ТОМ. ДІК. ГАРРІ., театр ‘Воскресіння’

Театр “Воскресіння” являє собою приємно-камерне приміщення із затишною атмосферою.

На фоні стереотипного уявлення про партерований театральний зал зі сценою та масивною завісою, у них глядач близький до сцени та й сцена, як така, собою являє великий килим у центрі залу.

Відповідно, вистави сприймаються ближче та неформальніше, наче події відбуваються насправді, а не за сценарієм.

Рекомендую купувати білети в 7–12 місця 3-го ряду, оскільки це перше підвищення над “сценою”, а на 1–6 місцях цього ряду вічно протискуватимуться запізнілі глядачі.

Мабуть, найбільш популярними у них являються роботи британця Рея Куні “Він, Вона, Вікно, Покійник” та “Том, Дік, Гаррі”. Дивився обидві, справді захоплений був лише останньою.

Історія про чолов’ягу і його чудернацьких молодших братів, які хотіли допомогти, але обрані ними способи створили ще більше проблем.

Це все, що варто знати про сюжет, аби не спойлерити. Дипломовані культурні оглядачі паперових газет однозначно би доповнили опис елементами несподіваної варіації душевних станів, переплетених із самим виром світу, у всій його красі; наголосили б на важливих висновках, які глядач зробить опісля вигуків “Браво!” і які назавжди змінять його життя…

Ноуп.

При всій повазі до трепету, з яким людиська вимовляють слова “Культуррра” й “Театррр”, ця вистава у вищій степені ржачна: добірні сценки, класні сюжеті переходи в стилі ‘ідеальний шторм’, елементи тарантінівщини…

На мою думку, “Том, Дік Гаррі” — один з найбільш добротних способів провести культурно вихідний день у Львові!

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.