Пафос

львівська школа поетів
львівський горілчаний завод
львівська кав’ярня бамбетлів
львівський винниківський курорт
львівський університет франка
львівська вулиця городоцька
львівська китайська стіна
львівські алкоголіки під забором
і львівський палац мистецтв чи палац потоцьких.
львівська ріка полтва
львівський високий замок
який ніхуя не замок, а якісь незрозумілі руїни і облисіла
а також суто лиса львівська гора
а також чорні львівські брами
та захисні в минулому вежі, рівчаки та мури
львівська дощова вода
львів’ян незрозумілі, непередбачувані бздури
львівський запах з родовищ каналізації
львівська траурна хода
і львівська хвиля стогонів стосовно
постійної, такої звичайної, стагнації.
львівський личаківський цвинтар
львівський бар
на перетині світів — буковскі
львівська мережа дешевих алкомартеків,
де продають дорогий алкогось та нектари дешевих,
палених вин. Якийсь інший бар
достоту львівський, але з ірландським віскі.
львівський дідіок під собором
та достоту і тільки львівський костя грек
я певен, він запатентований кам’яними львівськими левами
і в нагорду за увагу і терпіння роздає кожному охочому
наче афтограф, свій недоїдений чебурек.
львівське бидло, а також львівський сихів,
а також рясне, рудно, левандівка, брюховичі,
горілчаний завод — знаю, що вже казав
і стрьомна водка — немирів
суто для рифми, в ній теж немає ніхуя львівського
львівські парки та вулиця лисопадових зривів,
точніше, всього лише одного зриву,
львівський вітер під всім відому і улюблену львівську зливу.
львівська погода, яку можна гнобити та гнидити вічно
але в глибині душі неможливо її не любити
як і львівських жінок
які, (вони теж доволі часто — як погода,
і ставлення до них — аналогічне, як до погоди)
однаково прекрасні і коли намагаються втриматись на шпильках,
пензлючи, наче п’яні в морі кораблі, вимальовуючи
незрозумілі візерунки та пентаграми на львівській бруківці
і коли трохи забагато зайвого
вилили в себе і так порядно вже перехилили.
львівські бомжі та львівські фріки
о, так, усі ці тихі львівські божевільні
хворі на голову, француваті, причмелені
подурілі, шизонуті і непохмелені,
які розтікаються вулицями, ніби джунглями розпинаються ріки.
як можна усіх їх не любити — але рідко і тільки на відстані
львівські трамваї, тролейбуси та електрички,
львівська кава — така заяложена, пафосна, але і її також треба вміти робити.
львівська спека і люта львівська зима, яка може два місяці скупо і скромно обходитися без снігу,
а потім сипонути в лютому так,
що до літа не тане і просто чорніє, крижаніє, пече,
навіть тліє — повірте, для львівських бомжі не буває повністю безвихідних ситуацій
львівскі тісні кишечники вулиць
львівські низькі каракулі і родимки площ
львівські архітектурні масиви
крапель дощу на обличчях курсиви
які переходять в стіни теплих, літніх злив
і львівські калюжі — водосховища
гірських, але забруднених товщ
води.
сюди,
загалом, ще багато всього можна було дописати, вписати,
по ходу свого існування намагатимусь уск це сюд заносити,
але наразі,
мені вже западло і просто лінь перераховувати усі плюси та випадкові мінуси.
львів’яни й так знають свого міста говерли,
нульові рівні моря та плінтуси.
бо львів багато за що можна не любити
але любити його- причин є на трохи,
ну хоча б на кілька, та й більше.
львів — це місто
любити яке треба вперто і талановито вміти
гладити гриви левам,
задурно пишатись невідомо чим, за що я його просто ненавиджу,
ібо досить пишатись невідомо чим, що від нас не залежить,
але достоту люблю за можливість
записувати на стінах та на бруківці
вільні — за змістом, а не лише за формою, — вірші.

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Рістор’s story.