Ґаджет як задуха гуманітарної освіти
“Залізничні мандрівки на великій швидкості нереальні, тому що пасажири, не маючи можливості дихати, помруть від задухи”
1830 рік.
Діонісій Ларднер.
Професор філософії та астрономії
Лондонського університету.
Останні кілька днів український фейсбук лихоманить холівар представників ВНЗ на тему використання електронних пристроїв студентами гуманітаріями під час (лекційних) занять.
Було б недоречним залишатися осторонь і не накинути на вентилятор. Тим більше, що за останні 20 років кожна клітинка мого організму випробувала на собі всі етапи вітчизняної системи вищої і найвищої освіти — від слухача підготовчих курсів для вступників до кандидата наук і двічі в.о. декана факультету (стаціонарного та заочного).
Ті, хто хоч раз мав необережність дивитися / слухати мої виступи на тему “Проектного навчання” вже з 3-й хвилини презентації знають моє ставлення до цієї проблеми. Яка виходить далеко за межі питання — чи ходити викладачам на пари з Wi-Fi / GSM глушилками, чи проводити заняття в коворкінгах в форматі антиконференцій.
Адже проблема набагато глибша.
Ця проблема — страх.
Що виходить з обох сторін лекційної аудиторії.
Страх студентів перед SMM-пенсіонеркою зрозумілий, тому що навіть мені було б цікаво подивитися як “Мата Харі соціальних мереж” буде крейдою на дошці демонструвати налаштування таргетування на піксель аудиторії і висвітлювати способи поліпшення метрик охоплення та залучення.
А ось ці 150 спартанців з планшетами та маками на початку лекції здатні вбити цвях у двері авторитету і статусності навіть для деяких маститих апологетів педагогічної думки.
Причина не в тому, що покоління Z, що заходе на лекцію зі смартфоном, може миттєво перевірити будь-яке твердження, висловлене викладачем. І навіть не в тому, що хіпстер може поставити уточнююче запитання, після чого погуглити на нього відповідь і порівняти на відповідність.
Головний страх у лектора викликає думка про те, що студент вже заздалегідь загуглив питання, знайшов відповідь і разшарив його іншим присутнім в аудиторії студентами. І у викладача є всього один шанс залишитися в очах студентів гідним уваги і поваги до кінця семестру (курсу, навчання) відповівши на це питання хоча б приблизно вірно.
Інакше — некомпетентність, ганьба і жорсткий троллінг в соціальних мережах, який, в силу розвиненості інформаційних технологій, буде розгорнуто ще до моменту, коли пролунає дзвоник з пари і герой покине лекторій вже в статусі мема або зірки YouTube.
Це була психологічна сторона питання. Ще є перспективна сторона.
“Лекції з юриспруденції вимирають” — визнав 14 червня 2017 року Nick Barber (Trinity College Oxford)
Ми про це тлумачимо вже другий рік поспіль.
Причина? Не тому що підчас лекції на задній парті шпилять на смартфонах в режимі мультіплеєра в Asphalt 9 або на першій парті йде збір лайків під селфі на тлі лектора з підписом “Ще один невтішний день у пеклі”.
Чому ж тоді?
- Тому що в форматі МООС на середину 2017 року вже понад 7000 готових курсів
- Тому що освіта перейшла в мобільні додатки і месенджери (не поспішайте, Мілана буде нижче)
- Тому що після IV промислової революції економіку знань ще вчора треба було замінити на економіку мислення
- Тому що важливіше навчити не запам’ятовувати дефініції та класифікації, а підштовхнути до самостійних висновків і нестандартних способів вирішення поставленої проблеми.
Think outside the box. У нас не просто заборонено вийти за межі коробки встановленого формату мислення, а й навіть відкрити в ній кришку.
15 років викладацької діяльності, трохи більше 6 000 випускників. І жоден з них за весь час не прийшов до мене з історією успіху про те, що “вчора надавав платну юридичну консультацію і клієнт був просто в захопленні від того, як я йому допоміг розібратися з поняттям складу злочину і методологією юридичної науки”.
Найчастіше приходять з історіями типу
- “На другий ранок поставили завдання скласти до вечора NDA із західним контрагентом”
- “Перший місяць займався розробкою карго-страхування по бербоут-чартеру” тощо.
Адже, якщо у студента є голова, і вона знає букви — то досягши 17 років він у стані прочитати підручник або послухати теоретичну частину матеріалу в відео-лекціях будь-якого цікавого професора. Залишаючи з’ясування не зрозумілих питань для обговорення з іншими студентами. І тільки в складних випадках — на запити до лектора.
Передбачаю декілька найконструктивніших питань від незгодних і тих, хто сумнівається.
“Якщо ти такий розумний, що ж ти нічого не робиш, щоб це змінити?”
Прикиньте — роблю.
Причому успішно.
Успішно настільки, що, курс по “Hacking 4 Access 2 Justice” в Одесі буде запущений на 4 місяці раніше, ніж в Legal Design Lab Stanford Law School (і тут також не обійшлося без Мілани, але ще рано про неї). І проміжні результати курсу будуть публіковаться в офіційному блозі професора лабораторії правового дизайну Стенфордського університету Хосе Торреса (співавтора курсу).
І це тільки вершина айсбергу.
Зануримось глибше?
За 10 тижнів (з квітня по червень 2017 року) в пілотному наборі Лабораторії юридичних інновацій “Lexorium” пройшов курс по системі проектного навчання юридичним інноваціям.
Результат: з 4 придуманих учасниками проектів (7 студентів різних ВНЗ) :
- 1 проект брав участь в Legal Tech Hachathon,
- 1 проект пройшов до шорт-листу Гаазького інституту інновацій в праві і зараз проходить програму інкубації,
- 1 проект пройшов до півфіналу Aequo Legal Tech Challenge і очікує початку акселлераціонной програми.
“Так це ж авторський курс і авторська лабораторія, яка не має відношення до системи вищої освіти. Ти б спробував щось зрушити в державному вищому навчальному закладі.”
Ну ок.
Виклик прийнято.
В березні 2018 року запускаю спец курс для магістрів “Технології та інновації в юриспруденції” в справжнісінькому державному юридичному вищому навчальному закладі.
“Так це ж інновації. Ти б спробував щось зробити з класичними дисциплінами. Тут же сіллабуси, комплекси, 100500 звітів “
Really?!?
Watch me.
Серед кількох десятків прикладів візьму свіженький, за вчорашній день.
Курс “Транспортне право”. Лекція.
Замість півторигодинної начитки теорії з теми “Поняття, предмет, метод, принципи і структура правовідносин в сфері автомобільного транспорту” студентам запропоновано розділитися на 2 команди і протягом 30 хвилин підготувати 5 хвилинний виступ з 2 питань на вибір:
1. Правове регулювання ввезення автотранспорту на євро-номерах
2. “Сірі “і” чорні “схеми ввезення автомобілів.
3. Досвід інозмених держав з правового регулювання нерозмитненого автотранспорту
4. Правові способи зміни існуючої ситуації і переведення її до формату “win-win”.
(В цьому місці слабкодухих колег прошу хлюпнути собі “Курвазьє” або валеріани — в залежності від віку, посади і стану здоров’я, — тому що далі буде треш).
Отже, далі студентам дозволяється — вставати, ходити, виходити, перемовлятися, голосно обговорювати, сперечатись, і головне (хай Бог милує) використовувати будь-які засоби комунікації. (Нічого святого).
Через 30 хвилин кожна команда надає слово обраному серед них спікеру, який доповідає результат роботи команди, що працювала над питанням в співробітництві. Решта команд — задають уточнюючі питання, які НАСПРАВДІ ЇХ ЦІКАВЛЯТЬ, а не заготовлені зазделегідь чи з-під палиці викладача. З питань, на які учасники не змогли знайти відповідь — лектор дає свої пояснення з посиланням на чинне законодавство або практику.
Це називається — ефективна лекція.
Порівняємо підсумок?
- або 6–8 сторінок конспекту лекції дрібним шрифтом під диктовку від “голови, що говорить” з інформацією, яку можна загугли протягом 5–10 хвилин
- або — проаналізований живий кейс резонансної проблеми сучасного українського суспільства в 4 ключових аспектах.
Непередбачений результат — кілька студентів настільки зацікавились темою, що захотіли обрати її для вивчення в форматі статті для конференції і теми курсової роботи.
Хто ти така?
І чому береш участь у всьому,
що пов’язано з юридичною освітою?
Мілана — це персональний віртуальний асистент з юридичної освіти. Це повноцінна платформа зі зростаючим функціоналом, на якій містяться юридичні дисципліни. Вона живе в месенджері кожного зі студентів і викладачів права і є найшвидшим каналом комунікації між ними на даний момент. Бо не потребує завантаження.
На відстані двох кліків у студентів є можливість подивитись відео матеріал з потрібної теми, прочитати готовий конспект лекції, вивчити автентичний текст нормативних актів, вирішити завдання, відпрацювати двійки і пропуски — не виходячи з месенджера в будь який зручний час дня чи ночі. Не турбуючи при цьому викладача. Але якщо буде потрібно — то і викладачеві теж є можливість написати. З нею можна і поспілкуватися, задаючи навідні запитання по темі курсу , що вивчається.
Мілана — це не замінник викладача, а помічнця, яка звільняє його час для дійсно творчої роботи зі студентами. Це — наступний рівень після презентацій, онлайн-курсів і змішаного навчання. Вірніше — це все перераховане в одній платформі.
Її вже використовували для навчання студенти-юристи.
(З вересня 2017 року по травень 2019 року).
Можна подивитись демо-версією (1 тема) у фейсбуці.
Або продовжувати писати паперові методички, щоб підлізти під гриф “Рекомендовано МОН”, а потім впарювати їх студентам на заліку, щоб відбити витрати на публікацію. І з новою силою писати гнівні пости про нахабних студентів, які використовують смартфони на заняттях!
