Допит [2019] Іван Орещук (Alloffdream, Ivan Oreschuk)

Привіт, Іване. Сьогодні спілкуватимусь з тобою від імені E:\Music\Вінниця. Всі попередні твої інтерв’ю магічним чином зникли з інтернетів, тому муситимеш розповідати місцями найбанальніші речі. Отож, я — Віталій Шукач, супроти мене — Іван Орещук (Alloffdream, Ivan Oreschuk), композитор та виконавець інструментального пост-року.

Почнімо із причини, з якої я рванувся тебе розпитувати. Минулого 2018 року тебе щось вжалило, і з’явилось аж чотири (Карл!) альбоми твого сольного авторства та виконання. Розкажи, що тебе сподвигло відкласти творчість в Alloffdream і зайнятись Ivan Oreschuk.

Привіт, Віталій. 2018 рік був дуже насиченим ,як для Alloffdream, так і для мене особисто. Від нас в цей час пішов барабанщик [Олександр Роптанов — прим. Віталій Шукач]. Також в 2018 ми записували Live Studio, були зайняті кастингами нового драмера. Через ці перепитії [хто кого перепив, Іван не зазначив — прим. В.Ш.], ми трохи призупинили творчий процес в гурті.

З іншого боку, скажу, шо писати музику для AOD зараз нема потреби. Крім того матеріалу, що вже виконувався і того матеріалу, який був представлений в Studio Live, є ще багато пісень, написаних кожним із учасників. В нашому репертуарі має з’явитись трек від Андрія Корчового, наприклад [бас-гітарист Alloffdream — прим. В.Ш.]. Також Женя Дорош, наш соло гітаріст, пише дуже цікавий музон, який ми теж хочем додати в програму.

А мій сольний проект вийшов спонтанно. Взагалі, хотів сольний акустичний проект. Вже написаний матеріал був, 12 треків. Я готував його до презентації, живого виконання, але все якось не ліпилось. Час ішов, а акустичний альбом так і не вийшов. Поки я репетирував цю акустичну програму, почав додавати в неї такі собі переходи між композиціями. Вийшло, що ці переходи стали майже самостійними частинами. Саме ці нові частини дали старт 4 альбомам.

Все почалось з першого альбому, який я записав за 5 ночей. Там трек такий є — “Dive into emerge…” — так це і є той самий перший трек, з якого все і пішло. А далі вже просто виходу не було. Записав перший, одразу почав писати другий, після нього 2 сингла, які вже увійшли до третього. Доречі, 3 альбом вийшов якось тихо, а він відрізняється від двох попередніх. Трохи оговтавшись, почав писати четвертий. І цей процес затягнувся. В якийсь момент я зрозумів, шо це не просто реліз, це шось більше, адже там піднято дуже багато тем, згадано багато людей і т.д.. Тому я його так і назвав — “ALLOFFDREAM”. Саме з такою назвою він доповнював першочергову тему всіх чотирьох дисків.

Music saved my life — ось що я хотів сказати.

Перший твій альбом зветься “Da Capo al fine”. Це суто музичний термін італійського походження, котрий я не розумію до кінця. Поясни, будь ласка, що це значить взагалі і особисто для тебе.

Da Capo al fine (D.C. al fine): повторити від початку до слова fine. Слід зіграти твір від початку до слова fine. В назві вжито, як “Від початку до кінця”. По принципу “Одне життя — один шлях”.

То ти переконаний атеїст? В рай і переродження не віриш?

Я не атеїст. Я не знаю, чи є переродження і всі ці ЗОЖні штуки. В нас є це життя. Тож давайте не втрачати шанс.

Другий твій альбом — “Personal Everest” — за звучанням продовжує перший. Назва “Особистий Еверест” наводить на думку про особисту далекосяжну і омріяну мету. Розкажи про цей альбом. Чи бував ти уже на своєму особистому евересті?

Другий альбом писався трошки довше. Здається, 23 дні. Назву альбому я взяв з віршу моєї подруги. З її згоди, звичайно. Чи був я на евересті? Іноді здається, шо я як зійшов на нього в 2010, так і не сходжу назад. І не зійду, не хочу!

Насправді, ми все життя йдемо до цього Евересту, нема ніякого піку, після якого можна сісти вдома і пити чай із крихітних кружечок.

Розумію тебе, але чайок пити вдома все одно люблю.

Я знаю, що тебе дуже сильно дістали цим питанням, але будь ласка, дай публічну відповідь. Хто ця дівчина з обкладинок перших двох твоїх альбомів?

Мені це питання, навпаки, дуже подобається! Відповідаючи на нього, я завжди можу додати нові метафори, щоб охарактеризувати цю виняткову людину, мого чудового друга. Доречі, Настя вірші пише. А ще — вона дуже вродлива. Іноді здається, що її краси б вистачило на кількох людей одразу. Це той рідкісний випадок, коли зовнішність і внутрішній світ доповнюють одне одного.

Третій альбом — “Semper Virens”, лат. “Вічна юність”. Відчуваєш власне старіння? Чому присвячений цей альбом?

Нема ніякого старіння. Все це маячня. В мене друг є, якому під 60, то він панкує так, шо молодь може повчитись. Буває, як візьме гітару, і давай боєм на дисторшені грати.

Стосовно альбому, то він мав не так називатись. Початкова назва була щось на кшталт “Destroy it all” або “F..c this world”, і все таке, в цьому руслі. Потім попустило, — і вийшов “Semper virens”.

Четвертий альбом, котрим ти мене дуже заплутав спершу, “Alloffdream” — однойменний з гуртом. Найдовший, сповнений експериментів. Хто такий Alex P., котрий взяв участь у записі шаленого попуррі в треку 6? Чому цей альбом має саме таку назву? Ти уже відповідав на подібні питання в коментарях на сторінці E:\Music\Вінниця, але повтори тут, будь ласка.

Ідея написання альбому з такою назвою була у мене давно. Тому це було лише питання часу. “Alloffdream” — не просто назва гурту. Це ціла родина, багатодітна родина. І я дуже вдячний всім тим людям, які підтримують і розуміють цю музику.

Алекс — це хлопчина, з яким ми починали AOD [Олександр Панасюк — прим. В.Ш.]. Він великий любитель блюзу, тому я запросив зіграти його соло в рок-н-рольній частині тієї композиції.

Альбом і задумувався як експериментальний. Одним словом, хотілося зробити шось авангардне, але зберегти мелодійність. Три мої улюблені композиції з нього: “Fuck off Mezzo Forte”, “Elegy for the Morning”, ‘’Cult of guitar’’. Ще там пісня є “Taste like Winter”, яка завершує концепцію всіх чотирьох альбомів.

Окей, я певен, ти можеш описувати вкладене в кожний трек, але давай краще перейдемо до наступних питань. Ти дуже доречно згадав часи початку Alloffdream. На твоїй сторінці ВКонтакті вказаний рік — 2010. Як це почалось? Хто з тобою грав разом? То було у Літині, адже так? Мені про ваш колектив розповів Кіт Муркіт десь у 2012 чи 2013 році як про “All of Dream, котрі шанують Lifelover”, він бачив вас на якомусь концерті у Жмеринці і потім довго не міг знайти будь-яку інфу.

Все почалось в маленькому містечку Літин. Ми з Артемом [Косіцьким — прим. В.Ш.] вирішили, шо треба відпустити патли і викрутити ручку гейна на мому металзоні. Через півроку марних пошуків випадково знайшли ше одного оболтуса, Сашка, який, власне, і записав те соло для “Madness Runs”. Прикинь, приходе незнайоме тіло до тебе додому і каже: “Винось гітару…”. Ніколи не забуду його вираз обличчя. Кажу “ану зіграй шось”, а він починає якогось Alice Cooper згадувати. Коротше, кажу, “ти прийнят!”, — він не довго думає, бере свої колонки від караоке і приходе до нас в комірчину. Його ше по дорозі ледь блискавкою не заху…ло. Потім Артем бас придбав і ми почали формувати наш саунд. В 2011 вже була демка, яку ми записали на студії у Глєба [Гліб Владіміров — прим. В.Ш.] на Інфраконі. Щасливий, шо застав ше ті часи. Тепер нема ж тої студії.

В 2012 ми почали записувати наш дебютний альбом “Lemniskite”. Було вирішено, що він має бути із живими барабанами. Тіма [Касаткін] із Space of Variations погодився записати нам драми. Потім, вже на студії Андрія Фльорка, ми записували гітари. Зводив матеріал Ігор Білоус. І в 2013, весною, ми релізнули цей диск.

Калина у вогні, так це наш перший фестиваль. Він в Жмеринці проходив. Що правда, там ми виступали вже із Женьою Дорошем, в якості 2 гітари. Саша [Олександр Панасюк — прим. В.Ш.] покинув колектив з якихось особистих причин.

Але на його місце прийшов другий Саша. Олександр Роптанов заняв місце за ударною установкою. Трохи пізніше він написав кілька тем, які ми виконуєм по сьогоднішній день. Власне, Саша Роптанов і привів Женю Дороша в гурт. Жека — це взагалі дуже колоритний персонаж. Памятаю, він прийшов на першу репетицію з другом, головним завданням якого було перевертання листочків з табулатурами. Ти просто уяви цю ситуацію: приходить чувак з пачкою паперу і прямо з листа починає грати увесь наш матеріал. Власне, цей склад надовго закріпився як постійний. Потім був якийсь рік, шо ми взагалі не грали.

Памятаю цю погожу днину, як я пишу Саші: “давай знов тремоло нести в мас”и. А він такий: “давай!” Ну, тут ми і найшли Андрія Корчового, який дуже хотів грати в гурті без вокалістів. Доречі, теж дуже крутий музикант. Думаю, тут всі знайомі з його творчістю [а якщо ні, то вам сюди — В.Ш.]. Якась така історія…

Історія про Алекса і блискавку шик! Куди поділась та демка з 2011 року?

Всі ці історії мають відеопідтвердження. Думаю, шо з часом я це все буду по трохи викладати. Демка є! Просто в той час ми не знали про SoundCloud. Тому вона викладена на vk.com під назвою “Autumn Reasons”. Відчуваю, шо її потрібно заново оприлюднити.

Ви узагалі в ті часи були генії SMM: альбом випустили у вигляді поста на стінці в Артема Косіцького. До речі, чому бас-гітарист Артем Косіцький пішов з Alloffdream? То був 2015 рік, адже так?

Ми в ті часи взагалі були далекі від маркетингу. Артем не покидав гурт. В 2015 в нас була пауза, а коли ми знов зібрались, то Артем не мав змоги продовжити.

Як у Alloffdream відбувається процес створення композиції? Хтось приносить мелодію, а всі решта додають до неї щось своє на репетиції, чи якось інакше?

В нас завжди діяло правило, що композиція повинна бути записана в Guitar Pro. Це дуже ефективно працює, до речі. Іноді були спроби “а давай шось награєм і на ходу шось придумаєм”, але це все дилетантство. Практика показує, шо всі партії мають бути записані нотами. Звісно, завжди є виключення. Андрій нас часто сварить за те, шо ми імпровізуєм і постійно шось міняєм в треках.

Фактично це виглядає так: хтось один складає композицію, а вже всі решта її ніби осмислюють на свій лад. Аплікатуру міняють, штрихи додають. Автором має бути хтось один, всі інші доповнюють звучання. Так і працюєм.

Що ви робили між 2013 і 2015? Чому від вас практично нічого не було чути в той час?

В ті часи, я в порочний круг попав і багато часу згаяв. В 2014 брали участь в декількох андеграундних гігах у Жмеринці. Памятаю, як ми виступали разом із гуртом Morj. Ой весело ж було.

Півроку тому (влітку 2018) Alloffdream випустили студійне живе відео на три пісні, дві з котрих не випускались в аудіоформаті і досі. Не думали над такою перспективою? Якість звуку ж цілком дає змогу просто перегнати в аудіо і викласти на BandCamp, аби тільки обкладинка з’явилась.

Не розглядали такий варіант. Повязно це з тим, що ми хочем записати альбом. Навіщо тоді це двічі викладати?

хм, ну, це звична практика — випускати пісні у різних варіантах. То коли уже альбом?

В цьому році [2019 — прим. В.Ш.]. Інші таємниці поки не розкриватиму.

Круто! Чекаємо.

Наступне питання. Хто такий Олексій Могильов? Питаю, бо в нього на особистому сайті написано, що він ваш барабанник.

Олексій Могильов — це один з перших барабанщиків Alloffdream. Грав з нами десь між 2012 і 2013. Сам він з Умані, десь мене випадково знайшов, і так все почалось. Уяви, чувак їздив з Умані у Вінницю на репетиції. Я ж кажу, шо це не просто гурт. Недавно з ним списувався, він зараз в Італії. Пам’ятаю, він нам ше посилку звідти присилав з всякими крутими штуками. І палички прислав із словами “от приїду і пограєм, а палички хай у вас полежать”. Як тобі таке?

Шалено! Заради таких оповідей я це інтерв’ю і затіяв.

У тебе в соцмережах є прикольне фото: там ти удвох з товаришем, мопедом, чорним прапором, а за спинами у вас ніби море. То спогад про подорож? Яку?

Діло було в 2015. Ми з Сашкою зібрались і вечерком виїхали в напрямку моря. Помню, провожали нас люди, плакали і вмовляли того не робити. Деяка частина людей взагалі не вірила, шо ми туди доїдемо. В нас сумок було на кілограм 30–40. Палатка, спальники, казан, насос і ше купа всякого реманенту. Ми в осінніх куртках, бо на мотоциклі їхати і влітку холодно. Ше одна дівчинка нам відро бутербродів спакувала. В якості коня був 75-ти кубовий мопед китайського виробництва. Памятаю, нас поліція в Гайсині спинила в першу ніч і настоятєльно рекомендувала повертатись додому, шоб не сталось чого поганого. Ми запевнили, шо ми досвідчені байкери і двинули далі. Під Миколаївом нас зупинили вже вояки. Там блокпост стояв, а ми знак неправильно проїхали. То вони не вірили своїм очам, як побачили вінницьку реєстрацію. Біля Умані, пам’ятаю, в нас пальне кінчилось, то стали якісь байкери і поділились бензом, а потім фоткались з нами, мовляв, на зльоті ніхто не повірить, шо чуваки на 75 кубах їдуть в Херсон з Вінниці. Так і їхали: Умань — Первомайськ — Миколаїв — Херсон — Цюрупинськ — Залізний Порт. Я б і зараз так поїхав! І поїду скоро. Тільки треба вже хоча б 120 кубів, бо за ці роки ми трохи погладшали.

Убивча оповідь! Пишаюсь вами. Назад повертались так само?

Так. Щоправда, на зворотному шляху в нас і шини лопали, і щеплення вело, і гроші закінчувались. А вже у Вінниці, на першотравневій, лоп ланцюг. Ми його на якусь проволоку зклепали і так добрались.

Твій ютуб-канал містить лише два вельми успішні відео: кавери на Ennio Morricone і Metallica. Як оцінюєш такий досвід? Записувати кавери — вдячна справа?

Питання про кавери завжди мучило мільйони умів. Записувати кавери, не записувати кавери? Тру, не тру? Я скажу однозначно: ТАК. Треба вчити чужі твори, — це ж покращує техніку. Взагалі, тут працює принцип “краще зробити, ніж не зробити нічого”. Це те саме, що почати писати, не знаючи хто такий Хемінгуей, або Чехов.

З приводу вдячності. Знаєш, я захотів і записав. Захожу через рік, а там ще й перегляди є. Якшо відштовхуватись тільки від вдячності, то замість гітари краще купити револьвер. Фідбек — це дуже важливо! Але в першу чергу повинна бути музика.

Іще на ютуб-каналі є відео зі стислою назвою “DEATH”. Викладено воно два роки тому (приблизно в 2016), але, мабуть, воно куди старше? Що за композиція на тому відео? Хто створив цей аудіовідеотвір із суміші сільського авангарду і психоделіки?

Death записана і викладена в 2016. Кліп знімався паралельно. Це наша з Сашком спільна творчість. Характерно, що всі інструменти записані на один USB мікрофон. Труднощі були з барабанами, бочка давала гул. Було прийняте рішення запхати в неї зимову куртку. Це дало помітний ефект. Ми ше туди вокал записували, доречі. В тексті, я закликав все розх…ти, ну і все в такому роді. Але якось той вокал не лягав в мікс.

Ми планували, шо ше має бути продовження. Але не знайшли як розвести таке багаття, як передбачав сюжет. Там типу мало все горіти.

Наскільки пост-рок важливий для тебе як явище? Назви три найважливіші для тебе пост-рок гурти. Шануєш когось із українських пост-рок колег?

Люблю запитання про пост-рок. Насправді ми в Alloffdream, не вважаєм свою музику пост-роком. Для нас це просто рок. Памятаєш, як ми в Royal Pub’і виступали і я верещав у мікрофон, що ми гурт Олофдрім і граєм рок. Але ми використовуєм стилістичні засоби пост-року. А ще для простоти формулювання жанру, в якому грає гурт, ми теж пишемо в тегах: пост-рок. Із самого початку, Alloffdream, ніколи не чіплявся за жанри. Так то.

Пост-рок, як культурне явище, має велике значення. Не секрет, що він став самостійною течією, яка охоплює не тільки музику. Від себе додам, що періодично моніторю релізи в цьому напрямі, і 80% — відвертий брєд. Нічого не понятно, кругом реверб, всі інструменти грають якусь кашу, тональності нема, і так хвилин 5–10. Але є й нормальні колективи, які не тільки включають всі примочки одночасно, а й грають руками на інструментах.

Мій топ виконавців: pg.lost, Long Distance Calling, sleep maps. З українських: Edwin Hubble, Alinda, Way Station.

Окей, поставмо питання про стилістику інакше. Як так вийшло, що у вас музло без вокалу? Явно ж десятки, сотні, тисячі разів казали, що з вокалом було б краще (сам про Ellan такі відгуки отримував, знаю, про що кажу).

Чесно кажучи, в різні часи хтось підходив до мікрафона і намагався шось заспівати. Але нічого путнього з цього так і не вийшло. Ось, недавно це питання знову піднімалось. Мовляв, було б круто, шоб в цій композиції хтось кричав в овехеди про пекло і випорожнення. Так, дійсно, для більшості слухачів вокал важливий. Це нормально. Але ж інструментальної музики написано не менше, ніж музики з вокалом. Давайте тоді грати прелюдії Баха, а поверху співати, бо так краще звучить.

Додам, що ми завжди за експерименти. Якщо буде якась класна вокальна ідея — ми обов’язково її покажем.

Хто ти сам по життю? Чим заробляєш на оновлення педалборда?

Сир варив, стіралки крутив, газони косив, зараз в офісі інвойсами бавлюсь. З кар’єрою не склалось. За професією я інженер-будівельник.

Траплялись миті, коли ти вирішував геть кинути грати музику?

Ні, друже, таких думок в мене не було. В нас із нею все взаємно і назавжди.

Ну що ж, у мене питання скінчились, скажи щось від себе наостанок — і я піду готувати текст інтерв’ю.

Long live Rock-n-Roll!