Три Лондонських Замальовки

Трапилось бути свідками собаки із манерами справжнього джентльмена. У центрі Russel Square появився чоловік у вельми пенсійному віці, поруч якого йшов пес, що стис зубами пляшку з-під Кока-Коли. У поведінці собаки було помітно, що вона із повагою ставиться до стану здоров’я свого господаря, але охоча побавитися. Тому пес почергово кидав під ноги Колу тим лондонцям, що опинилися у парку з ним в один час й могли би стати чотирьохлапому у пригоді. Опісля, не відриваючи погляду від пляшки Коли, собака мовчки давала зрозуміти, що звертається з одним лише проханням: ‘чи не могли б ви, сер, жбурнути цей предмет якомога далі, мені б кортіло пробігтися та принести його назад’. Отримуючи бажане, пес біг що духу, хапав плящину зубами і повертався до наступної людини, уже на сусідній лаві, адже двічі тривожити одну й ту ж персону із ідентичним проханням — моветон. Допоки господар пройшов від одного кінця галявини між лавками до іншого, собака якраз собі набавилася із підручними людьми, котрі із розумінням поставилися до ситуації, що господар є уже не вельми хвацьким до жбурлянь предметів, а у собаки інтенція розважитися грою в ‘дожени-та-принеси’.

***************

В ранковому метро вражають пані, котрі ‘малюються’ прямо в кріслах вагону. Вражає не сам факт, а його візуальне вираження: неначе у стереотипному відео про вінтажний салон краси, прекрасна стать сидить плечі-у-плечі на продовгуватому дивані вагону метро і синхронно зазирає в дзеркальце, що у одній руці, виводячи пензлями, що в іншій, на обличчі вроду. Одного ж разу, у ледьпозаобідній час напівпорожнього вагону, поруч мене сиділа така міс літ 18–20. Приваблива, струнка й стильно вдягнута. Сиділа споглядаючи себе у кишеньковому дзеркалі та наносячи останні штрихи до образу. Опісля, сховала дзеркальце й інші знаряддя в сумочку і …дістала з неї шматок піци. Надкушений. І, додавши в образ дисонанс, продовжила його доїдати бодай би що.

***************

Навіть у наукових текстах місцевого авторства наголошується, що надмірний вибір може радше ускладнити життя людини, аніж збагатити його широтою асортименту. Та часом в Британії ну дуже вже сильна любов до бінарності у побуті. До прикладу, у мега-екстра-супер-маркетах може бути здоровенний стелаж засобів догляду за собою, серед яких буде лишень два чоловічих шампуні. Те саме з плитками шоколаду й рядом інших товарів, де магазин великий, усього досхочу, але вибір конкретних категорій чуть ширший, аніж таблеток у фільмі ‘Матриця’. І, що цікаво, приємно із тим звикся. Та найцікавіший прояв подібної універсальності у місті, де людей близь десяти мільйонів, а ключових мереж одягу до десяти, то ситуація, коли одного дня отримуєш е-мейл із дійсно хорошими знижками на той чи інший елемент одягу, стримуєш себе, а за 2–3 дня на вулицях помічаєш чоловіків, котрі себе не стримали і придбали цей елемент гардеробу на sалє. І наче поганого нічого — знижка ж, і все ж потішно.