Everyone turn off the lights. Poems

The Sun Is Laughing at Us. Don’t You Think So?

The sun is laughing at us. Don’t you think so?

I wish I could put it out; I wish I could contradict it.

Will it break away if I hurl my scream into the sky,

or are we doomed for the rest of our days?

Where can I get a manual on how to live ‘for tomorrow’

to swim away from the fixed orbits abandoned by God

on old shark’s gills,

thrashing the waves of stiff, salty boots?

Father, I’m home! My home is a minefield!

My hands are bloody, warmed by charred bodies.

Pull me under the ripped blanket, at least for a moment.

Don’t let my grey eyelashes turn into dust.

Can you hear me, Hades? Perhaps, your place is safe?

Have they booked a cheap motel paying with their lives?

My requests might be inappropriate at times,

but do host us in your underground chambers!

***

I Am Allowed to Pray for Others Where The Mothers of Murderers Curse ‘My’ Murdered Ones…

I am allowed to pray for others

where the mothers of murderers curse ‘my’ murdered ones. My murdered ones stood before non-existing gates:

their murderers will return with the crosses earned in battles.

But even if they return empty-handed:

they will live on, calm, well-fed, and bathed.

Mine will only stay with me in conversations

in my prayer world.

I hope they will get to live peacefully

at least in those soft sound waves.

You are welcome here; we are loyal to you.

Broad vistas are opening up.

Decide where to go; what to eat for lunch; what to do.

Whatever you want, whatever you trust, whatever you love.

Here are my credentials!

I pray for them to survive. I pray for survival:

they scream psalms into the chests of ‘my’ chosen ones. I do not know anyone. Their name is unknowable.

To greet them in the morning,

I cork my last breath

and sound into a thin-walled crystal jar.

I pray wherever

‘my’ murdered hostages are not cursed.

***

Shaggy Trees Will Hide Our Shapes…

Shaggy trees will hide our shapes.

Promise to cry and remember about redemption.

Promise to keep the scores of scream-songs

you heard in cold wards next to yours.

We are here. We’re standing, warm, alive, and bullet-torn.

Look: there’s your shadow around the corner, followed by mine.

Sunken ships line up for a battle,

breathing wind, water, fire, and soil.

We are here. The sky is under our feet; the revival — above the sky.

Not the price we wished to pay

for an unfaltering ascent of our tribe.

But we’ll get another chance to fly.

The time is striding bravely away from hell,

even though it’s ready to yield to it.

Be afraid and cry — in fact, it’s not scary at all.

Scary is when you can no longer fear.

* These poems were written in 2022 for “Antytvir”, a writing contest for teens. It is an educational project of Mystetskyi Arsenal within the International Book Arsenal Festival. Its goal is to promote creative writing among high school students and create a platform for expressing yourself in a non-standard way. The organizers designed this project in 2020 and 2022 to support Ukrainian youth in highly stressful situations by allowing them to write and make their voices heard. Translated into English and illustrated by Cultural Hub NGO within the “Wars. Ukrainians. Humanity.” programme.

Author: Viktoriya Stasko, 15 years old

Translator: Hanna Leliv

Illustrator: Nastia Haidaienko

Content Editor: Maryna Korchaka

Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski

Усім вимкнути світло. Вірші

Сонце із нас насміхається, тобі не здається?

Сонце із нас насміхається, тобі не здається?

Його б загасити, йому б заперечити,

Кинути криком у небо, може відірветься

Чи ми на всі свої дні вже приречені?

Де взяти інструкцію життя “на завтра”

Від сталих покинутих Богом орбіт

Відпливати на старих акулячих зябрах

Шмагаючи хвилі задублих солоних чобіт?

Отче, я вдома! Мій дім — мінне поле!

Мої руки у крові, у теплі обвуглених тіл,

Забери хоч на мить під розірвану ковдру,

Не дай сивим віям перетворитись на пил.

Ти чуєш, Аїде? Може у тебе безпечно?

Ціною життя бронювали дешевий мотель?

Прохання мої часом і недоречні, та

Дай стати жильцями твоїх підземель!

***

Мені дозволяють молитися за інших там, де матері убивць проклинають “моїх” убитих…

Мені дозволяють молитись за інших там,

де матері убивць проклинають «моїх» убитих.

Мої убиті стояли на краю неіснуючих брам –

їх вбивці повернуться з хрестами, заробленими в битвах.

Та нехай хоч ні з чим: вони повернуться,

стануть спокійні, ситі й помиті,

Мої ж залишаться у мене в розмовах,

в моєму молитовному світі.

Сподіваюся, хоч в тихих звукових хвилях

вони зможуть спокійно пожити.

Вам тут раді, вам тут вірні,

тут безпечні широкі транзити.

Обирай куди їхати, обирай чим обідати,

обирай що будеш робити.

Що хочеш, в що віриш, що любиш.

Ось мої реквізити!

Я молюсь, щоби вижили. Я молюсь, щоби вижити:

вони викрикують псалми в груди “моїх” обранців.

Я нікого не знаю, ім’я їх — не визначити,

тому, щоб привітатися вранці,

Я коркую останній свій подих

і звук в тонкій кришталевий банці.

Молюся будь-де,

де не проклинають “моїх” убитих бранців.

***

Патлаті дерева сховають наші з тобою фігури…

Патлаті дерева сховають наші з тобою фігури.

Пообіцяй мені плакати і пам’ятати розплату,

Пообіцяй зберегти криків‐пісень партитури,

Що чула ти їх у сусідніх холодних палатах.

Ми тут. Стоїмо теплі, живі й розірвані кулями.

Дивись: он твоя тінь за рогом, моя — за твоєю,

Шикуються в бій кораблі затонулі,

Дихають вітром, водою, вогнем і землею.

Ми тут. Під ногами — небо, над небом — відродження,

Не тією ціною, яку хотілось б віддати

За нашої зграї безперервне сходження,

Та буде нагода іще політати.

Час вже крокує від пекла відважно,

Хоча він і пеклу готовий віддатися.

Бійся і плач, насправді, це зовсім не страшно.

Страшно, коли вже не вмієш й не можеш боятися.

* Поезію написано 2022 року для підліткового літературного конкурсу «Антитвір». Це освітній проєкт Мистецького арсеналу у межах Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал». Він покликаний стимулювати розвиток креативного письма серед учнів старшої школи та створювати майданчик для висловлення у нестандартний спосіб. У 2020 та 2022 роках проєкт був задуманий організаторами як спосіб підтримати українську молодь у надзвичайних стресових ситуаціях через можливість писати й бути почутими. Перекладено англійською мовою та проілюстровано ГО «Культурний Хаб» в межах програми «Wars.Ukrainians.Humanity.»

Авторка: Вікторія Стасько, 15 років

Перекладачка: Ганна Лелів

Ілюстраторка: Настя Гайдаєнко

Контент-редакторка: Марина Корчака

Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі