Чому я пішов на службу в ЗСУ?

Мабуть кожний хлопчина до 18 років вже задумується про службу в армії. Захист Батьківщини - конституційний обов'язок, який повинен виконати кожен патріот.

Так сталося, що отримавши повістку, в мене з’явилися незрозумілі емоції. Ніби то страх до невідомого, чи то радість за те що буду виконувати свій обов’язок.

Спочатку було все класно. Нові друзі, спільна справа, військова техніка, полковники та генерали. Все було круто.

Десь після першого місяця служби, я почав розуміти деякі “армійські” поняття. Коли перед найважливішим в житті заходом, проявом великої любові до Батьківщини, прийняттям присяги на вірність народу України, наш ротний сказав що це чисто формальність. Ще й в придачу запитав хто хоче приймати, а хто ні. Це мене засмутило дуже.

Потім я потрапив до іншої частини, де прослужив 13 місяців.

За цей час мене звинувачували, що я засланий агент, шпигун і диверсант. Мовляючи на кшталт “що сильно умний, чи правильний".

Колектив в нас був не дуже. Командування нагадувало диванних військових, і це враховуючи що йде війна. Вони без ніякого сорому крали ПММ та інше, навіть правохоронці не могли нічого вдіяти.

Нас з товаришами перетворили на легальних рабів. Що я маю на увазі? Те що за 18 місяців служби, реально військової підготовки було 2 місяці. Решта це прибирання території, ремонти приміщень та різні роботи “по господарству”.

Отже в мене з’явилися питання, чому я пішов в армію? Коли я відчую себе патріотом? І коли настануть реальні зміни в цій структурі?.