49 відтінків похмілля
і 50ий зараз якраз випробОвую
виходити з бару зранку на світ божий
наче партизан із підпілля
вчитись ходити, дивитись під ноги
і користуватися мовою.

ніч залишає власні печатки на блідому обличчі
як коханка драпає спину
чи лишає волосся на комірі
похмілля в червоне забарвлює очі
перетворює воду на еліксир життя
і тіло на глину
і вулиця переді мною — пливе рікою
і кумедно клубочитсья
димом.

похмілля ходить зі мною об руку по місту
облизує запахом трпуним усіх перехожих
навіть дворові собаки втікають від мене,
ніби я переношу віспу
і мене невимовно тягне до місць відхожих

я віддаю землі усі шлункові соки
і всі корисні мінерали шлунка
і мертвими петлями закручуюсь довкола стовпів
я жадаю від дам хоча б одоного в уста поцілунку
а чомусь нариваюсь на удари биків.

з ментами в нас одна забава -
гасати площами і бавитись у хови
вони всі жирні, тож одна халява —
сташніш втікат від корови.

і переждавши день по закутках та в тінях
вертатись знов у світлий храм —
буковскі, і якщо не годен сам,
то з друзям. в критичних випадках — то й на колінах
в цей рідний дім, в свинюшник, п’яний дим, угар, бедлам
де підлога вся липка від пива
і п’яні тіні бігають по стінах.

похмілля знову сяде на коліна — коханкою вночі,
а зранку буде вірним другом
у шлунку ядерні божки, бомжі
ведуть війну, танцють бугі
і хом’яками бігають по кругу —
довкола — плетиво вогнів
чорти, мерзенні грішники, святі,
обливають водкою, вином, намулом
і потім я — вусатий морж серед бухих моржів
нас світло боже вилізу і поповзу
у світ, вмираючи під сонця полуденним дулом.

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Рістор’s story.