Недоосніь

осінні вірші, третій курс
і чверть життя закинуто в наплічник
на цвинтар смерть приходить, ніби друг —
сідає поряд,
в руці тримаючи підсвічник.

поміж могил тихіше, ніж в собі
птахи у клітці ребер рвуться на свободу
всі діви божі мовчки плачуь в кам’яні
долоні, а янголи схиляють голови пусті
метафізично кажучи й пусті по суті,
до мене.
позаду чветь — попереду — за чветь четверта
і пухнуть мертв’яками навесні
синюшні вени
і роз’їдать спогади-кліщі,
як пожирає вогнище суху колоду
зітхають втомлено покійники в землі
і віддають хворобами дуби
каштани, перехожі, клени, люди

осінні вірші, третій курс
і чверть життя занурено в наплічник
підходить смерть і обіймає, наче друг.
на мій рукав накрапав воском перповнений
моїм вже прожитим життям підсвічник

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Рістор’s story.