заспокоювати твій роздратований пульс
тримаючи в руках твої зап’ястки
вгамовувати твої розхитані нерви
холодним носом припікати комарині укуси на твоєму тілі
стягувати волосся в косу, щоб потім його розплітати
згадувати початок і не чекати сумної розв’язки
скидувати одяг і відривати від обличчя маски

розгублено стояти поруч, не чекаючи відповідей
тримати про собі всі свої німі запитання
згадувати твій усміх і намагатись вловити запах
від зупинки до дверей
ніна що не претендувати і нічого не сподіатись
практикувати йогу, любов та мовчання

писати вірші, які навряд комусь коли-небудь
потраплять на очі
збирати соснові гілки та жолуді в парку
перебинтовувати твоїми віршами рани
які кривоточать
непомітно і тихо
не вірити ворожкам та рекламним агентам, які лиш
віджучення та розрив напророчать
вкладати листя в конверт, написавши тобі листа
криво приклеївши марку
очікуючи твоєї відповіді, рахувати до ста

A single golf clap? Or a long standing ovation?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.