Як пили жінки в традиційному українському селі?

У сучасних уявленнях сформувалася думка, що українські жінки мали високий статус і практично були на чолі сімʼї. Такі образи сформувались через радянські фільми, де часто зображувалося панування жінки над чоловіком, особливо у старих комедіях. Яскравим прикладом є фільм «Вечора на хуторі біля Диканьки», знятий за мотивами однойменного твору Миколи Гоголя. Чого вартий образ Солохи, яка маніпулює одразу декількома чоловіками. Справжній стан речей гарно простежується крізь призму алкогольних традицій та участь жінки в них.

Жінкам, звичайно, дозволялось пити вдома на свята разом з чоловіками. Всі сиділи за одним столом і пили ті самі алкогольні трунки. Були й особливі дні, коли лише жінки мали право упитися з ритуальною метою. Наприклад, на Масляну був обряд «колодкування»: народження, хрестини, похрестини, смерть, похорони, оплакування та воскресіння «колодія» — дерев’яного полінця. Всі ці ритуальні дії святкувалися цілий тиждень у корчмі самими жінками. Таке дійство мало на меті показати символічний цикл життя людини та природи. Легітимізація ж обряду відбувалася питтям великої кількості горілки. Загалом Масляна вважалася жіночим святом і в цей період жінки могли офіційно надміру випити алкоголю, це навіть був їх сакральний обов’язок.

Ще одним яскравим прикладом обрядового пиття алкоголю жінками було свято Святого Симона Зилоти 23 травня. На це свято всі жінки йшли у ліс для того, щоб назбирати лікувальних трав. Йшли з повними кошиками їжі та алкоголю. Коли вони приходили до лісу, то першим ділом кропили горілкою траву навколо себе, щоб надати їй більших лікувальних властивостей. Після збирання трав, жінки починали пити самі: напивалися, співали пісень, били тарілки та чашки, «щоб додому не нести». Після такого гуляння всі йшли додому до вдови, щоб чоловіки не побачили їх п’яними. У вдови всі по черзі купалися у великій ванні з травами і продовжували пити горілку. І врешті ритуал закінчувався у корчмі, де жінки співали і танцювали. До речі, знайти калюжу по дорозі у корчму і добре в ній забруднитися вважалося гарною прикметою.

Побутування таких жіночих свят, на яких пили велику кількість алкоголю, свідчить, по-перше, про те, що чоловіки своїх дружин туди пускали, а, по-друге, про значиму роль жінки в українській обрядовості.

Проте мали право брати участь у таких дійствах, і взагалі пити алкоголь, лише гарні господині: «Як же мені в корчмі не сидіти, / Коли ж бо я згодувала діти…» Корчма ставала винагородою жінці за гарну працю вдома. До речі, таке саме ставлення було і до питущих чоловіків — не засуджували лише гарних господарів, у яких сім’я була нагодована і щаслива. Відповідно, тих чоловіків, які п’яні били своїх дружин — засуджували. Тож ми спостерігаємо однакове ставлення суспільства до чоловічого і жіночого пиячення.

Але, дивлячись на фольклорну традицію, можна побачити, що жінка не мала важелів влади для припинення пиячення свого чоловіка. Якщо чоловік приходив додому п’яний і буйний, то жінка: або терпіла побої і знущання, або втікала з дому. Збереглися свідчення про те, що жінка могла подати на розлучення у XVI –XVII ст. «не маючи доброго мешкання з чоловіком», проте це були скоріше виключення, зазвичай вона просто терпіла заради дітей. Саме тому в українських піснях є цілий цикл голосінь жіноцтва, що не мали щастя з чоловіком-п’яницею.

На противагу такому стану речей, чоловік мав владу над жінкою, щоб змусити її припинити пити, що народною мораллю навіть заохочувалося. Яскраво відображає таку ситуацію пісня: «Коли б милий добрий / Та взяв батіг довгий, / Та став милу бити: / Не йди в корчму пити». Тож ми бачимо, що застосування сили чоловіком, щодо п’яної жінки, у суспільстві сприймалося за норму. Але застосування сили жінкою, щодо свого чоловіка — засуджувалось та висміювалось. Також жінка не могла нічого зробити, якщо її чоловік, переважно п’яний, зраджував їй: « Посадила я фасолі та іду додому, / Повертаю до корчмоньки — п’є милий з кумою. / Повертаю до корчмоньки та стала в затінку, / Обіймає милий куму, як парубок дівку. / — Іди, мила, додомоньку та й звари курочку, бо приведу на вечерю куму-голубочку…» Патріархальне, за своєю суттю, українське традиційне суспільство завжди сприймало як очільника сім’ї лише чоловіка, інший стан речей вважався аномальним.

Підводячи підсумок, слід наголосити, що незважаючи на велику кількість прав, що мала жінка в традиційному українському селі, порівнюючи навіть з росіянками, вона не могла бути головою в сім’ї та у громаді. Дана теза гарно підтверджується обмеженими правами жінки пити алкоголь, на відміну від чоловіка, який мав право пити горілку в необмежених кількостях і не рахуватися з думкою дружини.

Автор: Марина Боровікова

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.