Синергія


Був у мене якось курс “Теорія систем”, викладав його один розумний дядько із РНБО. Залишилось у мене в голові від цього курсу мало, пройшло багато часу, але одне слово не давало мені спокою дуже довго… Синергія!

Пояснення в лоб: 1 + 1 ≠ 2, що не ясно?! Що робить систему системою? Саме синергія описує таку властивість систем, коли ефект від усіх її складових перевищує просту суму від кожного елементу окремо. Це проявляється всюди і весь час. Прикладів мільйони. Цікаво — шукайте тут.

Пройшло ще декілька років і я зустрічаю це слово на тренінгу в одній із компаній, в якій я працював. Там намагаються уже відтворити ефект синергії в межах проекту, команди, компанії в цілому. Я пропускаю повз себе це слово знову…

Але чомусь сьогодні несподівано згадую про нього і воно не дає мені спокою уже котру годину. Чому? Та все це через події в країні. Мене обурює той факт, що країна-агресор не вважає нас повноцінною державою. Ви можете не погодитись, але в мене є підозра чому…

Я думаю, що державою зазвичай вважають апарат примусу і контролю і тд… Саме цей бюрократичний апарат у нас і недорозвинений, його можна вважати неповноцінним. Але в Україні відбувся феномен “Майдану”, який важко заперечити. У нас виникло нове державне формування, що базується на принципі синергії — “Майдан”. Я маю на увазі не повстання, не усунення старої влади… Хочу донести думку до людей, що саме волонтерство — це прояв нашої синергії!

В даному випадку 1+ 1 = 111, що означає дві голови краще, ніж одна, бо разом легше зібрати гроші на лікування хворої дитини, легше відбувати будинок сусіда, влаштувати на роботу біженця, підняти коляску із дитиною вгору по східцях, підштовхнути авто, дати відсіч агресору…

Хочу вірити, що настане той день, коли синергія волонтерства прийде на зміну бюрократії державного апарату хоча б в наших головах. Народ є тоді, коли ти не один, а за тобою твої люди. Коли самопожертва і благодійність переважають гордість і комфорт. Не знаю чому я це пишу, мабуть, сумую за тим духом, коли в метро рік тому, дивився в очі пасажирів і не бачив загублених, втомлених, сумних поглядів в нікуди. Я бачив своїх друзів, товаришів… надію.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.