Прочитане у липні 📚

Цього місяця читалось значно краще, ніж попереднього. І, що найбільш дивовижно, більшість книжок я купив у травні та червні. Уявіть собі: одразу читати придбані книжки, а не маринувати роками на полицях. Крейзі!

Ольга Токарчук «Емпусіон»

Мабуть найкраща книжка, прочитана цього місяця — легко читається, доволі глибока, залишає післясмак. Тут описував свої враження детальніше. Окремо тішить, що відкрив нову для себе авторку з великим доробком.

Симор Гласенко «Дім чистого світла»

Про цей зразок української жанрової літератури також писав раніше.

Маріша Пессл «Нічне кіно»

Якби очікував від цього роману трохи менше, то він сподобався би значно більше. Ви не повірите, але рецензія також була раніше.

Сергій Осока «Три лини для Марії»

Книжка заслуговує на окрему рецензію. Днями спробую оформити думки в текст. Якщо в двох словах — дуже добре. Беріт!

Ахмад аль-Кармалаві «Літні дощі»

Спершу недоліки сюжету списував на різницю в культурах, та мабуть слід визнати, що роман доволі слабенький. Я би назвав це «арабореалізмом» (за аналогією із соцралізмом). Дуже вже ідеальним тут малюється світ традиційної арабської культири, який хочуть зіпсувати доволі карикатурні західні чи вестернізовані персонажі. Втім, цікаво було подивитись на світ через арабську оптику — це великий плюс.

«Культурна експансія»

Дуже нерівна збірка есеїв від видавництва «Твоя підпільна гуманітарка». Є тексти, наче перероблені з наукових статей їхніх авторів. Деякі схожі на «довгі пости з фейсбука™». Та попри все, збірка заслуговує на увагу, щоб зрозуміти, як ми опинились тут у культурному плані. Мої фаворити — тексти про радянську та російську архітектуру Україні, а також про виробництво кіно та серіалів, та як у цих сферах виявили себе імпреріалізм та колоніалізм.

Маріша Пессл «Прокинься в Ніколи»

Щоб згаяти час — доволі ок. На обкладинці пише, що це психологічний детектив, хоча насправді — містичний янґ едалт університетський роман із детективним сюжетом, написаний наче одразу під екранізацію. Якщо вам сподобався «Дев’ятий дім» Лі Бардуґо і хочеться чогось ненапряжного, то сміливо беріть (тим більше, ціна за пейпербек на сайті видавництва просто смішна).

Леопольд фон Захер-Мазох «Венера в хутрі»

Повість, як мінімум, заслуговує на увагу. Незважаючи на всі супутні вайби, це не «П’ятдесят відтінків сірого» позаминулого століття. Я б навіть ризикнув припустити, що це чоловічий погляд на жіночу емансипацію через сексуальні практики. Мені твір заримувався з іншими романами, прочитаними цього року: «Джейн Ейр», «Пані Боварі», «Коханець леді Чатерлей» та навіть «Емпусіон». Ще можна на цю уявну полицю поставив десь «Портрет Доріана Грея» для повноти картини. Взагалі, доволі дивовижно, що такий текст з’явився на східній околиці Європи у дрімучому 1869 році.

Кларісе Ліспектор «Час зірки»

Використовуючи мемну формулу: спершу не пішло, а потім як пішло… Припускаю, що літературознавиці та літератузнавці пирхнуть, мовляв, це ж модерністський за формою текст із заходом у прото-пост-модернізм та дрібкою магічного реалізму. Ну але я читав із роззявленим ротом, від захвату, як це зроблено. Тяжко пояснити, але… Ти буквально читаєш потік свідомості письменника, який хотів би написати роман про нещасну дівчину Макабеа, яка втім не усвідомлює, наскільки вона нещасна. Якими словами він би це зробив, як він би міг описати ті чи інші події та людей, що оточують героїню. Такий собі роман в романі. Він дуже короткий і точно не всім зайде, бо треба мати (будь ласка, не бийте!) певний рівень начитаності.

Підписуйтесь на телеграм, щоб не пропускати оновлень. Пригостити автора кавою.