«Перша шпальта. Всередені The New York Times». Відгук

Фільм «Перша шпальта. Всередені The New York Times» змусив задуматись про те, як змінюється світ, як гігантам з минулого доводиться брати участь у великій гонитві за увагу. І невідомо, хто виграє: досвід та ім’я чи оперативність та стопроцентна достовірність.

Уже з перших кадрів режисер дає нам зрозуміти, що таке New York Times: величне приміщення, де на світ з’являються тисячі примірників епохальної газети. Купа робітників, і всі чаклують над створенням The New York Times. З екранів телевізора лунає: «всі з нетерпінням чекають на загибель цього гіганта, а загибель все відкладається та відкладається. Але ніхто не сумнівається, що врешті-решт, газета припинить своє існування». А вона не припиняє. Вона змушена змінюватись. Ці зміни болючі, нетипові, неправильні — але вона мусить, інакше — не виживе. The New York Times пережила дві кризи. Одного з репортерів, Джейсона Блейр, викрили в плагіаті і фальсифікації, а військові репортажі Джудіт Міллер підтримували державну політику. Авторитет газети значно знизився, проте вона відреагувала на критику. У 2008 New York Times створила медійний відділ для огляду змін ЗМІ. Газета вступила в партнерство з інтернет-виданнями, та найняла Девіда Карра, колишнього наркомана, який захищає репутацію газети. Весь фільм ми спостерігаємо за Девідом Карром — штатним спеціалістом видання з питань медіа технологій. Дуже вдало підібраний герой. Його сарказм, його миттєві реакції, вражаюча біографія і навіть зігнута шия цікаві не менш, ніж доля американської друкованої преси.

Фільм повний гарних та вражаючих кадрів. Мені запам’ятались кадри з вибором того, що буде на першій шпальті. Дуже драматичний був епізод звільнення ветеранів редакції, що пропрацювали десятки років, наприклад, у відділі некрологів.

Рекламний ринок вже пішов зі шпальт газет. І якщо раніше газета відбивала гроші за рахунок реклами, то зараз рекламодавцям нецікаво вкладати гроші в рекламу у друкованих виданнях. Доходи від реклами скоротилися ще у 2009 році на 30%.

Друк став доступним кожному користувачу інтернета. Кожен може зробити новину і розмістити її в соцмережі. Боротьба за увагу аудиторії колосальна.Так, ситуація з WiliLeaks довела, що друковані видання не мають такого авторитету, як раніше. У 2010 році вони опублікували кадри повітряної атаки з боку США, після якої загинуло 12 людей. Уряд заявив, що це були бойовики, але насправді там було 2 репортера з Reuters. Про цю ситуацію у фільмі розповідає Брайан Стелтер. WiliLeaks, як незалежна онлайн-розслідувальницька платформа, стала конкурентом друкованій пресі. Адже все, що потрібно для того, щоб інформація дійшла до аудиторії — просто викласти її в мережу. А щоб опублікувати цю саму інформацію в газеті — потрібен час та ресурси. Недарма блогер, якого найняли у штат, підмітив: «Вони обговорюють новинку опівдні в той час, як я прочитав її в твіттері опівночі». Проте більшості користувачів соціальних мереж простіше зробити перепост, ніж створювати оригінальний текст або важливий контент. Тому газети ще живуть.

Наразі боротьба за життя друкованої преси схожа на передсмертну агонію. The New York Times намагається виживати, як може. Ввели плату за контент. Наразі катастрофа відкладена. Хороші авторські матеріали та експертна думка, все-таки, в ціні.