейсбуку створити глобальну спільноту, що буде єдиним соціумом незалежно від кордонів та юрисдикцій. Проте, відкриваючи щоранку фб-стрічку, мабуть чимало з нас подумає, що не так уже й хочеться бути частиною подібної спільноти.

Файненшинл Таймс влучно зауважили, що найбільш наболілим питанням сучасності є не розмірковування, що трапиться коли комп’ютери витіснять нас, чи яке майбутнє у глобалізації, а невторопання чому усі довкола такі озлоблені та недалекі і чому ця ситуація лишень погіршується. Вони назвали статтю “Вік антипросвітлення”. Та, можливо, ми просто зашвидко рухаємося до світлого майбутнього і людська суть уже шкутильгає об технології Вони насильницько юрбують нас різноманітних й тим природно підштовхують до пошуку факторів єднання такого табуну. І хоча технології єднання в інтернеті розвиваються із швидкістю падіння рейтингів українських політиків, ми, люди, як ті політики — вже якось звиклися використовувати для єднання не технології, а ненависть до інших, до відмінних від нас. Так наче для щастя одних найкращим є страждання інших.

Гарвардський професор Річард Лайт розповідає про свій позакласний семінар для першокурсників під назвою “Розмірковуючи про життя”. Серед тем, які обговорюють студенти є бородата байка-притча про моряка, котрий щоранку рибалив, а потім проводив час з дружиною, дітьми та загалом насолоджувався життям не лишень на вихідних. Одного ранку він зустрів на своєму острові випускника елітної бізнес-школи, котрий зауважив, що з такими навиками та успішністю, моряк може започаткувати компанію, постачати рибу на сусідні острови, стати мультимільйонером, змінити світ і після цього відійти від справ та насолоджуватися життям із дружиною та дітьми в тіні екзотичних дерев. Моряк, згідно байки, скоса глянув на випускника і риторично перепитав нащо йому це, якщо він уже із сім’єю в тіні пальм.

Тобто це дискусія про сите звичайне життя супроти амбіцій змінювати світ та двічі на рік переводити годину на своїх Ролекс.

Я ані не гарвардський професор, а ні їх першокурсник, але у цій дихотомії додав би важливий фактор ‘рятувальної подушки’, або, говорячи українським контекстом, ‘заначки на чорний день’. Саме нею суттєво відрізняється пропозиція випускника. І це мотив для моряка вести справи з іншими. Адже його життя являється ідилією допоки діти й дружина здорові. Що важливо, дружина і діти є щасливими допоки моряк в силах й спритності ловити рибу. І допоки черговий нафтовий танкер не знищив рибу у цій околиці. Відповідно, в даному контексті влучно сформулював цей вибір П. Пікассо: “я хочу бути заможнім, але жити як бідний”. А заробити наодинці з самим з собою не легка справа.

Повертаючись до Наступних Крутих Штук, видається, що людина перебуває у чудернацькому замкнутому колі: є мета зробити більшість вдоволеними, але куди б не прийшла більшість — там одразу зникає усе задоволення.

У вищезгаданому есе, Цукерберг сформулював цікаве бачення налаштувань дозволеного контенту: користувач сам обиратиме, що для нього зле, а що добре. Що ображає ті чи інші почуття та погляди конкретної людини, а що їй гаразд. Мені ця ідея імпонує її ліберальністю, тобто відповідністю теорії, що свобода одного — це все, що не рухає іншого. Одночасно не вірю у її практичність: для багатьох осіб дозволити іншим робити все, що тим заманеться тотожно втраті сенсу життя, суть якого не рідко зводиться до повчань, як люди мають поводитися; до наміру виховати суспільство, гідне цієї персони. У якості прикладу, тут можна згадати знайомих, котрі гнівалися коли хтось не дослуховувалися їх поради, або власні емоції, коли приятелі чинили відмінно від нашого поняття доречного.

Виходить що найбільш ефективна змога дати людям щастя, то дати їм спокій. Але тоді ці соціальні істоти будуть об’єднуватися. У ненависті до тих, чия поведінка не дає їм спокій. Хоча їх й не стосується. Відносно. Бо робить світ не таким, як би вони хотіли. Адже, цитуючи Дейва Гаана, люди бувають порожніми всередині. І наповнюються змістом ззовні, відбираючи його в інших. Відчувають гордість лише принижуючи. Списуючи, при цьому, усе на Наступну Круту Штуку технологій, яка, мовляв, нас отуплює та озлоблює.

Like what you read? Give Андрій Бережанський a round of applause.

From a quick cheer to a standing ovation, clap to show how much you enjoyed this story.