Мислення швидке, повільне, добре, зле і всяке різне
Ми почнемо з підлітків.
У підлітків ще не сформована лобна доля. Не то, що в них її нема зовсім. У підлітка у повній бойовій готовності є лімбічна, автономна, гормональна система, а лобна доля — це сіра маса неупорядкованих зв’язків. Десь в 25 років сіра речовина упорядкується і з ними можна буде поговорити про шось серьозне. А так вони є згустком енергії, безтурботності, безвідповідальності, дуже ранимі та дуже жорстокі.
Якщо ви хочете зрозуміти підлітка, знайте: з самоідентифікаєю у них біда повна. В допідлітковому віці можна спитати, ким ти хочеш бути, записати на листочку, віддати папірець діду, і закластись на 1000 доларів, що спеціальність в універі він вибере геть іншу.
Величезну роль тут відіграє компанія. В підлітковому віці нема гіршого покарання, ніж позбавити підлітка брати участь у заходах з корєшами. Не пустіть його на діскотеку, в гори, на погуляти і ось ви ворог своїй дитині. Хоча це, ну подумаєш, один день він займеться чимось корисним, а не буде вештатись десь по району. Отже перше правило: підліток — це його оточення.
Друге правило: Сформована лобна доля позбавляє страху. Пропрацьовує це.
Як формується страх. Ми йдемо по темному провулку, відчуваємо, що хтось наближається ззаду, у нього ніж, він починає казати “підійди-но сюди…”. Ця інформація попадає в мозок, ситуація ідентифікується як загрозлива, виділяються глюкокортикоїди, серце включає потужний ритм, проходить вприск тестестерону. Тестестерону вирубає всю парасимпатичну систему, яка в цей час обдумувала задачу з фізики. “Потім дорішаєш!” — кричить лімбічна система на чолі з мигдалиною. Тіло саме відсахується, ви бачите незнайоме обличчя в круглих окулярах, мигдалина гукає гіппокампу, який наразі підробляє навігатором: “запам’ятай це місце!”. Ви втікаєте. Потім обходите те місце третьою дорогою.
Ви панічно боїтеся людей в круглих окулярах.
Позитивна психотерапія працює саме таким чином, щоб розв’язати цей страх. Ви приходите з проблемою, психотерапевт копає звідки той біль росте і каже “ок, дивись було так тоді, але зараз це зараз, усвідом це, не всі люди в круглих окулярах хочуть тебе вбити”. І лобна доля включається і дійсно знаходить ознаки, як був добрий дідусь в таких окулярах, і мало-помалу цей образ вже не ідентифікується з загрозою.
Але лобна доля не працює, а лімбічна на повну. Так що страхів у підлітковому віці — багацько.
Підлітки не розпізнають іронію, ось так. Лобна доля не приходить зі схемкою: “ось дивись так, так, ось так. Цього не може бути, це жарт”. Тільки коли підліток дивиться на ваше усміхнене обличчя, тікі тоді: “ааа, це жарт (злий жарт)”. Тому не можна їх звинувачувати, що гумору не розуміють. Розуміють, але шось попроще. Торт в лице, наприклад.
Емпатія. Підлітки дуже сильно, люто відчувають чужий біль, і хочуть зробити всім добре. Тому ними легко маніпулювати. “Бог хоче цього, щоб було щастя” і висока тополя, як мале теля вже слухає якусь байку. Вони би зробили мир прекрасним, але якщо все так нестерпно погано то “я не можу тут більше знаходитись. Я не можу виправити цей жорстокий світ, тому нічого не робитиму.” Але якщо підліток краще контролює свої емоції то просоціальні функції у нього працюють краще. Можна не врятувати світ, але прибрати сміття навколо річки.
Нове. Все нове. Візьміть підлітка за руку, і скажіть, що майбутнє цікаве, прекрасне і воно тут у цьому сирому підвалі, де ми створимо найкрутішу рок-(реп)-(поп)-групу. Він буде у підвалі. Підлітки хочуть піти світ за очі, далеко не заходять, правда. Перебувати вдома, з тими кого знаєш все життя — категоричне “НІ”. Воля або смерть.
Ризик. Ось взагалі не відчувають, самовпевненість, слабоумство та відвага. Загалом ризик оцінює прифронтова кора:
- Дорослий: “Яка вірогідність того, що я не доїду додому якщо вип’ю? Логічно подумати — вона вища, ніж не вип’ю. Ок, не п’ю.”
- Підліток: “Яка вірогідність того, що я не доїду додому якщо вип’ю? Нуль! Ну добре, один до мілліард!”
Ок, відностно школи, коли закручується це гормональний коктейль підліткового віку, то ми отримуємо:
- Булінг. Так, травля — це переживання власної безпорадності. Сильні, і ті хто не може сам організувати травлю вважають, що травля — не припустима. А ось ті, хто організовує подібне, самі в певний період піддавались травлі, можливо у власній сімії. І в їх свідомості, це норма, допустима річ. В армії це перетворюється на дідовщину.
- Ідеологія. Вплив інших. Ви і не счуєтесь, як виявиться що дитина тренується на якісь базі нацкорпусу, і дійсно вже шось пробувала з забороненого.
- Секс. Гормони не оминають і у паспорт не дивляться. Тут треба бути відвертим, і загалом пояснити, що скоріше за все це не любов на все життя.
Загалом це прекрасно жахливий період життя, і якби не добре підібраний гормональний коктейль, ви би це не пережили.
Йдемо до дорослого життя
В нас в мозку є такі частини, основні:
- дорсолатеральна прифронтова кора (прагматична доля). Вона відповідає за те, що ми думаємо головою. Оцінюємо ризик наприклад, дотримуємось законів, навіть передчасно взнаємо за ці закони.
- вентромедіальна прифронтова кора (майже лімбічна система, але це добро/зло). Що таке справедливість і де її шукати. Тут. Це не плаксива лімбічна система, це виважений механізм мудрості, але не без емоцій.
- Мозочок. Сюди прифронтова кора скидає всю автоматичну роботу. Почистити картоплю, вести машину, зробити прибирання. От туда можна записувати всі ритуали і звички.
- Лімбічна система і мигдалевидне тіло. Це частина про емоції, навчання, пам’ять, мотивацію.
Десь так. Але це ділення умовне, бо одне пов’язано з іншим, одна частина заміняє ось цю, дещо недосліджено, бо технології не зупиняються.
Як стається пам’ять
Увага! Далі складний текст, але нижче метафора, яка всьо пояснює, не заблукайте.
Як працює процес стимул-реакція. Стимул збуджує нейромедіатор (наприклад, вкололи голкою в руку). Збудливий нейромедіатор зв’язується з рецептором. Як з’ясувалося, це тягне за собою відкриття натрієвого каналу, а слідом за тим в клітці поширюється сплеск збудження. І ми реагуємо.
Але не завжди. Нейромедіатор глутамат працює більш витончено, і це виявляється важливо для процесу навчання. Звичайні дендритні шипики несуть один тип рецепторів, але в тих, що зв’язуються з глутамат, таких рецепторів два типу. Перший тип — звичайний, називається «non-NMDA-рецептор». При зв’язуванні цього рецептора з глутамат все відбувається класичним чином: невелика порція глутамату запускає в клітку крапельку натрію, і збудження трішки підскакує. Другий, NMDA-рецептор, діє нелінійно, за принципом порогового значення. У звичайному випадку він не відповідає на вступ глутамату. Не відповідає до тих пір, поки все нові і нові рецептори non-NMDA не матимуть зв’язку зі своїми порціями глутамату і після цього в клітині виявиться підвищена кількість натрію. І ось тоді всі рецептори NMDA раптом як активуються, відповідаючи на весь накопичений глутамат! Всі їх іонні канали відкриваються разом, і в результаті клітинне збудження різко підскакує.
Коли проскакує реакція, вона вибиває з синапсів іони магнію, і вже після цього синапси збуджуються при досягнені меньшого порогу.
В цьому і полягає суть навчання. На лекції лектор щось говорить, а у слухача в одне вухо влітає, в інше вилітає. Лектор повторює свою думку, а потім і іншу її сторону продемонструє. І якщо повторити її кілька разів, то — ага! Ось воно! На слухача сходить осяяння, йому все стає зрозумілим. На синаптичному рівні це осяяння полягає в тому, що своїми повтореннями лектор змусив аксон потихеньку виділяти глутамат; і ось момент настав: спрацювали рецептори NMDA — і дендритні шипики раптово отримали нову інформацію.
Це короткотермінова пам’ять.
Якщо формується довгострокова пам’ять, там все набагато складніше, і там працюють інші типи глутаматних рецепторів, які здатні з мембрани нервової клітини передавати сигнал прямо на ядерну ДНК. І отримавши цей сигнал, ядерна ДНК запускає синтез додаткових рецепторів в глутамінової кислоти, і ці рецептори вбудовуються в синаптичні мембрани, і синапс починає працювати ефективніше. Але це відбувається вже не миттєво, як у випадку вибивання магнієвої пробки, а вимагає декількох годин, вимагає повторів. Але зате вже якщо це сталося, то надовго, і це основа нашої довгострокової пам’яті.
Ок, це дуже складно. Повторимо (!!!) простіше.
Уявимо собі такий лазер, який заряджається знаннями. Глутамат накоплюється, накоплюється. Заряд росте-росте. Потім спрацьовує. Бах! У нашій каменево-пластиліновій структурі утворюється канал, по якому ми вже можемо рухатись далі. Переставляємо лазер далі.
Лектор переходить до наступного абзацу, і ми прорубуємо наступний канал. Коли ми засинаємо, цей канал трохи припорошує, але на наступний день ми можемо повторити за лектором, самостійно запустивши лазер. Потім мозок вирішить: “будуємо вже нормально дорогу”, і запускає процес будівництва.
Закон перевернутої U.
Це основний закон до якого ми так довго йшли. Ми опишемо його трьома способами, щоб точно було зрозуміло.
Це графік впливу гормонів страху глюкокортикоїдів на утворення стресу.
Стрес — це добре. Без стресу все дуже нудно, комфортно і спокійно. Достатній рівень стресу стимулює нервову систему, ми любимо це, покататись на американських гірках в парку. Мета психологічного стресу — втрата контролю і передбачуваності.
Все це підводить нас до основоположного принципу, закону перевернутої U. Повна відсутність стресу народжує нудьгу. Слабкий, що проходить стрес був прекрасний; у відповідь на нього активуються різні функції мозку, а рівень глюкокортикоїдів такий, що виділення дофаміну посилюється; щури намагаються, натискають на важіль, щоб отримати це вивірена кількість глюкокортикоїдів. Але якщо стрес стає сильнішою і тривалішою, то всі ці позитивні ефекти зникають (потрібно, звичайно, враховувати колосальні індивідуальні відмінності при переході від стимулюючого стресу до гіперстимуляції: що для одного кошмар, для іншого хобі)
Круг навчання.
Є наступні зони:
- комфорту. В зоні комфорта нічого не стається, нудна робота, нудне життя.
- навчання. В зоні навчання цікавіше, трішки некотрольованого, трішки невідомого.
- паніки. В зоні паніки (занадто стресу) — просто страшно.
У фотографуванні є термін експозиції. Недостатня експозиція робить кадр занадто темним, бо недостатня кількість світла попала на плівку (чи фотоелемент). Засильна експозиція робить фотографію світлою без читких ліній. Це теж недобре. Так само у навчанні, мало стресу/забагато стресу — погано, стресу має бути достатньо.
Ті хто кажуть “треба вийти з зони комфорту”, не знають у якій зоні ви зараз. Можливо це не треба говорити мамі місячного малюка. Чи людині, яка пережила втрату. Чи тому, хто щойно повернувся з війни.
Тримайте цю картинку перед собою.
Дитина, підліток, дорослий йде в ліс. Їм рухає природня цікавість. Доходить до тієї частини де ніколи не була, йде і йде, і ось вже бачить незнайомі речі, але страху ще нема, цікавість. Але потім бачить, що опинилась там, де ніколи не була. Не знає, як діяти. Страх проникає в мигдалину, серце прискорюється, тестостерон вирубає парасимпатичну систему — настає паніка. Ми не ходимо в ліс більше.
Підсумок
Давайте пройдемось по тезам.
- Система масової освіти — це навчання за принципом розподілу на вікові групи, уроки визначені по часу. Ми не маємо нормальної системи, яка дозволяє виправити помилки. Помилки тут визначают “успеваємость” (вибачте, український переклад “успішність” змішує поняття), процес лінійний. Поняття практики тут мінімальне, знання мало пристосовується та використовується в житті. Ці принципи закладені 150 років тому. Основна мета — “знайти роботу” не виконується. І перелік найпотрібніших компетенцій там не закладений.
- Технології навчання трохі інші. Подумай, сплануй, зроби, подивись на результат, подумай ще раз. Зосереджений/розсіяний режими роботи мозку, труднощі — це ок, помилки — це ок. Процес циклічний, а не лінійний. Тести є інструментом навчання, а не прийняття рішення. Мозок пластичний.
- Мозок це не єдиний актор, а оркестр, і більшість частин — неконтрольована. Розвивати мозок треба з розумом (тобто лобною долею), і вона в нас повністю розвинена після 25 років. І це не означає, що не можна вчитись далі. Підлітки — це вразлива група, яким система масової освіти мало що дає, м’яко кажучі.
Я хочу мати систему навчання, яка буде:
- розуміння тести і помилки — це добре, цього не треба боятись, але не тестами визначатиме успіх
- плекати інтерес
- не ділитись за віковими групами
- мати передбачений механізм, який дозволить повторити і зрозуміти матеріал
- пропонувати матеріал, який буде потрібний в житті і в професії
- виховувати компетенції, а не просто предмети
- вчитись все життя
Тому ми і робимо цей проект. https://zerooooone.com/
Дитина, підліток, дорослий, який вирішив піти у ліс, де є цікаві незнайомі речі, просувається далі і далі з своїм другом, або невеликою групою, або з вчителем, який знає більше про цей ліс. І будучі в незнайомому місці його не охоплює паніка, він знає, що він серед своїх і він впорається. Вони впораються. Разом.
