Write a story

Кепсько у мене з наративним підходом,тому “write a story” звучить,як “підкори Еверест”. Хотіла розповісти,що 4 роки психологічного факультету навчили мене не тільки все навкруги знецінювати,але і в знеціненому знаходити щось потенційно круте. Отже,останній рік (активно просто,до того цей процес був в’ялотекучим) мене ламає ніби криголамом. І тільки зараз я збагнула,що я призвичаїлась сприймати себе як tabula rasa. Щохвилини доводиться робити вибір. Якоїсь миті цей вибір перестав бути автоматичним,тепер обране стає таким внаслідок аналізу (автоматичного вже,якщо хочете — з тією різницею,що я відчуваю нині,як шестерні у цьому механізмі крутяться,інтуїтивно ж вловлюю,що призводить до найбільш серйозних ускладнень у роботі системи). І от тепер,тримаючи в голові Сократівське “пізнай самого себе”,я розумію,що для аутогнозису достатньо відслідковувати свою реакцію на купу подій,ситуацій. На свій щохвилинний вибір. Яка ж tabula rasa,якщо твої реакції викликаються присученими тобі у процесі соціалізації світоглядними конструктами? Може,й так,але практично все,у чому я усвідомлюю своє “я”,є відмінним від цих конструктів. Воно не є протилежним,воно просто інакше. І зараз мені ця відмінність видається ефективним щепленням проти криз самоідентифікації. І на тому дякую.