Перспективи миру та саміт “нормандської четвірки” 2 жовтня 2015 року
Aвтор — Длугач Д., аналітик-стажер ІАС
Саміт “нормандської четвірки”, запланований на 2 жовтня 2015 року за результатами телефонної розмови лідерів Франції, Німеччини, України й Росії, відбудеться на фоні багатьох, на перший погляд непов’язаних між собою подій та тенденцій у міжнародних відносинах, які лише останнім часом почали привертати увагу української спільноти. Це майже місячна тиша в зоні АТО, проблема біженців у Європі, раптова (якщо дивитися зі сторони) зміна порядку денного в Росії з України на Сирію, відповідно й переорієнтація уваги світу на стару-нову гарячу точку. У цій статті ми спробуємо пов’язати вищеперераховані фактори та зрозуміти, як вони впливатимуть на перспективи зустрічі лідерів “нормандської четвірки” та ситуацію на сході України загалом.
Так як мова йде про досить складну систему з багатьма факторами впливу, то ми окремо опишемо інтереси ключових акторів (Україна, Росія, Німеччина, Франція, США) та спробуємо визначити найбільш імовірний з можливих сценаріїв. Детальніше про кожен з них далі.
Стан системи:
1) Україна та Сирія є двома найболючішими точками дотику, в яких перетинаються інтереси США, Росії та Європи (Китай ще не демонструє відповідного рівня активності, лише починає поступово втягуватись та наразі діє переважно в тіні). Виходячи з цього, ситуації в Україні та Сирії є взаємопов’язаними. Якщо є конфлікт інтересів, то рано чи пізно починаються переговори та взаємні поступки, тим паче, що є проблема, яка потребує спільних зусиль (принаймні так подається) — це ІДІЛ. Для нас ці «торги» є критично важливими, оскільки від того, як великі держави визначать свої пріоритети в тому чи іншому регіоні, залежить вирішення проблем Донбасу та Криму.
2) За результатами зустрічі Міністрів закордонних справ країн “нормандської четвірки” 12 вересня, були зроблені такі коментарі: Ф. Штайнмаєр зазначив, що переговори «значно просунулися вперед», але залишилися невирішені питання; С. Лавров оцінив процес «достатньо позитивно», проте також згадав спірні деталі, в яких «диявол»; П. Клімкін сказав, що є розбіжності майже з усіх питань. Цікавим є факт, який підмітила аналітик ІАС Кобринович М. у своєму дослідженні: «Більшість західних ЗМІ подали коментар Штайнмаєра, трохи менше Лаврова, та майже всі опустили слова Клімкіна. Виходячи зі змісту повідомлень, можна зробити висновок, що Європа подає цей конфлікт своєму суспільству в кращому вигляді та, можливо, у зв’язку з проблемою біженців намагається посунути його на задній план».
3) Очікуваний порядок денний на саміті в Парижі: питання місцевих виборів на території сепаратистів, договір про відвід озброєнь калібром менше 100 мм, а також проблема того, що буде після закінчення строку дії Мінських домовленостей (1 січня 2016), якщо вони не будуть продовжені.
Україна
Основний інтерес політичної еліти України щодо цих переговорів визначається місцевими виборами, які відбудуться 25 жовтня, тобто після саміту. Уже зараз ми можемо спостерігати дуже показовий процес — спроби провладних партій (“Солідарність”, “Народний фронт”, “УДАР”) об’єднати виборчі списки чи взагалі злитися в одну. На наш погляд, це відбувається через суттєву втрату ними своїх рейтингів. На сьогоднішній день більшість політиків, що знаходяться при владі після революційних подій 2013–2014 років, найсильніше асоціюються у виборців з неуспішною війною, відсутністю відчуття змін та загалом з усім негативом, який накопичився протягом останніх років. Це створює серйозні ризики для влади на наступних виборах, оскільки саме за таких умов посилюється вплив різних популістських праворадикальних рухів. Такі події, як загибель трьох військовослужбовців Національної гвардії під Верховною Радою та наступна інформаційна кампанія проти ВО «Свобода», арешт І. Мосійчука за корупцію — удар по Радикальній партії, підтверджують цю думку. Це своєрідна попередня реакція влади, спрямована не лише на дискредитацію цих рухів, а й на об’єднання людей навколо «адекватних» сил. Проте всього цього: об’єднання списків, кампаній — проти популістських сил недостатньо. Для того щоб повернути собі втрачені позиції, владі необхідно продемонструвати певний позитив. А останній зараз найбільше пов’язаний з миром на сході. Саме це визначає інтерес політичної еліти України до успіху переговорів у Парижі, чим може бути як проведення виборів у так званих «ДНР» та «ЛНР» на українських умовах, відведення озброєнь, так і просто тривала тиша. Саме це робить діючу владу залежною від рішень Росії, оскільки зрив цих переговорів, як це відбувалося з Мінськ-1 та Мінськ-2, може призвести до серйозної дестабілізації та поступової втрати влади. Щоправда як резервний, хоча й менш ефективний, варіант позитиву можна розглядати, наприклад, візит Генерального секретаря НАТО Й. Столтенберга та так звану міжнародну солідарність. Цей візит, розкручений українськими ЗМІ, викликав асиметричну реакцію російських мас-медіа, у яких Україна знову постала в негативному контексті. До цього вони майже місяць «глушили» тему України Сирією, біженцями, корупційним скандалом у Республіці Комі і т.д.
Німеччина та Франція
Проблема сирійських біженців дійсно відсунула війну в Україні на другий план для Європи. За офіційними заявами, їх очікується від 800 000 до понад 1 000 000, наразі про розподіл за квотами домовилися лише стосовно 120 000, США заявили про готовність взяти до себе ще 85 000 (дещо іронічно виходить). Слова А. Меркель від 22.09.15 про можливість вирішити цю проблему лише за допомогою Росії та Туреччини дійсно не безпідставні. Цікавим є матеріал португальського видання Publico, згідно з якимТуреччині та Саудівській Аравії, які підтримують боротьбу проти Б. Асада в Сирії, необхідно було залучити Європу до цього конфлікту через нестачу власних ресурсів. Publico пише про те, що наплив біженців до Європи був спровокований Туреччиною, яка пропустила іммігрантів, більшість з яких знаходилися в таборах на її території. Варто також зазначити про зацікавленість США в цьому, з огляду на їх інтереси в Сирії. Як би там не було, Європа втягується в цей конфлікт, і вже зараз більшість «прикордонних» та «транзитних» країн ЄС заявили про необхідність боротися не з біженцями, а з причинами їх появи, тобто режимом Б. Асада та ІДІЛ. Серед країн Європи на сьогоднішній день лише Польща та частково Швеція намагаються привернути увагу до конфлікту на сході України, вони керуються власними інтересами безпеки через територіальну та геополітичну близькість Росії.
Що стосується власне саміту “нормандської четвірки”, то, окрім інтересу Європи до діалогу з Росією стосовно Сирії та прагнення зробити все, щоб конфлікт на сході України не спливав найближчим часом, спостерігається така тенденція: А. Меркель, яка від початку взяла на себе роль посередника в українсько-російському конфлікті, зараз намагається дистанціюватися від нього як через проблему біженців, так і через негатив від зриву попередніх домовленостей. У той же час, Ф. Олланд пропонує майданчик для переговорів. Це пов’язано як з необхідністю дати Німеччині зосередитися на біженцях і Сирії, так і з власними інтересами. Ф. Олланд до недавнього часу мав вкрай низький рейтинг через свою внутрішню та економічну політику, і лише після терактів у офісі Charlie Hebdo та демонстрації міжнародної солідарності й згуртування людей проти спільної загрози його офіційно заявлений рейтинг зріс на 20%( до речі, подібна демонстрація міжнародної солідарності можлива й з Україною, якщо стане зрозуміло, що П. Порошенко ризикує серйозно втратити свої позиції внаслідок зриву ще одних домовленостей). Так як ефект «Charlie Hebdo» не протримається довго, Президенту Франції необхідно закріпити свої позиції певними зовнішньополітичним кроками. Успіх цього саміту в його інтересах, але навіть за умови негативного чи порожнього сценарію, сам факт проведення переговорів у Парижі зіграє йому на руку.
Росія
Моніторинг провідних російських ЗМІ показує, що з кінця серпня Росія змінила порядок денний з України на Сирію. Це стосується не тільки інформаційного, а й реального просторів, де ми спостерігаємо нарощування РФ свого військового контингенту в Сирії. Також з початку вересня в зоні АТО спостерігається відносна тиша, 5 загиблих внаслідок бойових дій, РНБО передає, що відбуваються лише провокації та майже не використовується важке озброєння. На наш погляд, це так само пов’язано з проблемою біженців у Європі. Фактично, Росія включається в активацію старого-нового конфліктного простору, де вона буде потрібна іншим акторам як партнер. Це боротьба з ІДІЛ та можливість вплинути на режим Б. Асада. Переорієнтація на Сирію дає Росії можливість знову заявити про себе як велику державу та відійти від невдалої для всіх сторін війни на сході України. У той же час, як зазначалося вище, існування двох точок перетину інтересів (Сирія та Україна) рано чи пізно призведе до взаємних поступок один одному між Росією, Європою та США. І тут небезпека для нас полягає в тому, що Росії набагато простіше піти на поступки в Сирії, ніж в Україні. Проблемність співробітництва між Європою, США та Росією в Сирії полягає в невизначеному майбутньому Б. Асада. У той час як у Європі та США сформований вкрай негативний імідж Асада, через що співпраця з ним — це серйозні репутаційні ризики для політичних еліт Заходу, в Росії немає позитивного ставлення до Асада як такого. У Росії на першому місці стоїть власний статус на світовій арені, отже, в пріоритеті є не збереження режиму Б. Асада, а забезпечення власної військової присутності та участі у вирішенні конфлікту. Так як варіанти збереження власної присутності в Сирії без Б. Асада існують, то Україна має бути готова, що саме відносно неї будуть поступки з боку Європи та США.
З іншого боку, є варіант, за яким поступки будуть з обох сторін в обох точках. Інформація про нарощування Росією військового контингенту в Придністров’ї, плани з будівництва військової бази на кордоні з Україною та авіабази в Білорусі свідчать про підготовку Росії до затяжного пасивного стану конфлікту на сході України, тобто ми говоримо або про замороження цієї війни, або про закінчення проекту «Новоросії-ДНР-ЛНР» в обмін на неофіційне визнання анексії Криму та поступове забуття про нього. У такому випадку військова база призначена для відлову та концентрації в одному місці бойовиків та солдат, що повертатимуться з Донбасу. Ці два сценарії: сценарій замороженого конфлікту чи поступового виводу військ зі сходу та забуття Криму — підтверджуються трьома подіями:
- акція з блокади Криму проведена кримо-татарськими та українськими активістами як спроба повернути увагу світу до півострова. Важко сказати, чи це була ініціатива влади, чи громадянська акція;
- так званий переворот у ДНР. Більшість ЗМІ та аналітиків ІАС дійшли до висновку, що це була заміна Росією А. Пургіна на більш лояльного до Мінських домовленостей та слухняного Д. Пушиліна;
- «відродження» Д. Медвєдєва. Останнім часом відбулася активізація діяльності російського Прем’єра. Він частіше з’являється на публіці разом з В. Путіним, також були звільнені ряд чиновників, які вважалися опозиційними до нього. Це говорить про те, що навіть якщо Путін не може піти на поступки через свій імідж, він має того, хто зробить це за нього.
США
Позиція США відносно українсько-російського конфлікту залишається незмінною. Б. Обама від початку свого терміну, враховуючи суспільні настрої в США, намагався проводити політику невтручання в гарячі точки. У нього це не дуже вдалося у випадку з Сирією, але його намірів це не змінило. Він по сьогоднішній день намагається тримати дистанцію від проблеми українського сходу. Озвучує позицію США та всі коментарі з цього приводу віце-президент Дж. Байден. Таким чином, Сирія є пріоритетом для Б. Обами, від вирішення цього конфлікту залежить те, чи виправдається його політика «поміркованого ізоляціонізму», оскільки навіть поліпшення відносин з Кубою та Іраном не посунуть проблему Сирії на задній план. Відповідно, США задекларували свою підтримку Україні, проте якихось серйозних кроків під час терміну Обами варто очікувати лише в тому випадку, якщо Європа та Росія домовляться стосовно Сирії та України в обхід інтересів США. Ймовірність цього існує, тим паче, якщо США дійсно мають відношення до спровокованого Туреччиною потоку біженців з метою втягнути Європу в Сирію.
Висновки
1) Стосовно саміту “нормандської четвірки” 2 жовтня:
Найбільш вірогідним видається сценарій того, що переговори закінчаться успішно зі знаходженням певного загального компромісу та, можливо, врегулюванням питань місцевих виборів та відведення озброєнь. Кулуарно також домовляться про уникнення яких-небудь кроків, спрямованих на ескалацію конфлікту. Цьому сприяє наявність спільного інтересу (Україна — вибори, Європа та Росія — Сирія).
Також можливим є сценарій ескалації конфлікту, тобто зриву домовленостей. Він дещо відповідає інтересам Росії, оскільки дає можливість дестабілізувати ситуацію та підірвати довіру до діючої в Україні влади. Але негативу для Росії буде більше. Зрив ще одних домовленостей створить у населення України (меншою мірою Росії та Європи) дуже погану асоціацію: Мінськ-1 — Іловайськ, Мінськ-2 — Дебальцеве, Париж — … Це означатиме остаточну втрату довіри до переговорів будь-якого формату. Ще раз заявити про необхідність переговорів стане політичним самогубством для українських державників. А так як переговори є єдиним місцем, де Росія може якось розігрувати свою карту з визнанням-невизнанням самопроголошених республік, то такий результат не є в інтересах Росії. У порожньому результаті саміту (прийшли, поговорили, заявили про щось) також незацікавлена жодна зі сторін.
2) Стосовно конфлікту загалом:
Ми маємо констатувати, що реальні інтереси України не співпадають з інтересами жодної з інших зацікавлених сторін. Якщо дозволити ситуації розвиватися відповідно до інтересів США, Європи та Росії, то будь-який з сценаріїв у тій чи іншій мірі буде негативним для нас. На сьогоднішній день ситуація рухається до замороженого конфлікту, з невеликими шансами на поступове «злиття» Росією самопроголошених республік. Якщо так, то Росія досягла своїх цілей і Донбас вже є нашим Придністров’ям з огляду на те, як від нього залежать позиції нашої влади.
Ймовірність того, що Європа повністю закриє очі на проблему українського сходу через Сирію, існує, але вона не значна через те, що це серйозні репутаційні втрати. Також певні кроки Росії демонструють готовність до компромісу, який, однак, не відповідатиме інтересам України в повній мірі.
Усе це говорить про те, що Україна має змінювати свою стратегію зовнішньої політики від повного погодження її зі своїми «стратегічними партнерами» до самостійних кроків, спрямованих на захист наших національних інтересів. Якщо ситуація з блокадою Криму — це ініціатива влади, то це правильний напрямок, оскільки це він не дасть міжнародній спільності забути про українсько-російський конфлікт. І ми повинні далі це розвивати.
25/09/2015
Опубліковано: http://iac.org.ua/perspektivi-miru-ta-samit-normandskoyi-chetvirki-2-zhovtnya/
