Випадково, сорі

коли вдивляюся в твоє лице,
намагаючись назавжди закарбувати в пам’яті ці риси і вилиці,
мимовільно пробігає думка,
що Господь особисто виплавив твій скелет
зі срібла,
в міхах і ковальнях пекла,
поставивши світ на паузу, особисто
наніс на твій череп пластилін шкіри і акуратно,
кілька тисячоліть, виводив і випещував обриси твого лиця.
наказав херувимам розчісувати твоє волосся
і суккубам доглядати за твоєю білосніжною
алебастровою шкірою.

і що вийшло у висновку — мармур і тендітінсть ніг,
совині, кольорові очі і пухкі, як булочки, уста.
грудей духмяний і п’янкий пиріг
краса настільки неможлива і водночас вся така проста
від всього образу з’являється частково страх і трепет
наскільки глибоко й надовго — можливо, навіть, назавжди, -
можна впасти в ці сливові яблука очей.
триматимусь подалі мрій про тебе,
триматиму десь поряд цей примарний шепіт
про цинамон твоїх ключиць,
про ніжінсть твоїх пільків-теплиць,
бо ж
в пустелях й джунглях твого тіла загубитись можна так
що не виведуть ні опіум, ні компас, ні мойсей

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Рістор’s story.