Гуртожиток

Дорога до гуртожитку

Із вікна мого гуртожитку видно криваво-червоні крони дерев. Мабуть, найчервоніші у місті! Однак поза як тутешня осінь швидко переростає в зиму, листя на них стає усе менше. Як тільки жовті, бурі, руді, кармінові, охристі, червоні листки опадають на землю їх спритно прибирають великими порохотягами чи, мабуть, точніше буде сказати “листосмоками” і від них не лишається й сліду. Лише сірий асфальт.

Найчервоніше у місті дерево

Будівля гуртожитку знаходиться на самому березі річки Тамар, неподалік від Центру міста, а також недалечко від місцевого заповідника. Таким чином студенти мають вдосталь як природи, так і культури. До того ж, зовсім недалеко звідси знаходиться музей Трамваїв і кожного ранку я бачу, як по колії завдовжки не більше двісті метрів їде останній у місті трамвай. Він червоний і дуже старий. Трішки нагадує львівські трамваї, лишень опецькуватіший і куціший (лише один вагон). Попри всю свою дивакуватість, його присутність мене втішає. Коли на нього дивлюся почуваюся майже як вдома.

Гуртожиток

Гуртожиток має чотири крила, з’єднані спільним коридором. І хоча зовні може виглядати ніби то два різні будинки, насправді воно усе пов’язано немов у вулику. У кожному крилі є з десяток житлових кімнат, де кожен має простір для себе, а також є бодай одна кімната для спільного відпочинку. У цій кімнаті є зона для дискусій та спільних трапез у якій стоїть довгий стіл зі стільцями навколо, а також зона для “гниття на дивані” із величезним теликом на півстіни та кількома диванами навпроти. Останню, зазвичай, окуповує групка “овочів”, що вилежуються на дивані і коли я йду до університету, і коли повертаюся. Найчастіше, дивляться мультики.

Кімната для спільного відпочинку

Поруч із чотирикрилим корпусом у якому розташовані усі наші опочивальні та кімнати для спільного відпочинку знаходиться довге приміщення зі скляними стінами, котре є водночас пральнею, кухнею та комп’ютерним клубом. В першій кімнаті знаходяться пральки та сушки, в іншій кімнаті — електроплити та комп’ютери. З того, що я бачу чимало студентів використовує час для прання як класну відмазку, щоб посидіти у Фейсбуці. Отож, доки лахи перуться (від години до півтори), а потім сушаться (ще біля години) чимало молодих людей сидить у сусідній кімнаті і сумлінно чекає, принагідно мандруючи розлогими стежками соцмереж. Мені ж через мою жваву вдачу на місці не сидиться. Я або йду на йогу, доки одяг переться, і готую їсти, доки той сохне, або ж знаходжу собі ще якісь цікаві справи, як от прогулянка парком, читання, написання нового розділу для книжки про Кондор чи нового посту до блогу. Хоча, звісно, на колір і смак товариш не всяк. Для людей котрі не люблять бігати по сходах так само як люблю це я, може й справді простіше сидіти під пральною машинкою і чатувати коли ж настане кінець, а потім як друзяга Альф спостерігати як одяг крутиться і перевертається у сушарці :)

Вікна гуртожитку

Доки я це писала, за вікном потемніло і похолодніло. Зашторюю вікно, закриваючи вид на прекрасне дерево й окидаю поглядом свою кімнату: письмовий стіл, стілець, ліжко, мат для йоги, полиці з книгами. На столі лежить недочитана книжка про контроверсійні та викличні книжки-картинки. До завтра треба прочитати ще один розділ. То ж іду читати.

На все добре!