Маяковський

величезне тіло розпласталось по кімнаті
завмер, наче беззубий, глибочезний рот.
ним намаглись, перед смертю
ще щось Полонській сказати,
але поет вже покинув площину земних
і комуністичних, широт

він відлетів через діру у грудях
мабуть, я не знаю точно куди, в якийсь трагічний
для нервотиків, Рай
під бас труби, під стукіт ложок об кастрюлі — зімпровізовані барабани
цей… хто він — письменик, комуніст, громадянини
РСФСР чи просто ріфмопльот, бабій і дармограй?

і поки буржуї доїдали своїх рябчиків
а хмари сушили на линвах небсних штани
поезія душить пуповиною відчаю
своїх найяскравіших підрядчиків
топить в алкогольному озері
ставить обличчям — ба-бах! — до стіни.

останні смужки жовтого, наче сорочка, світла
добігали кінця, перед його гаснучим поглядом —
як співали оркестр Че — йому вже не втсигнути в 31-ий
а в особистій хронології — в 36-ий рік
останні рядки звисають з пюпітра —
повішались на галстуках і хриплять
поки в кімнату забігає та сама, та жінка
муза, вбивця, величезна, аж до спазмів, до крові
до смерті любов — Ліля Брік

Його лисина вкрита цятками, ніби крапками, які він просто ненавидів,
як і коми й усе старе, все церковне, слов’янське
в його ребрах билося серце, яке за мить перекачувало
крові й бензину літрову каністру
його свідомість с(т/д)ихала, свистіла, шипіла
наче відкорковане шампанське,
і забивався в горлянку востаннє, овіяний жахом,
ніби в риба в глибини рахманні,
недожований, недотравлений, недосказаний крик…

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Рістор’s story.